27. Етика Аристотеля.

Філософ, тлу­мачачи витоки моральних уявлень, слушно вважає що вони зумовлюються життям людей. Аристотель виділяє три основні способи життя, харак­теризуючи властиві кожному чесноти. Це, передовсім, життя більшості, що під благом та щастям розуміє задоволення. Тому для них бажаним є життя, сповнене насолод. Філософ називає таке життя низьким, тваринним.

Інший спосіб — державницький, що характеризується праг­ненням особи до поваги, отже тут розуміння блага збігається з інтересом держави. Однак, як слушно зауважує Аристотель, повага є дещо зовнішнє, тоді як під благом ми розуміємо внутрішнє, те, що невід’ємне від людини. Найдосконалішим бачиться третій — споглядальний спосіб життя. 

Визначивши відмінне в розумінні блага, Арістотель доходить висновку, що воно не є універсальним поняттям. У його етиці виявлено багатство змісту моральних понять. Стосовно поняття "благо" він говорить, що тут наявне те ж багатство значень, що і в по­нятті "буття". Благом філософ на­зиває те, що служить йому і є його джерелом. Основна мета моральності — у практичній її цінності для творення злаго­дженого, доброчесного життя. Розглядаючи людину як суспільну істоту, філософ зосереджує увагу на аналізі основних етичних доброчесностей, дотримання яких бачиться як шлях досягнен­ня основної мети життя — щастя. У процесі аналізу конкретних видів доброчесностей Арістотель виділяє два основні їх типи:  діаноетичні (доброчесності розуму) та етичні (доброчесності волі та характеру). До перших належать: мудрість, знання, по­міркованість. До етичних — мужність, помірність, гідність, щедрість, щирість, справедливість тощо. Загальним же принципом визначення сутності доброчесностей є поняття "міра" як правильне співвідношення між двома край­нощами. 

28.Етичні вчення стоїків та епікурейців: порівняльна характеристика.

Засновником епікуреїзму був Епікур. Його етичний девіз - живи на самоті. Мета життя людини, за переконанням Епікура, відсутність страждань, здоров'я тіла і стан душевного спокою (атараксія). Пізнання світу, на його думку, звільняє людину від страху перед смертю.

Порівнюючи епікуреїзм та стоїцизм, варто наголосити на основах світобудови в їх значеннях для людини; висновках,що випливають для людини з такого розуміння світобудови; та на життєвих завданнях людини.

З точки зору епікурейців матеріальний речовинний світ складається з атомів, що рухаються хаотично. Людська душа також складається з атомів. Оскільки в основі світу лежать невмирущі атоми, то смерті не існує. В цілому сенс життя людини зводиться до отримання максимум насолод. Виходячи з такого розуміння світобудови, то людям потрібно позбутися життєвих страхів, задля досягнення атараксії – душевної незворушності.

З іншого боку стоїки, які вважали, що весь світ - єдине тіло, яке наскрізь пронизане активним началом, яким є Бог. Бог-це творчий вогонь, тілесне дихання , життєва теплота(пневма), що розлита в тілі природи. У світі панує фатум-невблаганний закон долі. Дія долі неминуча. Не варто опиратись фатуму: того,хто бажає,доля вабить, хто не бажає – тягне. При цьому людина мусить бути незворушною і безпристрасною(апатичною). Треба зберігати мужність духу, оскільки дух автономний стосовно обставин життя.

Як і епікурейці, стоїки проповідували апатію, та якщо епікурейці вважали її наслідком втечі від світу, то прихильники стоїцизму, навпаки, прийняттям світу.