131. Мета та сенс історичного розвитку за к.Ясперсом. Поняття «осьового часу».

Ясперс: сенс історії – ф. віра, яка об’єднує людей у світі через усвідомлення ними спільної долі за допомогою комунікації. Ф. віра стає атрибутом існування людини з моменту її самоусвідомлення, доручення до культури та моралі з моменту постановки людиною питання про сенс свого існування. Іст. розвиток має сенс тоді, коли сприяє саморозвитку та утвердженню самоцінності людини. Сенс історії – це утвердження та реалізація людської сутності, самореалізація людини як вільної істоти. Час осьовий — термін, запропонований К. Ясперсом для характеристики історичних процесів, перебіг яких відбувається між 800 і 200 pp. до н. е., коли, на його думку, стався кардинальний поворот в історії і з'явилася людина такого типу, який зберігся і донині. Визначальними для своєрідності осьового часу є зникнення великих культур давнини, що існували впродовж тисячоліть і передували осьовому часу, передусім тих, що виникли в Єгипті, Месопотамії, долинах Інду та Хуанхе. Час осьовий розчиняє їх у собі, дає їм загинути, незалежно від того, чи є носієм нового народ давньої культури чи інші народи. Давні культури зберігають своє існування лише в тих своїх елементах, які увійшли в осьовий час, але все, навіть найвеличніше, створене до часу осьового, сприймається як щось дрімотне, таке, що не прокинулося, оскільки людина тих часів ще не сягнула справжньої самосвідомості. Тим новим, що зумовило самобутність часу осьовому і відбулося в трьох великих культурних регіонах якраз і було усвідомлення людиною буття в цілому, самої себе і своїх меж шляхом рефлексії й пізнання абсолютності в глибинах самосвідомості та ясності трансцендентного світу. Спільною атрибутивною характеристикою цьогочасних духовних пошуків є те, що людина тут, з одного боку, виходить за межі свого індивідуального існування, усвідомлюючи своє місце в розмаїтті цілісного буття, з іншого — вперше стає на шлях, який покликана пройти саме як певна особистість, неповторна індивідуальність, спроможна за потреби навіть внутрішньо протиставити себе усьому світові як самітника, пророка, філософа, законодавця.

132. Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.

У сучасній філософії історії співіснують два основних підходи до пояснення логіки і спрямованості історичного процесу: формаційний і цивілізаційний. Формаційний підхід ґрунтується на моністичному розумінні історії. Він трактує всесвітню історію як єдиний лінійно-поступальний, природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій. Вчення про суспільно-економічні формації було розроблене Карпом Марксом у його працях "Капітал", "До критики політичної економії" та ін. Суть: 1) найважливіший елемент сусп.-економ. форм. - матеріальні (економічні), духовні (ідеологічні) та інші зв'язки й відносини, що встановлюються між людьми в процесі їхньої життєдіяльності; 2) сусп.-екон. фор. відображає те загальне, що характеризує громадське життя в різних країнах на певному етапі їхнього розвитку; 3) сусп.-екон. фор.- етап у розвитку суспільства. Сусп.-екон. фор. - це конкретний історичний тип суспільства, цілісна соціальна система, що ґрунтується на певному способі виробництва і виступає як ступінь суспільного прогресу. Маркс: 5 типів формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. Цивілізаційний підхід - ствердження ідеї про існування безлічі культур і цивілізацій, їхньої локальності і різноякісності, заперечення твердої однолінійної схеми суспільного прогресу. Данилевський висунув концепцію окремо існуючих культурно-історичних типів (цивілізацій), що знаходять свій вияв через чотири найважливіші форми діяльності - релігійну, культурну, політичну, соціально-економічну. Виокремивши тринадцять культурно-історичних типів, Данилевський найбільшу увагу приділяє слов'янському типу - молодому і якісно новому, покликаному наповнити справжнім змістом майбутню історію людства. Шпенглер виокремлює в історії людства вісім культур: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську і культуру народу майя. Очікує він появи і російсько-сибірської культури. Тойнбі розглядає історію як сукупність історій окремих своєрідних і відносно замкнутих цивілізацій. Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свобода, рівень спілкування людей.