6. Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.

Виникнення філософії — це закономірний результат становлення і розвитку людини. Оскільки об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина — світ", то вся історія розвитку філософської думки — це процес усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї власної сутності. Будь-яке значуще, аж надто суспільне, явище має для свого виникнення певну сукупність передумов, що викликали його до життя. Отже, до передумов виникнення філософії можна віднести такі:

 1. Соціально-економічні,     тобто     такі,     що характеризуються     відповідним     рівнем     розвитку продуктивних сил і соціальних відносин стародавнього суспільства.   Внаслідок   таких   процесів   відбувається остаточний розподіл праці на фізичну та розумову, до якої відноситься і праця (ремесло) філософа. Рівнобіжно з цим здійснювалися: а) централізація міст; б)розвиток торгівлі, в тому числі із сусідніми країнами, що сприяло запозиченню знань і досвіду. Все це забезпечувало для певної частини громадян   можливість   постановки   питань   і   пошуку відповідей щодо сутності світу і людини.

 2. Духовно-культурні: а)вироблена певним народом, а також запозичена в інших народів сукупність знань, відповідний рівень загальної культури, в тому числі культури діалогу, обміну думками; б)завершення формування писемності і на основі цього в)наявність розвинутої літератури (поезія, драма, трагедія), насиченої оповідями та сюжетами, дійовими особами яких є боги, природні стихії, герої тощо; г)порушені та розв’язанні художньо-образними та символічними засобами світоглядні (смисложиттєві) проблеми.

 3. Зумовлене попередніми чинниками виділення кількісно незначної верстви людей, одна частина яких потребує відповідей на питання про те, „що є світ?” і „як правильно жити?”, а інша – робить пошуки відповідей на них своїм ремеслом, професією, що дістає назву „любов до мудрості”, або „філософія’”. Ці люди здебільшого не належали до політичної чи військової аристократії, а були від народження (або ставали) „аристократами духу”, тобто безкорисливими шукачами істини, мисливцями за істиною, мислителями.

 4.    Джерелами   філософії   були   також   наявні міфологічні оповіді та первісні релігійні вірування, в надрах яких уже порушувалися й розв’язувалися у відповідний спосіб зазначені питання щодо сутності світу і людини та смислу життя. Міфологічно-релігійні оповіді, сюжети й образи, а також події, учасником яких оповідач більшою чи меншою мірою себе відчував, мали попередньо стати предметом роздумів та логічного аналізу й саме так постати перед мудрецем у формі думки. Отже, завданням

перших філософів було переведення  смисложиттєвих проблем і настанов з їх чуттєво-образного, життєво-практичного та міфологічно-релігійного рівня на рівень раціонально-теоретичний, тобто розумовий, поняттєвий.

7. Структура філософського знання.

Дослідження різних груп філософських проблем безпосередньо і складають структуру філософського знання.

1.Вчення про буття - або онтологія . Вона включає в себе питання що систематизують первоначала буття, вчення про єдиного, про суще буття, про його першопринципи. Антична філософія починалася з онтології, стародавні шукали основу світобудови: Фалес - у воді, Анаксімен - у повітрі, Геракліт - у вогні, Анаксимен – у повітрі, Анексимандр – у «апейроні»…тощо

2. Вчення про пізнання - гносеологія (Епістемологія) або теорія пізнання (від "гнозис" - знання). Філософська теорія, яка розглядає кордон і можливості людського пізнання, а також шляхи та форми пізнавальної діяльності. Гносеологію цікавлять питання істинності наших знань, критерії істинності, різні точки зору з цих питань - головна проблема гносеології .

3.Соціáльна філосóфія — розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що таке суспільство та людина, і яке місце займає в ньому людина.

4.Філософська антропологія - Напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності. 

5. Етика – філософія моралі та моральності. Мораль – сукупність норм, правил, приписів і відповідності з вищими моральними цінностями(добро, справедливість). А з іншого боку, мораль – це практика існуючих відносин між людьми(турботливість і зневага, тощо)

6.Естетика – вчення про прекрасне, про критерії, шляхи створення та сприйняття прекрасного

7.Аксіологія – вчення про цінності, ціннісну орієнтовану діяльність

8.Філософія релігії – вчення про релігійне ставлення до світу, відповідні принципи поведінки.

9.Історія філософії вивчає шляхи, перспективи, мету розвитку філософії. Це своєрідне само осмислення філософії

10.Праксеологія – вчення про перетворення, як суттєвий момент вселюдських відносин

8. Філософія: основні теми дослідження. «Вічні» філософські питання.

Філософія – це багата і складна форма духовного життя суспільства для якої є характерним значний чинник науковості. Більш ширше – це проблема буття людини та її ставлення до світу. Філософія має широкий спектр питань. Основні питання філософії :

- «Співвідношення людина-світ»

Підпитання : «Що лежить в основі буття?». В пошуках відповіді на дане питання поступово формуються 2 основні підходи: матеріалізм та ідеалізм. Матеріалізм – це філософський підхід в межах якого висловлюється думка про те, що в основі всього сущого лежить деяке матеріальне начало(Ф.Мілетський – вважав що вода, Геракліт – вогонь, Анаксимен – повітря, Анаксимандр – «апейрон»-дещо середнє між водою та повітрям). Наступний підхід – ідеалізм. Ідеалізм – це філософ.підхід в межах якого висувається думка про те, що в основі всього сущого лежить деяке ідеальне начало(Піфагор-число, середньовічні філософи-Бог, Гегель-абсолютний розум). Дуалізм – філософська парадигма для якої характерне уявлення про те, що в основі всього сущого лежить 2 начала:матеріальне та ідеальне(Арістотель-матерія та форма, Р. Декарт-свідомість і тіло).

- «Чи здатен світ змінюватись та розвиватися? Чи існують в світі рух та розвиток?»

Метафізика – це філософське вчення в межах якого висловлюється думка про те, що світ є статичним, незмінним. Пізніше, що світ змінюється, але циклічно. Діалектика – це філософ.вчення в межах якого лежить уявлення про те, що в світі існує рух та розвиток, який має лінійний, неповторний характер. Погляди метафізиків та діалектиків поєднує Гегель. Зобразив розвиток як висхідну спіраль, де водночас на кожному етапі розвитку з’являється щось нове.

- «Чи здатна людина пізнавати оточуючий світ?»

Агностицизм – це філософ.підхід для якого є характерним уявлення про те, що людина взагалі не здатна пізнавати навколишній світ. Гностицизм – уявлення про те, що людина здатна пізнавати світ до кінця. Скептицизм – філософ.підхід в межах якого висловлюється думка, що людина може пізнавати світ, але частково.

9. Особливості філософського пізнання та його методологія.

Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань. Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення(сенсуалізм), і раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях (раціоналізм). Розрізняють також буденне, художнє і наукове пізнання, а в рамках останнього — пізнання природи і пізнання суспільства. Учасниками цього процесу є суб'єкти й об'єкти пізнання, а кінцевим результатом — знання.

Одна з важливих особливостей  пізнання полягає в його організованості і використанні цілого ряду методів дослідження. Під методом при цьому розуміється сукупність прийомів, способів, правил пізнавальної, теоретичної та практичної, перетворюючої діяльності людей. Дослідження методів пізнання і практичної діяльності є завданням особливої дисципліни - методології.

1.Всезагальні філософські методи, сфера застосування яких найбільш широка. До всезагальних належать філософські методи: метафізика, еклектика,

софістика, діалектика в її ідеалістичному та матеріалістичному різновидах.

2. Загальнонаукові методи, що знаходять застосування у всіх або майже у всіх науках. І своєрідність і відмінність від загальних методів в тому, що вони знаходять застосування не на всіх, а лише на певних етапах процесу пізнання. В емпіричному пізнанні: спостереження, порівняння, експеримент. В теоретичному пізнанні – ідеалізація, формалізація. Методи що використовуються і на емпіричному і на теоретичному рівнях – аналіз,синтез,дедукція,індукція,тощо.

3. Спеціальні методи, характерні для окремих наук або областей практичної діяльності. Це методи хімії або фізики, біології чи математики, методи металообробки або будівельної справи.

4. Нарешті, особливу групу методів утворюють методики, що представляють собою прийоми і способи, що виробляються для вирішення якоїсь особливої, часткової проблеми. Вибір вірної методики - важлива умова успіху дослідження.

10. Філософській світогляд: його роль у житті особи та суспільства.

Філософський світогляд це один із різновидів світогляду, він має гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття, постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору, також окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути, прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.  Філософський світогляд орієнтується на раціональне пояснення світу. Загальні уявлення про природу, суспільство, людину є предметом теоретичного розгляду і логічного аналізу.  Філософський світогляд успадкував від міфологічного і релігійного сукупність питань про походження світу, його будівлі, місце людини, але відрізнялося логічною упорядкованістю, систематизацією знань, характеризуючись прагненням теоретично обґрунтувати положення і принципи. Теоретикопізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду.

Філософському світогляду властива не чуттєво-образна, а абстрактно-понятійна; філософський світогляд - це теоретична форма світогляду, що виникла історично, і перша форма систематизованого теоретичного мислення взагалі; Основна відмінність філософського світогляду від міфологічного та релігійного полягає в тому, що релігія і міфологія збігаються з відповідним світоглядом, тоді як філософія становить ядро наукового світосприйняття;

Таким чином, філософський світогляд - закономірний етап у духовному розвитку людства, який був обумовлений як змінами в суспільному побуті людей, так і розвитком різних галузей суспільної свідомості.