133. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.

1) Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби, інтереси, цінності. Вони можуть бути індивідуальними і суспільними, матеріальними і духовними.

2) Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Дійсним творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують сторичних осіб, які мають вирішальний вплив на хід історії.

Існує два хибні підходи до природи історичного процесу - фаталізм та волюнтаризм. Фаталізм - це філософські погляди, які стверджують, що історичний процес є фатальним, необхідним, а народні маси та історичні особи не мають впливу на його розвиток. Волюнтаризм - це філософське вчення, яке заперечує або ігнорує об'єктивні закони розвитку і вважає, що управління суспільним процесом можна досягти силою за допомогою дії історичних осіб. Така філософія веде до тоталітаризму, фашизму та культу особи. 3) Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створенні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Існують такі типи революцій: буржуазна та соціалістична, які розрізняються за своїм характером і рушійними силами. Рушійними силами революції, як правило, є народні маси, прогресивні класи та виразники їхніх інтересів - партії. 4) Рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загальною соціального закону - закону відповідності виробничих відносин характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними. 5) Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави. Політична система - це система політичних партій, організацій, інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис. Важливим компонентом надбудови є держава.

134. Особливості філософського розуміння культури.

Культура - це художні полотна і архітектурні споруди, наукові досягнення та освіта, результати матеріального виробництва і мораль, поетична творчість і вихованість людини. Це також спосіб і результат самоствердження людини у всіх сферах суспільного життя.

Основні ф. підходи до розуміння культури:

1) ф. Просвітництва (Вольтер, Дідро, Руссо): культура тлумачиться і як штучне, породжене людською діяльністю перетворення природи, і як вищий прояв людського буття, пов’язаний передусім з людським духом. Саме від просвітників XVIII ст. йде протиставлення “культура – натура”, тобто “культура – природа”. Поняттям культури позначалися у той час всі досягнення духовної культури людей, передусім наукові знання, мистецтво, моральна досконалість і все те, що називали тоді освіченістю.

2) нім. клас. ф. (Кант, Гегель): культура – сфера життя та діяльності людини, сфера ідей, досягнень, соц. інститутів, що утворюються в процесі людської діяльності. Прогрес у сфері культури – один із законів істор. Розвитку суспільства.

3) марксистська ф.: культура – характеристика творчих сутнісних сил людини і сукупних результатів її діяльності. Вона обумовлюється конкретним способом матеріального виробництва. Базис визачає надбудову – кожна культура має конктерно істтор. характер. Шпенглер заперечує прогрес у розвитку культури і наявність наступності різних культур. Кожна культура являє собою окремий організм. Культури існують незалежно одна від одної як окремі монади, що мають внутрішній механізм свого розвитку. Перехід сусп. До стадії цивілізації означає кризу та загибель культури.

4) Суч. заруб. ф. (Белл, Арон): культура – досягнення науки і техніки, що здатні забезпечити стрімкий розвиток людства. Печчеї – потрібно вдосконалювати саму людину, якщо вона бажає вижити в умовах загострення глобальних проблем. Швейцер: сучас. Культура має перетворитися на живу етику, стати підставою новго гуманізму. Бути культурним – стрями збереженню живого, гармонізувати взаємини сусп. з оточуючим світом.