88. Основні властивості простору й часу: субстанційна та реляційна концепції.

Простір - є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах.

Час - є форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем.

Простір і час нерозривно зв'язані між собою. їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу пронизує усю матеріальну і духовну культуру людства. Філософи і вчені розходилися в міркуваннях стосовно природи простору і часу та їх відносин до матерії.

Історично склались два підходи до простору і часу. Перший може бути названий субстанціональною концепцією. Простір і час тлумачаться тут як щось самостійно існуюче поряд з матерією, як її порожня місткість. Простір - це чиста протяжність, а час - чиста тривалість, у які ніби то "занурені", "розміщені" матеріальні об'єкти. Таким чином, простір і час уявлялись як арена, на якій відбуваються різні події. Першим цей погляд висловив Демокріт, підкреслюючи, що існують атоми і порожнеча, а свій розвиток і завершення субстанціальна концепція одержала у Ньютона і у класичній фізиці в цілому.

Другий підхід можна назвати реляційною концепцією простору і часу. Намітки її можна виявити ще у Арістотеля, але вперше з усією чіткістю вона сформульована Г. Ляйбніцем. З точки зору реляційної концепції, простір і час - не особливі субстанціальні сутності, а форми існування матеріальних об'єктів. Простір виявляє співіснування об'єктів, час - послідовність їх станів. Реляційна концепція у філософському плані була сприйнята і розвинута діалектичним матеріалізмом, а у природничо-науковому плані - релятивістською фізикою і у наш час найбільш повно відповідає рівню розвитку природознавства.

89. Діалектика як теорія і як метод.

Діалектика - вчення про найбільш загальні закономірні зв'язки в становленні, розвитку буття і пізнання і заснований на цьому метод творчого пізнання, мислення.

Діалектика, як теорія становить складну систему, елементами якої виступають її принципи, закони і категорії, які тісно пов'язані між собою.

Теорія виконує пояснювальну функцію, вона показує, які необхідні якості і зв'язки притаманні об'єкту, яким законам він підпорядковується під час свого функціонування та розвитку. Метод же виконує регулятивну функцію. Він демонструє, як повинен вести себе суб'єкт по відношенню до об'єкта, що пізнається чи перетворюється, які дії (пізнавальні чи практичні) він має виконати, щоб досягти поставленої мети.

Маючи певну самостійність, виконуючи різноманітні функції, теорія та метод пов'язані та залежать один від одного. Для того, щоб метод був ефективним, сприяв досягненню поставленої мети, в його принципах мають відображатися необхідні якості та зв'язки, які як раз і виражаються суб'єктом тільки через теорію.

Розглядаючи конкретно діалектику, можна сказати, що діалектика як теорія, як наука про всезагальні форми буття, всезагальні закони, що діють в природі, суспільстві і людському мисленні, пояснює, що відбувається в об'єктивній реальності, які загальні якості та зв'язки притаманні матеріальним утворенням, які загальні закони в них проявляються.

Методом діалектики є розроблена на її основі система вимог до суб'єкта, що здійснює пізнавальну діяльність, система принципів, які орієнтують людей у пізнавальній діяльності і показують як і в яких формах необхідно здійснювати пізнання дійсності.

За словами вітчизняних філософів: "Діалектика як теорія намагається дати відповідь на питання, що є світ, а діалектика як методологія - як повинна мислити людина, щоби пізнання було ефективним, достовірним, виправданим". Тому можна сказати, що діалектичний метод - це не проста сукупність, а система взаємопов'язаних і взаємозалежних принципів, вимог, що задають суворо визначений порядок виконання дій, спрямованих на пізнання об'єкту.

Особливу увагу необхідно звернути на критичну направленість діалектичного методу. Однією з найголовніших вимог діалектичного методу при розробці будь-якої теорії чи висуненні нового положення є ґрунтовна, аргументована критика існуючих теорій та раніше затверджених положень.

90. Альтернативи теорії діалектики (метафізика, неокласичні моделі діалектики, концепція глобального еволюціонізму)

Діалектика як певна філософська концепція, методологія, має багато визначень, котрі дають уявлення про її зміст. Я поведу мову про три найважливіші виміри діалектики: про діалектику як теорію розвитку, як логіку і теорію пізнання.

Почнемо з метафізики – антиподу діалектики як теорії розвитку. Метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу). В значенні «анти діалектика» термін «метафізика» запровадив Гегель. З розвитком науки метафізика виявила свою недостатність і поступилась діалектиці як більш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності. Метафізика і діалектика є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та змін; розумінням зв’язку старого і нового; за стилем мислення.

Альтернативами діалектики є також софістика і електика. Софістика за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішувані суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях, на використанні різних значень одного і того ж слова. Еклектика – це алогічна концепція, що ґрунтується на свавільному виборі координат; на випадковому поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відмінностей. Еклектика – це ніби «мішанина», тому вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом.

До альтернатив діалектики відносять також догматизм і релятивізм. Догматизм – антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Релятивізм – теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з’ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. Догматизм ґрунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності; Релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності.

 Концепція глобального еволюціонізму, що формується в сучасній науці та філософії:

• характеризує взаємозв’язок систем, які само організовуються та є різного ступеня складності і пояснює генезис нових структур у них;

• розглядає в діалектичному взаємозв’язку соціальну, живу і неживу матерію;

•створює основу для розгляду людини як об’єкта космічної еволюції, закономірного і природного етапу у розвитку нашого всесвіту, відповідального за стан світу, у який він «занурений»;

• є основою синтезу знань у сучасної постнеокласичної науки