129. Історичні закони. Єдність та різноманітність історичного процесу.

Між подіями історії теж існують певні об’єктивно обумовлені залежності, котрі ніяка свобода волі не може змінити. Подібні залежності — це закони історії. Отже, в історії є свої закони. Однак ці закони характеризуються деякими важливими особливостями.

1. Необхідно враховувати, що на розвиток подій в історії індивідуальні та неповторні обставини здійснюють більший вплив, ніж у природі. Такі обставини є випадковими, тобто не мають однозначної необхідної обумовленості.

2. Необхідно взяти до уваги, що історичні процеси, на відміну від природних, відбуваються не «самі собою», незалежно від людей. Історія твориться не богами або якимись невідомими силами — її творять люди.

Звідси випливає принципова особливість законів історії: необхідною умовою їх дії є свідома діяльність людей. Закони історії зумовлюють «множинність можливостей», які можуть по-різному реалізуватися, або зовсім не реалізуватися. «Множинність можливостей» не має фіксованих, незмінних меж; нові ідеї та проекти суспільної перебудови, що знайшли підтримку в суспільстві, можуть сприяти появі нових можливостей. Залежність результатів дії законів історії від свідомості й волі дійових осіб призводить до того, що ці закони намічають лише загальну тенденцію щодо розвитку соціальних процесів у деякому напрямку або ймовірний вектор суспільного розвитку. Прояви єдності історичного процесу різноманітні: встановлення ек. пріоритетів і інших перетинів поміж країнами, розвиток товарно-грошових відносин, що стимулює рухливість населення, консолідацію народностей, зростання міст. Чинниками інтеграції виступають машинна техніка, транспорт, наука, освіту, обміну інформацією і культурними цінностями Реальна історія протікає водночас у конкретних різноманітних формах. Однією з джерел різноманіття є нерівномірність історичного поступу. На одній й тій же економічній і схожій природній основі нерідко функціонують дуже різнія способи життєдіяльності, культури, надбудовні форми. Єдність і розмаїття не діють роз'єднано. Єдність людського роду, загальна спрямованість історичного процесу узгоджується з збереженням самобутності етносів, розмаїттям шляхів розвитку всесвітньої історії, наявністю можливостей історичного вибору.

130. Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.

Філософія історії – розділ ф. знання, що досліджує історичний процес розвитку суспільства, його особливості, багатоманіття проявів та спрямованість, а також саме суспільство, форми його існування, його зміни і перетворення. Питання філософії історії: внутрішня логіка розвитку людського суспільства, виявлення законів а особливостей суспільно-ісоричного процесу, проблема суспільного прогресу та регресу, питання про критерії суспільного прогресу, теоретична реконструкція історичного минулого, питання про майбутню долю людства, сенс буття окремої людини в суспільстві. Сутність історичного процесу. Етапи розвитку ф. історії: 1) античний період – Геродот, Платон, Арістотель, Плутарх – збір і класифікація історичних фактів минулого. Спроба їх інтерпретації; 2) Середньовіччя – А. Блаженний, Ф. Аквінський – аналіз розвитку історії людства на основі ідеї провіденціоналізму; 3) Відродження та Н. ч. – Л. Валла, Дж. Піко де Мірандолла, Н. Маккіавеллі, Т. Гоббс – дослідж. Цілей та спрямованості іст. Процесу, зазнач. визначна роль людини в історії; 4) Просвітництво – Вольтер, Гердер, Руссо – проблема розвитку людської цивілізації, спрямованості іст. процесу. 5) Нім. клас. ф. Гегель: історія – діалектичний процес з позиції ідеалізму, історія – розвиток людського духу, першоджерелом якого є А. розум. Іст. процес розвив. по висхідній спіралі. Кожен наступний етап – діалектичне заперечення попереднього. Іст. процес – розвиток суспільства до загальної свободи. 6) маркс. Ф. – Маркс, Енгельс – іст. розвиток з матеріалізму, іст. процес йде у бік прогресу на основі матеріального виробництва – економіки. 7) позит. П. – Конт: традиційне, до індустріальне, індустріальне суспільства + постіндустріальне. 8) цивілізац. – Тойнбі, Шпенглер, Данилевський: історія- нелінійний процес зародження, розвитку, надлому та занепаду цивілізацій як стійкої спільноти людей, об’єдн. дух., культ. традиц., подібністю сп. життя, географ. та іст. межами, іст. сусп.. – заміна цивілізац. 9) сучасн.. ф. іст. – Ясперс, Фукуяма, Поппер, Ортега-і-Гассет, Ханнінгтон – песимістична оцінка перспектив подальшого розвитку людства.