71.Філософські ідеї в культурі Київської Русі.

Основною проблемою філософії цього періоду є людина, смисл її буття, розуміння  людського  щастя  та  шляхів  його  досягнення, співвідношення Бога і людини.

Морально-етичний  напрямок  у  філософії  Київської  Русі започатковує Київський митрополит Іларіон, який написав твір «Слово про закон і благодать». В ньому Їлларіон осмислює історію людства, вказуючи на її цілісний характер, розглядає проблему смислу людського життя, свободи людини у світі. Всі ці питання він пробує розв'язати на основі християнських догматів.

Однією з найяскравіших постатей серед діячів культури Київської Русі XII ст. є Кирило єпископ Туровський.

В онтології Кирило виходить з фундаментального протиставлення світу небесного й земного, видимого й невидимого, що становить суть християнського дуалізму взагалі.

У співвідношенні «Бог-людина» безперечний пріоритет надається, а людина перебуває у стані підкорення. Водночас Кирило акцентує увагу на тому, що весь задум створіння є спрямованим до вищої мети, якою є людина. Бог відкриває істину людині, вказуючи їй шлях до обожнення, але при цьому не позбавляє її свободи волі у виборі між добром і злом.

Проблема значення серця в пізнанні і житті людини. Саме серце є тією ланкою, яка зводить воєдино розум, почуття й волю людини.

Отже, у філософії Київської доби переважали ідеї визнання Бога як найвищої першопричини, а існування оточуючого світу – як результат його творення. Історія розглядалася крізь призму вічного конфлікту добра й зла (Бога й диявола). Складовими філософських знань стали патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення й централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти.

72.Філософія в Києво-Могилянській академії у 2 пол. 17 – 18 ст.

У Києво-Могилянській академії вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські "курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Хоч це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використанням на українському грунті західної філософії у поєднанні із сучасними досягненнями прогресивної наукової думки. Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчеснесті. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали також творящою природою. Будучи переконаними у раціональності світу, професори академії шукали істину на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи.

Значну увагу приділяли вчені Києво-Могилянської академії проблемі взаємозв'язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріоритетного значення надавали переважно розумову. Останній, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. При цьому вони наголошували на необхідності гармонізації раціонального й вольового моментів у людині, що сприяло б здійсненню нею такого життєвого шляху, який привів би її до мети, тобто блага, щастя.

Серед філософських проблем, які розробляли викладачі й випускники К-М академії, на перший план виступають проблеми світогляду та пізнання оточуючого світу. Вирішувати ці проблеми філософи пропонували на основі принципів емпіризму та раціоналізму, характерних для філософії Нового часу. Діяльність учених К-М академії була прикладом різкого розмежування філософії й технології, критичного переосмислення залишків середньовічної схоластики, наповнення процесу пізнання раціональним змістом, акцентування уваги на значенні наукового знання як головного в пізнанні навколишнього світу, людини й сутності. Учені К-М академії зробили величезний внесок у становлення класичної української філософії.