108. Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.

З´ясування місця і ролі особистості в соціальній системі можливе через розкриття поняття «соціальний статус».

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов´язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, наявність влади, тощо. Соціальна роль — типова поведінка людини, пов´язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір». Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на думку якого їх характеризують:

— емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша - цілковитої розкутості);

— спосіб одержання (одні ролі притаманні особистості органічно, інші виборюються нею);

— масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

— ступінь формалізації (дія за жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія);

— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).

Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки.. Суперечності між окремими соціальними ролями породжують конфлікти, як внутрі-, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Сукупність соціальних ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві.

Структура соціальної ролі включає:

♦ по-перше, об'єктивну основу ролі (соціальний зміст, каркас та типові форми рольової поведінки);

♦ по-друге, суб'єктивний стиль виконання ролі (її образ, рольовий ідеал,ставлення до себе як до виконавця).

Отже, соціальна роль - відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей залежно від їх статусу або позиції в суспільстві, в системі міжособистісних відносин.

109. Сенс життя: проблема «справжнього» та «несправжнього» буття.

Сенс життя, сенс буття — філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для становлення духовно-морального обличчя особистості.

Коротке формулювання основного закону буття, за Арістотелем, проголошує, що одночасно існувати і не існувати не можна. Також не може існування людини бути одночасно справжнім і не справжнім, воно може бути або справжнім, або несправжнім.

На мою думку, існування більшості людей в сучасному світі є несправжнім, тому що часто людина від народження і до самої смерті не може визначити мету, завдання і сенс свого життя і орієнтується на несправжні ідеали. Сучасне цивілізоване суспільство, а отже, і людство в цілому, може дійти до краю свого існування, якщо найближчим часом не схаменеться. Зараз найважливіші етапи людського життя, а саме народження дитини, створення шлюбу нівелюються, набувають формального характеру. Орієнтація на фальшиві цінності (досягнення матеріального благополуччя як мета життя, ставлення тваринних інстинктів понад моральні ідеали) викликає у людей на підсвідомому рівні розуміння несправжності свого буття, що і призводить до самогубств, зневіри, скептичного і песимістичного відношення до світу, знецінення людського життя.

Яскравий приклад неістинного існування сучасної людини – коли доволі часто здійснення найзаповітніших мрій викликає не радість, вдоволення, полегшення, а, навпаки, розчарування і депресію, хоча так не повинно бути. 

Питання про сенс життя також може розумітися як суб'єктивна оцінка прожитого життя та відповідності досягнутих результатів початковим намірам, як розуміння людиною змісту та спрямованості свого життя, свого місця у світі, як проблема впливу людини на навколишню дійсність та постановки людиною цілей, що виходять за рамки його життя.

110. Парадокси свободи: філософський аналіз.

Невід’ємним атрибутом людини є свобода волі, тобто людина в будь-якій ситуації може діяти або не діяти. Від народження людині дана лише свобода стати чи не стати людиною. Свобода волі людини має 2 виміри-негативний і позитивний. Негативний полягає в тому, що людина може сказати „ні”. Будучи істотою вільною, людина не зобов’язана бути розумною і може сказати „ні” тільки тому, що має на це право.

Позитивний вимір передбачає осмисленість дії. Осмислюючи себе, своє становище в світі та суспільстві, людина може не тільки відмовитись від чогось, вона може спрямувати свої дії на досягнення якоїсь позитивної якості, на створення чогось.

Атрибутом свободи людини є відповідальність. Людина завжди відповідає за свої вчинки, навіть відмова від чогось теж вчинок. Поняття свободи та відповідальності у різних вимірах передбачають 2 різних характеристики людини-її здатність бути собою та особистістю. Особа і особистість людини передбачають свободу волі. Відмінність між ними існує через відповідальність, яку вони передбачають. Особа-це людина, наділена негативною свободою, оскільки на неї поширюється принцип моральної відповідальності, згідно з яким людина не відповідає за ті вчинки, які вона не усвідомлює. Тобто, тільки знаючи, що таке добро і зло людина здатна на хороші та погані вчинки.