32. Будова гіпоталамуса.

ГІПОТАЛАМУС Ця ділянка лежить вентрально від таламуса під III шлуночком, утворюючи його дно. Сюди належать такі утвори: ■передзорове поле, розташоване попереду зорового перехрестя; ■зорове перехрестя, утворене волокнами зорових нервів, лежить попереду від сірого горба; ■зоровий шлях — це волокна, які відходять від зорового перехрестя. Вони огинають ніжку мозку і закінчуються в латеральному колінчастому тілі (більша частина волокон) та частково у верхніх горбках пластинки покрівлі середнього мозку; ■сірий горб, розташований позаду від зорового перехрестя. Він являє собою непарний порожнистий виступ нижньої стінки III шлуночка. Сірий горб продовжується вниз, переходячи в лійку;■лійка — це звужена частина сірого горба в напрямку до гіпофіза, з яким вона з'єднується; ■нейрогіпофіз, являє собою частку гіпофіза — залози внутрішньої секреції. Він розташований в турецькому сідлі, зверху прикритий відрос тком твердої мозкової оболони, в який є отвір для проходження лійки. Гіпофіз має дві частки — передню (аденогіпофіз) і задню (нейрогіпофіз); ■сосочкове тіло, парне, лежить позаду від сірого горба. Ядра сосочкових тіл є підкірковими центрами нюху, вони зв'язані зі стовпами склепіння.

Ядра гіпоталамуса У межах гіпоталамуса є багато ядер (понад 30), які утворюють, в свою чергу, чотири ділянки: 1) передня ділянка містить надорове i пришлуночкове; 2) до задньої ділянки належать ядра сосочкових тіл; 3) у дорсальній ділянці містяться декілька дорсальних ядер; 4) проміжна ділянка утворена численними дрібними ядрами. Нервові клітини деяких ядер гі-поталамуса мають здатність виробляти гормони. Цей процес називають нейросекрецією. Нейросекрети клітин надзорового і пришлуночкового ядер транспортуються по їх аксонах, які утворюють гіпоталамо-гіпофізарний шлях, в нейрогіпофіз, де дифундують в капіляри. Гормони інших нейросекреторних ядер надходять у передню частку гіпофіза через ворітну систему кровоносних судин. Ці гормони впливають на діяльність ендокринних клітин аденогіпофіза, стимулюючи або гальмуючи їх дію. Тому, ядра гіпоталамуса разом з гіпофізом об'єднують в єдину гіпоталамо-гіпофізарну систему, яка забезпечує нейрогуморальну регуляцію діяль-ності організму.

Функції гіпоталамуса.

Гіпоталамус — вищий центр регуляції вегетативних функцій Ядра цієї ділянки регулюють різні види обміну речовин (водний, сольовий, вуглеводний, білковий, жировий) і забезпечують сталість внутрішнього середовища організму. Тут розташовані центри кровообігу, дихання, травлення, сексуальності, терморегуляції та ін. При електричному подразненні ядер гі-поталамуса в експерименті можна викликати відчуття голоду, насичення, спраги, статевого збудження, зміни настрою, відчуття сну або бадьорості. Клінічні симптоми враження гіпоталамуса при відсутності органічних змін характеризуються порушенням різних видів обміну речовин і діяльності внутрішніх органів. Аферентні імпульси із внутрішніх органів і кровоносних судин передаються по вегетативних нервах в сітчасту формацію стовбура мозку, а звідти — в гіпоталамус. Із спинного мозку інтероцептивна чутливість проводиться, можливо, по спиномозково-таламічних шляхах до сітчастої формації, а потім — в гіпоталамус. Крім цього, ця ділянка одержує імпульси від соматосенсорних ядер, від морського коника, мигдалеподіб-ного тіла і кори великих півкуль. Еферентні зв'язки гіпоталамуса здійснюються через сітчасту фор-мацію стовбура мозку, яка зв'язана з слиновидільними ядрами і дор-сальним ядром блукаючого нерва. Крім того, через сітчасто-спинно-мозковий шлях імпульси з гіпотала-муса передаються до симпатичних і парасимпатичних ядер спинного мозку. Шляхи, які прямують до ве-гетативних центрів, перериваються на різних рівнях. Під час кожного переключення в лінію проведення імпульсів може бути передана різ-номанітна інформація. На рівні гіпоталамуса відбу-вається зв'язок між зовнішнім і внутрішнім середовищем. Тут сиг-нали із зовнішнього і внутрішнього середовищ перетворюються в реакції ендокринної системи, звідси забезпечується і нервова регуляція діяльності внутрішніх органів. Отже, гіпоталамус є наочним прикладом єдності нервової і гуморальної регуляції.

33.

Залоза	Основні гормони	Функції гормонів
Гіпофіз а) передня частка;	Соматотропний гормон (гормон росту)	Впливає на загальний ріст організму та ріст кісток. Діє в усьому організмі, по­кращуючи синтез білка. У дітей у разі гіперфункції передньої частки гіпофізу розвивається гігантизм, а гіпофунк­ції— карликовість. У дорослих людей у випадку гіперфункції гіпофізу розви­вається акромегалія.
	Адренокортикотропний гормон	Контролює секреторну діяльність над­ниркових залоз.
	Тиреотропний гормон	Контролює секреторну діяльність щито­видної залози.
	Гонадотропний, гормон (фолікостимулюючий у жінок та лютеїнізуючий у чоловіків.	Контролює секреторну діяльність стате­вих залоз.
б) задня частка (накопичує та ви­вільняє гормони, що утворюються в гіпоталамусі)	Антидіуретичний гормон (вазопресин)	Впливає на діяльність ниркових каналь- ців, підвищує кров'яний тиск та пригні­чує утворення сечі. Знижена функція задньої частки призводить до появи не- цукрового діабету.
	Окситоцин	Стимулює скорочення матки під час по­логів, а також виділення грудного молока.
Епіфіз	Мелатонін	Впливає на кількість пігментів у шкірі людини.

Епіфіз

Епіфіз(corpus pineale; шишкоподібне тіло; пінеальна залоза) — конусоподібний виріст проміжного мозку (епіталамус), верхній мозковий придаток. (8 х 4-6 мм) — сплюснутий у краніально-каудальному напрямку, розташовується у поздовжній борозні (між горбками) даху середнього мозку і сполучений з проміжним мозком через спайку повідків надгорбкової ділянки. У людини епіфіз важить 100–200 мг.

Епіфіз синтезує гормон мелатонін, секреція якого залежить від подразнення фоторецепторів сітківки ока світлом. У темноті мелатоніну синтезується більше: світло гальмує його секрецію. Мелатонін впливає й на пігменти клітин шкіри (шкіра при цьому світлішає). Учені припускають, що епіфіз виконує роль внутрішнього годинника, що узгоджує зміни стану організму з циклічними змінами світлої і темної частини доби.

Іннервація: симпатичною нервовою системою. Отримує колатералі від зорового тракту.

Гіпофіз

Гіпофіз — залоза внутрішньої секреції, розташована при основі головного мозку. Маса залози — 0,5 г. Складається з трьох часток: передньої, середньої та задньої, кожна з яких виробляє власні гормони.

Передня частка гіпофіза здатна посилювати або послаблювати синтез гормонів, які діють на інші залози. Ця частка гіпофіза виробляє гормони, які мобілізують захисні сили організму, стимулюють функцію статевих залоз, регулюють ріст людини (гормон росту) та інші.

Середня частка гіпофіза виробляє один-єдиний гормон — меланостимулюючий, який сприяє синтезу меланіну і зумовлює забарвлення шкіри. У разі недостатньої кількості меланостимулюючого гормону виникає захворювання — вітиліго (лат. vitiligo — недолік).

Задня частка гіпофіза, або нейрогіпофіз, виконує функцію «депо» гормонів, які синтезуються в гіпоталамусі: вазопресин, або антидіуретичний гормон, і окситоцин. Вазопресин підвищує кров'яний тиск, зменшує діурез (виведення сечі), звідси й друга його назва антидіуретичний. Окситоцин вибірково діє на непосмуговані м'язи матки, а також стимулює лактацію — вироблення молока молочними залозами.

У разі порушення функції гіпофіза розвиваються різноманітні захворювання. Наприклад, за надлишку гормону росту в молодому віці розвивається гігантизм, людина стає велетнем, а за його нестачі — карликовість, людина стає ліліпутом. У дорослому віці надмірне виділення гормону росту спричинює непомірне розростання окремих частин тіла (ніс, вуха, кінцівки) — акромегалію.

Функція гіпофіза така: контролює вироблення гормону щитоподібною залозою; стимулює функцію надниркових залоз; контролює функцію чоловічих і жіночих статевих залоз, а саме виділення статевих гормонів; плаценти як тимчасової залози; початок пологів, а також ріст тіла і водний баланс.