1. Необхідність і суть управлінської діяльності.

Управління – це різновид людської діяльності що виник в міру її оформлення у свідому діяльність по виробництву необхідних благ і послуг.

Можнарозглядатиіндивідуальнеуправління та управління у рамках організації.Індивідуальнеуправління– цеуправліннявласнимидіями, думками, поведінкою, життям, карєрою, навчанням, відносинами. Управлінняорганізацією – управлінняструктурнимипідрозділамиорганізації, напрямами та видами д-ності і середовищеморганізації, де ключовоюфігуроювиступаєлюдина, персонал.

В будь якій справі ми розприділяємо зусилля таким чином щоб задовольнити особисті потреби. В даному випадку використовуємо індивідуальне управління:

Включає відділи:

-управління видами,напрямками діяльності

-управління середовищами організації

Об’єктами управління можуть виступати різноманітні форми суспільних відносин. Також об’єктами можуть виступати різні види ресурсів.Суб’єктом може виступати як окрема особа так і група осіб.

Управлінська діяльність має предмет, засоби чи дії та кінцевий продукт.Засобами є техніка, канцелярські засоби, автомобілі.Процесами та діями є спілкування, слухання, навчання.Кінцевим продуктом є правильне рішення.

Поділ управлінської праці горизонтальний та вертикальний. Горизонтальний формує функціональних менеджерів, які відповідають за функцію. Вертикальний поділ праці створює ієрархію рівнів управління, формує лінійних керівників. Зокрема розрізняють 3 управлінські рівні:

• інституційний (топ менеджери – керівники: директор, заступники, рада директорів, збори акціонерів; на цьому рівні затверджуються стратегічні плани);

• адміністративний або управлінський (менеджери середнього рівня, керівники підрозділів; деталізуються рішення для нижчої ланки);

• технічний (до цього рівня належать бригадир, майстер, менеджер з персоналу тощо, керують безпосередньо виконавцями).

2. Закони управління.

Закони відображають об’єктивні і стійкі взаємозв’язки системи елементи системи в просторі, тобто в структурі і в часі, тобто в явищах і процесах.

Розрізняють такі закони управління:

1)Спеціалізація управління - полягає у розподілі діяльності управлінського персоналу за функціональними ознаками.

2) Інтеграція управління полягає у синхронності процесу виробництва і системі управління через поєднання завдань та координацію діяльності працівників.

3) Закон оптимізації, централізації та децентралізації- передбачає проведення централізації правління по вертикалі з одночасною передачею функцій на нижчий рівень.

4)Демократизація управління- передбачає залучення до управління більшої кількості працівників при раціональному співвідношенні влади та підлеглості.

5) Закон економії часу в управлінні означає що всі управлінські рішення повинні бути ухвалені і реалізовані вчасно.

3. Закономірності управління.

Розрізняють загальні чи часткові закономірності:

Загальні закономірності управління (вони властиві всім системам управління):

-відповідність соціального змісту управління формам власності на засоби виробництва - означає створення такої правлінської системи яка адекватна її формам власності;

-ефективність свідомого планомірного управління – означає, що система планомірного управління є набагато ефективнішим ніж система стихійного управління;

-співвідношення керуючої і керованої системи має бути адекватним сучасним вимогам;

-посилення процесів поділу і кооперацій праці в управлінні передбачає оптимальність у дотриманні пропорцій щодо вертикального чи горизонтального поділу управлінської праці.

Одиничні чи часткові характерні для окремих сторін пов’язані з функціонуванням галузі, підприємств, організацій:

-зміна функцій управління означає зростання чи посилення деяких управлінських функцій і зменшення інших на різних рівнях ієрархії.

-оптимізація числа рівнів допускається усунення зайвих управлінських ланок для того щоб підвищувати гнучкість, оперативність управлінських систем.

-концентрація функцій управління полягає в тому, що кожна управлінська ланка прагне зосередити в своїх руках більше управлінськихфункцій і збільшити чисельність свого персоналу.

-дотримання норм керованості відображає залежність між числом підлеглих та ефективністю управління ними з боку керівника.