9.Сутність та сенс проблеми соціально-політичного управління.

Історичні корені проблеми соціально-політичного управління сягають кінця ХІХ – початку ХХ століття. Для цього періоду були характерні системні кризи, пов’язані з переростанням домонополістичного капіталізму в монополістичний.

Характерні риси:

1. Усуспільнення форм виробничої діяльності;

2. Поява або розвиток нових інструментів регламентації масово-політичної поведінки, зокрема, можливість застосування у системі соціального контролю ЗМІ, пропаганди, реклами.

Все це зумовило необхідність внесення коректив в засоби організації соціально-політичного життя суспільства. Така необхідність була зумовлена розумінням того, що проблема легітимації, з якою зіткнулася політична система суспільства, не могла бути зведена до формально-юридичної процедури, а розуміння соціально-політичних процесів – виключно до формально-правової регламентації людської поведінки. У суспільній свідомості це необхідно фіксується як “Криза сучасної правосвідомості”, вихід якої вбачали в моральному вдосконаленні особистості, програма якого була розгорнута у понятті “солідарність”.

Таким чином, легітимація визначалася при цьому як процес, спрямований на вироблення у людини позитивного, схвального (лояльного) ставлення до наявного стану речей, як процес формування переконаності щодо виправданості, природності цього стану. Оскільки такі лояльність і переконаність не передбачали ні спеціального знання нормативних аспектів і правових положень, ні теоретичного осмислення закономірностей формування існуючої політичної системи, вони могли бути сформульовані лише шляхом організованого в масштабах суспільства впливу на індивідуальну свідомість з метою використання її некритичності, фрагментарності, повсякденності.

Оскільки такий вплив є контрольований, то світоглядні установки і ціннісні орієнтації можуть бути сформовані у потрібному для життєвого інтересу існуючої політичної системи напрямку, тобто можуть бути зманіпульовані.

Процес формування світогляду втрачає просвітницьку ідеологію, котра втрачає свою актуальність і перетворюється на процес свідомого впливу на індивідуальну свідомість з метою програмування, кодування, уніфікації. Таким чином, якщо в умовах домонополістичного капіталізму завчасна організація свідомості людей і цілеспрямований вплив на неї не мають якогось суттєвого значення для політичного життя суспільства і не використовуються тому в масовому масштабі, то в умовах монополістичного капіталізму організований і системний вплив на індивідуальну свідомість стає невід’ємним елементом механізму політичного життя суспільства.

В своїх теоретичному і практичному аспектах проблема соціально-політичного управління стає предметом наукового інтересу після ІІ-гої світової війни.

Теоретичний аспект: полягає у з’ясуванні змісту і межі спроможності і доцільності соціально-політичного управління в пануючій на сьогодні формі його здійснення, а саме у формі маніпулювання свідомістю та вчинками людей.

Практичний аспект: (визначений у “Доповіді Комітету з обстеження стану біхевіористичних та соціальних наук”) більш досконале і повне використання знання людської поведінки в процесі розробки політики та здійсненні управління з метою подолання кризових явищ сьогодення і запобігання їм у майбутньому.

Карл Манхейм: “Формування світобачення на сьогодні не може залишитися у полоні випадковості . Потрібно виробити єдину т.зв. “нормальну модель людської поведінки”. Зокрема, нове знання політики полягає в тому, щоб перегрупувати вольові імпульси людських мас таким чином, щоб вони рухали процес, що відбувається у бажаному напрямку. Таким бажаним напрямком визначається стабільність.

Згідно з Сеймуром Ліпсетом стабільність має два аспекти:

1. Інструментальний або ефективність. Удосконалення діючих політичних інститутів, довершення наявної системи прийняття політичних рішень.

2. Моральнісний або “законність” (легітимність). Вивчення ставлення до існуючих політичних інститутів з боку пересічного індивіда з метою забезпечення стабільності такого стану.

Доган: “Бажана лояльність не може бути забезпечена конституційними положеннями і правовими нормами, а передбачає формування у громадян переконання у виправданості політичної системи”.

Легітимність не є формально-юридичною процедурою, а існує як певний тип психічної організації особистості, яка формується внаслідок культивування у останньої відповідної системи цінностей, або так званого “законного світогляду”.

Як стан свідомості легітимність характеризується некритичністю.

Як стан почуттів – конформізмом.

Як стан поведінки – політичною пасивністю.

Формування “законного світогляду” сприймається як умова існуючої політичної системи і стабільності суспільства в цілому

Вперше вдався до терміну “законний світогляд” Карл Манхейм у праці “Ідеологія і утопія”. Як стверджував він: майбутнє західної демократії після ІІ-гої світової війни буде залежати від того, чи будуть змінені прийоми, способи досягнення згоди у суспільстві щодо головних цінностей і шляхів здійснення соціальних реформ.

Різноманіття всіх існуючих позицій він зводить до п’яти:

1. Бюрократичний консерватизм;

2. Консервативний історизм;

3. Ліберально-демократичне мислення;

4. Соціалістично-комуністичні традиції;

5. Фашизм.

Людина, яка намагається самотужки зорієнтуватися в тому, що відбувається, намагається оволодіти необхідно істинним знанням. Така людина потребує деякого синтезу всіх наявних на сьогодні політичних позицій і світоглядних установок. Такий синтез досягається завдяки встановленню так званого “соціального рівняння”.

Завдяки йому відбувається:

1. Констатація соціальної обумовленості політичного мислення;

2. З’ясування зв’язку політичної програми з відповідною концепцією історичного процесу

3. Соціальне рівняння містить у собі припущення істинності тієї чи іншої політичної позиції.

Таким критерієм є ситуація, з якою людина завжди співвіднесена. В політиці ситуація структурується силами, що борються. Опиняючись в такій системі, індивід, будучи знайомий з усіма існуючими на сьогодні політичними позиціями, повинен орієнтуватися на ту з них, збереження якої забезпечує збереження рівноваги, тобто існуючої ситуації. Якщо ситуація зміниться і вже інша сила буде визначати структуру ситуації, то людина має прийняти позицію саме цієї соціальної сили.

Всі існуючі на сьогодні концепції соціально-політичного управління мають за мету сформувати тип людини, яка була б здатна утвердитись в різних соціальних ситуаціях, а це, в свою чергу, потребує цілеспрямованого формування у людей не лише знань та вмінь а й тих суттєвих принципів, які визначають становлення характеру людини.

Соціальне рівняння дозволяє передбачати поведінку різних верств у різних соціальних ситуаціях. Така поведінка, як деяка реакція на певні події, може бути викликана навмисно (спрямовано).

На думку Зігфріда Баумана, формування “законного світогляду” відбувається шляхом надання людині так званої “установки на споживання”. В наслідок цього, формування особистої ідентичності відбувається шляхом “придбання” людиною на ринку тієї чи іншої моделі своєї особистості. Складається враження, що за допомогою ретельно підібраних покупок, я можу зробити з себе все, що забажаю.

Люди, окрім прагнення досягти стабільного рівня життя, мають відчувати, що вони є потрібними і корисними членами суспільства і це бажання використовується.

Формування легітимного світобачення:

1. Експлуатація;

2. Надання йому безпечних форм.

У нинішньому суспільстві мрії і прагнення керованих - ресурс для діяльності керуючих.

Таким чином, сенс проблеми соціально-політичного управління та її ціннісно-світоглядне навантаження полягає у забезпеченні стабільності суспільства, шляхом відтворення її моральнісного аспекту у спосіб формування у людей відповідних моделей свідомості та поведінки.