65. Філософія атеїстичного екзистенціалізму: основні теми і проблеми (ж.-п.Сартр, а.Камю).

Філософія атеїстичного екзистенціалізму — це філософія абсолютно самотньої людини.

Основна увага атеїстичного екзистенціалізму спрямована на свідомість людини, що втратила віру, і тому є розколотою, внутрішньо суперечливою, часто безпорадною. 

Термін «атеїстичний екзистенціалізм» увів французький філософ Жан-Поль Сартр для позначення як власної філософії загалом, так і нової форми атеїзму зокрема. Сартр підкреслював, що його атеїзм не схожий на той, який витрачає свої зусилля, щоб довести, що Бога не існує. За його словами, немає жодного доказу неіснування Бога. Атеїзм це безпосереднє визначення позиції щодо проблеми, яка виходить за межі нашого досвіду. Він визначає Бога як «чисту суб´єктивність», а «буття феноменів», тобто предметів людського досвіду, називає «чистою об´єктивністю».

Сартр вважав, що людина «приречена» на свободу, яка є важким тягарем для неї. Втративши віру в докази буття Бога, людина почуває себе надто розгубленою. Але підґрунтям будь-якої моральності може бути тільки віра в Бога. Отже він ототожнював моральність і релігійність.

Лінію атеїстичного екзистенціалізму Сартра продовжує французькій філософ Альбер Камю. Для нього важливі не стільки філософські або теологічні висновки, скільки фактичний стан думок. Для нього Бога немає, тому що "Бог вмер" у серці людини. Людина, яка усвідомила абсурдність свого існування, повинна керуватися тільки тим, що вона знає, рахуватися з тим, що існує.

66.Філософське значення психоаналізу (з.Фрейд, к.Юнг).

Основи психоаналізу як філософської концепції закладені Зігмундом Фрейдом . Інші представники цього напрямку – Карл Юнг , Альфред Адлер , неофрейдисти Вільгельм Пайх, Герберд Маркузе , Еріх Фромм. Поняття психоаналіз (психологічний аналіз особистості) – теорії, що розкривають роль несвідомого у житті людини та розвитку людства, а також метод лікування психічних захворювань.

У роботі "Вступ до психоаналізу" (1910) З. Фрейд розглядає психоаналіз як метод психологічного дослідження, як метод лікування неврозів, як світогляд (загальнопсихологічне вчення про особистість і її розвиток).

У структурі особистості З. Фрейд виділяє 3 елементи:

1)сфера підсвідомого або безсвідомого «Воно» - «It». «Воно» - це наші природні інстинкти(інстинкт влади,самозбереження, інстинкт тонатосу(агресії), інстинкт Еросу(лібідо) тощо), таємні бажання, енергія сексуального потягу(лібідо).

2)сфера свідомого або «Я» - «EGO». Сфера свідомого покликана задовольняти без свідомі імпульи що йдуть від «Воно»(від сфери підсвідомого), але лише ті, які не йдуть у розріз з вимогами оточуючої соціальної реальності.

3) «Над-Я» - «Super-EGO» - людське сумління, пам’ять. Якщо потяги сфери Воно, зокрема сексуальні, залишились паралізованими, то вони повертаються знову у сферу підсвідомого, перетворюючись у травмуючи ідею і викликають стан неврозу. Сфера «Над-Я» подавляє, пригнічує підсвідомі імпульси, що суперечать загальноприйнятим законам, стандартам поведінки, заганяє її назад у сферу «воно».

Культура ґрунтується на відмові від задоволення бажані безсвідомого і існує за рахунок нереалізованої енергії лібідо, цей процес називається процес сублімації.

Карл Густав Юнг один з його найближчих учнів.

Сутність розходжень Юнга і Фрейда зводилася до

розуміння природи і форм виявлення несвідомого. Юнг вважає, що біологічно успадковані інстинкти мають не біологічну, а суто символічну природу.

В основі символічного як частини самої психіки лежать міфи і легенди, які з давніх часів існують як «колективне несвідоме». Вважаючи міф вираженням «колективного несвідомого», Юнг робить спроби створити «архетипи» як формальні зразки поведінки або символічні образи, на основі яких оформлюються конкретні, наповнені змістом, відповідні в реальному житті стереотипи свідомої діяльності людини. «Архетипи» діють у людині інстинктивно. Відповідно до цього Юнг розрізняє існування двох типів особистості: екстравертна та інтровертна (екстраверт та інтроверт У першому випадку об'єктивно психологічне явище стає над суб'єктом, а в другому навпаки. К. Юнг проводить чітку межу між індивідуальним і колективним несвідомим.

Поєднавши у своїй теорії ідеї міфу-символу як джерела мистецтва з інтуїтивною здатністю, що переважає в реалізації задуму, Юнг акцентує увагу на творчих здібностях, розглядаючи їх як відхилення від норми. Інтуїцію - ірраціональну, несвідому - Юнг перетворює на містичну силу, яка спонукає до творчості.