- •2. Основні історичні типи світогляду
- •3. Філософія і світогляд: сутність і співвідношення
- •4. Філософія і релігія: порівняльний аналіз.
- •6. Історичні передумови виникнення та розвитку філософії.
- •7. Структура філософського знання.
- •11.Східний і західний типи філософствування.
- •12.Роль та призначення філософії в історії та сучасному світі.
- •15. Ортодоксальні школи Давньої Індії та їх філософські ідеї.
- •17. Філософія Давнього Китаю: вихідні принципи
- •19. Онтологія та етика Даосизму.
- •21. Ранньогрецька філос про першооснову світу (мілетська філософська школа).
- •22.Давньогрецька атомістична теорія.
- •23. Сократівське тлумачення природи людини.
- •24. Проект ідеальної держави у Платона.
- •25.Сенс платонівського міфу про печеру.
- •26.Вчення Аристотеля про матерію та форму. 4 причини виникнення речей.
- •27. Етика Аристотеля.
- •29.Античний скептицизм.
- •30. Філософія неоплатонізму.
- •39. Соціальні утопії епохи Відродження (т.Мор, т.Кампанела).
- •40. Політична філософія н.Макіавеллі.
- •41. Натурфілософія Дж. Бруно
- •42. Світоглядне значення природничо-наукових поглядів м.Коперника, г.Галілея.
- •43. Ідеї Реформації та їх значення для формування культури Нового часу
- •44. Наукова революція 17 ст. Та формування механістичної картини світу.
- •45.Спільні та відмінні риси в методології емпіризму та раціоналізму Нового часу.
- •46. Значення методології ф.Бекона для формування філософії Нового часу
- •47.Розуміння досвіду в сенсуалістичній концепції Дж.Локка.
- •48.Недоліки методології емпіризму, виявлені д.Юмом.
- •49.Принципи методології р.Декарта.
- •50.Розвиток вчення про субстанцію в концепціях р.Декарта, б.Спінози, г.Лейбніца.
- •51.Концепція «природного права» т.Гоббса
- •52. Філософія епохи Просвітництва: людина і суспільство
- •53. Вчення про суспільство та цивілізацію ж.-ж.Руссо.
- •54. Матеріалізм епохи Просвітництва (д.Дідро, ж.Ламетрі, п.Гольбах).
- •55 Філософія і.Канта: антиномії теоретичного розуму.
- •56. Практичний розум і кантівська етика.
- •57. Діалектика становлення Абсолютної ідеї в філософії г.В.Ф.Гегеля.
- •58. Філософія історії г.В.Ф.Гегеля.
- •59. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха. Критика релігії як форми відчуження.
- •60. Філософія марксизму. Основні принципи, законі та категорії діалектичного матеріалізму.
- •61. Матеріалістичне розуміння історії в марксизмі. Вчення про суспільно-економічні формації.
- •62. «Філософія життя» ф.Ніцше: основні ідеї та поняття.
- •63. Перегляд неопозитивістських ідей в постпозитивізмі.
- •64.Загальна характеристика прагматизму (ч.Пірс, в.Джеймс, Дж.Дьюї).
- •65. Філософія атеїстичного екзистенціалізму: основні теми і проблеми (ж.-п.Сартр, а.Камю).
- •66.Філософське значення психоаналізу (з.Фрейд, к.Юнг).
- •67.Філософія неотомізму: розвиток філософської традиції (е.Жільсон, ж.Марітен, к.Войтило).
- •68.Проблема розуміння в герменевтиці.
- •69.Філософія постмодернізму: деконструкція людини і культури (ж. Дерріда)
- •70.Провідні ідеї української філософії та їх оцінка.
- •71.Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
- •72.Філософія в Києво-Могилянській академії у 2 пол. 17 – 18 ст.
- •73.Філософія г.С.Сковороди: вчення про три світи і дві натури.
- •74.Соціально-філософські погляди г.С.Сковороди: ідея «сродної праці»
- •79. Розвиток філософської думки в Україні за радянської доби.
- •82. Основні категорії філософської онтології: буття, суще, сутність, існування.
- •83. Буття як предмет філософського аналізу.
- •86. Поняття «матерії» в історії філософії.
- •87. Категорії руху, розвитку, спокою в онтології.
- •88. Основні властивості простору й часу: субстанційна та реляційна концепції.
- •89. Діалектика як теорія і як метод.
- •91. Походження та сутність свідомості.
- •92. Структура свідомості (сфери та рівні).
- •93. Онтологічний статус явищ свідомості. Проблема ідеального.
- •94. Пізнання як предмет філософського аналізу (пізнаваність світу, структура та закономірності процесу пізнання).
- •95. Концепції істини в історії філософії.
- •96. Основні підходи до проблеми пізнання: гносеологічний оптимізм, агностицизм, скептицизм.
- •97. Чуттєве та раціональне в пізнанні, їх основні форми та взаємозв’язок.
- •98. Наукове пізнання: структура та функції.
- •99. Методи і форми емпіричного рівня наукового пізнання.
- •100. Методи і форми теоретичного рівня наукового пізнання.
- •104. Ненаукові форми пізнання: буденне, релігійне, художньо-естетичне.
- •105. Сутність людини як предмет філософської антропології.
- •106. Антропосоціогенез. Єдність біологічного і соціального в людині.
- •107. Особистість і суспільство: індивідуалізація та соціалізація.
- •108. Особистість і суспільство: соціальні ролі особистості.
- •111. Загальнолюдські цінності: ілюзія чи реальність?
- •112. Творчі здібності людини: умови розвитку, можливості, межі.
- •113. Поняття «суспільство» в філософії.
- •114. Структура суспільства. Сфери суспільного життя та їх взаємозв’язок.
- •115. Природа як передумова виникнення й розвитку людського суспільства.
- •116. Роль суспільства у перетворенні та відтворенні природи.
- •117. Суспільна свідомість та її структура (сфери, рівні, форми).
- •118. Роль матеріального виробництва в існуванні та розвитку суспільства.
- •120. Людина як творець і творіння культури.
- •121. Мораль та моральність: сутність і функції.
- •122. Політична і правова свідомість: сутність та роль у суспільстві.
- •123. Глобалізація як визначальний феномен сучасності: сутність, можливі сценарії. Необхідність планетарного мислення.
- •125. Екологічні проблеми сучасності.
- •126. Екологія та екологічні проблеми в Україні.
- •127. Поняття соціального передбачення та прогнозування майбутнього.
- •128. Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •129. Історичні закони. Єдність та різноманітність історичного процесу.
- •130. Предмет філософії історії, сутність історичного процесу.
- •131. Мета та сенс історичного розвитку за к.Ясперсом. Поняття «осьового часу».
- •132. Спрямованість історичного процесу. Критерії суспільного розвитку.
- •133. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу.
- •134. Особливості філософського розуміння культури.
- •135. Поняття «цивілізація»: ґенеза та розуміння його в філософії.
- •136. Співвідношення культури і цивілізації в концепціях о.Шпенглера та м.Бердяєва.
- •137. Цивілізаційна концепція с.Хантінгтона.
- •138.Проблема взаємовідносин культури і цивілізації. Перспективи їх розвитку у майбутньому.
- •139. Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.
- •140. Концепція «Третьої хвилі» а.Тоффлера.
- •141. Економічна сфера суспільного життя та її характеристика.
- •142. Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.
- •143. Філософські засади економічної теорії а.Сміта.
- •144. Філософсько-методологічні засади політекономії к.Маркса.
- •145. Філософія грошей г.Зіммеля.
- •146. М.Вебер про взаємозалежність ментальності та господарського устрою.
- •147. Теорія зайнятості та грошей Дж.М.Кейнса.
- •148. Економіка і розвиток суспільства (ф.Хайек).
- •149. Еволюція методології економічної науки.
- •150. Сутність сучасних дискусій про співвідношення економіки та етики.
55 Філософія і.Канта: антиномії теоретичного розуму.
Іммануї́л Кант (1724 — 1804), німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. Кант — філософ суперечливий, непослідовний. З одного боку, все багатство реального світу Кант втиснув у свої 12 апріорних категорій загальної логіки і вважав їх вічними, незмінними, нерухливими, які за жодних обставин не переходять одна в одну. З іншого боку, розглядаючи так звані антиномії «чистого розуму», розкрив глибоку діалектику взаємозв'язку, категорій кінечного і безкінечного, простого і складного, причини і наслідку, свободи і необхідності. Антиномія — нездоланна суперечність, утруднення. Кант у своїй праці «Критика чистого розуму» розглядає чотири такі антиномії: 1. Світ має початок в часі і просторі. Світ не має початку і в часі, і в просторі. 2. Будь-яка складна річ складається з простих частин. У світі немає нічого простого. 3. Все у світі відбувається за необхідністю. Однак цього не досить для пояснення усіх явищ. Бо у світі є дії, які здійснюються без необхідності, вільно. 4. У світі є необхідна сутність як його причина. Немає ніякої абсолютно необхідної сутності у світі, ні поза ним.
Тобто, Кант звернув увагу на суперечності «чистого розуму», які, на його думку, є нерозв'язними, антиномічними. Іншими словами «чистий розум» може довести першу частину антиномії і спростувати другу та навпаки, може довести другу і спростувати першу.
Це вчення Канта про антиномії «чистого розуму» відіграло важливу роль у розвитку діалектики.
56. Практичний розум і кантівська етика.
Практичний розум — це розумна воля людини, яка керує вчинками і встановлює принципи моральних діянь. Якщо теоретичний розум виконував лише регулятивну функцію , то практичний розум виконує конституїтивну функцію і тому вищий за теоретичний. Головним предметом практичного розуму є найвище благо, визначення і здійснення того, що потрібне для свободи людини. Його сфера —мораль.
Кант починав з критики поглядів своїх попередників щодо природи практичного розуму та походження моралі. Його критика висвітлила характерні суперечності, що свідчать про обмеженість визначень моральної сфери через "природу людини", поняття "довершеності", "благої божественної волі", через почуття"споконвічної доброзичливості та самозадоволеності". Він перший в історії етики показав, що усі ці нібито вихідні постулати у визначенні моралі насправді несуть у собі певні моральні посилки та нормативно-ціннісні погляди, які безпідставно переносяться на натуралістичну (природну) та психічну сфери. Філософ довів, що мораль не можна звести до "внутрішньої механіки" душевних імпульсів і переживань людини. Вона має автономний і нормативний характер, тобто ставить в обов'язок людині певні дії. Здатність людини бути самодостатньою істотою, воля якої є автономною, виводиться мислителем з тієї обставини, що особа може перетворювати свої природні схильності, володіти ними. Парадокс кантівської етики полягає в тому,що досягнути її в цьому світі неможливо. Порушення Кантом проблеми автономності етики, розгляд етичного ідеалу, міркування про практичний характер моральності і т. д. визнаються неоцінимим вкладом в філософію.