117. Суспільна свідомість та її структура (сфери, рівні, форми).

Суспільна свідомість — це виражене в логічній, понятійній формі і закріплене в мові усвідомлення людиною сутності світу, свого буття, можливостей його пізнання і перетворення. 

Усвідомлення людиною свого ставлення до дійсності і до себе здійснюється на двох рівнях: емпіричному і раціональному.

У чуттєво-емоційній взаємодії людини й умов її буття формується емпіричний рівень свідомості, що, виникнувши як результат безпосереднього, чуттєвого впливу предметів зовнішнього світу на органи чуття людини виступає як специфічний спосіб оцінки цієї взаємодії. Емпіричному рівню усвідомлення відповідає чуттєво-образний спосіб мислення.

Раціональний рівень усвідомлення буття виступає у формі абстрактного, логічного мислення, вираженого в поняттях, категоріях, теоріях, системах ідей і закріпленого в мові.

Серед форм суспільної свідомості можна виділити: наукову, політичну, правову, моральну, естетичну, релігійну, філософську.

Політична свідомість становить систему ідей, поглядів, теорій, які виражають ставлення соціальних суб'єктів до політичної влади. У політичній свідомості важливе місце займають ідеї і погляди щодо устрою державної влади, її структури, функцій.

Правосвідомість формується як система уявлень, ідей, поглядів про законне і незаконне, про належне й обов'язкове у відносинах між соціальними суб'єктами. Це усвідомлення людьми того, які юридичні норми необхідні для забезпечення нормальної життєдіяльності в суспільстві.

Моральна свідомість виникає як усвідомлення залежності життєдіяльності людей від характеру їх взаємин у всіх сферах життя, у всіх формах спілкування. Моральна свідомість знаходить свій вираз в моралі.

Виникнення естетичної свідомості пов'язане з особливостями сприйняття людиною навколишнього світу. Релігійна свідомість - це система ідей, поглядів, уявлень, згідно з якими світ і людина створені надприродною силою (Богом).

Філософська свідомість виникає як реалізація потреби людини в усвідомленні сутності світу і сутності самої людини.

Ідеологія пронизує усі форми суспільної свідомості, але не зводиться до їх суми. ІДЕОЛОГІЯ — це усвідомлення соціальними суб'єктами свого відношення до об'єктивної дійсності через призму відношення до суспільного ладу.

Духовне життя суспільства — це сфера духовного виробництва і відтворення людини як соціального суб'єкта. Способом існування, функціонування, розвитку духовного життя суспільства є духовно-практична діяльність. 

118. Роль матеріального виробництва в існуванні та розвитку суспільства.

Матеріальне виробництво - системотворчий компонент соціуму, що інтегрує всі його компоненти в цілісність. Суспільство не може існувати без виробництва матеріальних благ, засобів існування людей, що здійснюється певним способом.

На відміну від політичної економії, що вивчає економіку, соціальна філософія використовує поняття спосіб виробництва і його складові - продуктивні сили та виробничі відносини - для дослідження суспільства і підходить до способу виробництва як до загальносоціально-філософського поняття, що виражає взаємозв'язок внутрішніх елементів. Інакше кажучи, соціальна філософія виражає світоглядну природу поняття способу виробництва, його складових та його методологічну роль у пізнанні суспільства як системи.

Матеріальне виробництво є основою виникнення всіх інших видів суспільного виробництва, оскільки воно вимагає для свого здійснення певних програм, проектів та ідей (а останнє і є продукт духовного виробництва); певної системи відносин людей до природи і між людьми (що складає продукт суспільних відносин); певного типу особистості, здатної до участі в конкретній суспільно-виробничій діяльності; матеріальне виробництво є також виробництвом потреб.

В структурі матеріального виробництва розрізняються дві взаємопов’язані підсистеми: з одного боку, технологічний спосіб виробництва, з іншого – економічний спосіб виробництва.

Перший є способом взаємодії людей з предметами і засобами своєї праці і з цього приводу між собою у зв’язку з техніко-технологічними особливостями виробництва.

Другий, тобто економічний, – це спосіб взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, який дозволяє суспільству нормально функціонувати на даному, конкретно-історичному етапі свого розвитку. Цей спосіб виробництва в літературі називають способом виробництва матеріальних благ, він є предметом вивчення як політичної економії, так і конкретних економічних наук: економіки промисловості, будівництва, транспорту тощо.

Отже, спосіб виробництва є історично конкретною єдністю продуктивних сил, як активної форми відношення людей до природи, та виробничих відносин як сукупності відносин, що складаються між людьми у процесі освоєння ними природи.