1. Феномен управління. Основні підходи до його вивчення.

При визначенні феномену управління можливі різноманітні варіанти:

Управління – спрямована координація і організація об’єкту управління.

Управління – будь-яка зміна стану об’єкта, процесу, системи, яка веде до досягнення поставленої мети.

Управління – цілеспрямований вплив на систему з метою приведення її у відповідність до властивих їй характеристик. (за Афанасьєвим).

Управління – свідомий вплив однієї системи на іншу для того, щоб змінити поведінку останньої у напрямку, який відповідає критерію мети її діяльності. (згідно “системному підходу”)

Управління – мистецтво знати напевно, що слід зробити, як це зробити найкращим та найдешевшим способом.

Підсумовуючи все вищесказане, можемо сказати наступне:

Управління – функція організованих систем різної природи (а саме – технічних, біологічних, соціальних), яка забезпечує:

• збереження їх визначеної структури;

• підтримку встановлення режиму діяльності;

• реалізацію програми цієї діяльності (досягнення мети).

Основні підходи до вивчення управління

( за Кунц Г., О’Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функций: В 2-х т. )

1. Емпіричний. Аналіз конкретної ситуації, вивчення управлінського досвіду. Завдання: навчити політиці управління шляхом дослідження конкретних випадків управлінської праці.

2. Підхід з точки зору міжособистісних стосунків. Акцент на вивченні т.зв. “людського фактору” в управлінні. Люди, працюючи для досягнення цілей, повинні розуміти один одного.

3. Підхід з позицій групової поведінки. Управляння потребує вивчення групової організаційної поведінки. Основне поняття – організація. Організація – система (структура) будь-якого комплексу групових відносин.

4. Вивчення управління, як процесу формування кооперованої соціальної системи. Головне – “Теорія співпраці” Честера Барнарда. Вихідне положення: обмеження людських можливостей. “Організаційна теорія” – вивчення міжгрупових взаємин.

5. Вивчення управління, як соціотехнічної системи. Організація розглядається як дві системи – соціальна і технічна. Перша – люди і відносини. Друге – технічне оточення, в якому вони працюють.

6. Вивчення управління з точки зору прийняття рішень. Вибір певного способу вирішення тієї чи іншої проблеми з наявних альтернативних варіантів.

7. Вивчення управління, як процесу обміну інформацією. Ключове місце займає суб’єкт, котрий обирає джерело інформації.

8. Підхід з позицій математичних методів. Оскільки процес управління – певний логічний процес, то його можна виразити за допомогою математичних символів і залежностей.

9. Операційний підхід. Існує деяке центральне ядро знань про управління. (типи структурних підрозділів, поняття “діапазон управління”, оцінка діяльності керівників.

2. Поняття про соціальне управління. Соціальне управління як система.

Відповідно до типів систем, функцією яких є управління, прийнято розрізняти наступні види управління:

• управління речами (управління в неживій природі). Управління виробничо-технічними процесами, системами машин;

• управління в живих організмах. Управління процесами в живій природі і процесами, які пов’язані з життєдіяльністю організмів;

• управління в суспільстві. Управління діяльністю людей (управління людьми).

Соціальне управління (у широкому сенсі) – органічно-притаманне соціальним системам явище, яке забезпечує збереження їх цілісності, якісної специфіки, відтворення і розвиток.

Соціальне управління (у вузькому сенсі) – свідомий, систематичний, організований вплив на суспільство, з метою впорядкування і вдосконалення його соціально-діяльнісної структури в процесі вироблення і досягнення певної мети.

Головні види соціального управління:

• політичне управління;

• управління матеріальним виробництвом;

• управління соціально-культурною сферою життя суспільства.

Рівні науки управління (за Щокіним):

• теорії соціального управління. Такі теорії є частинами більш загальних політико-економічних та соціально-філософських концепцій, що пояснюють механізм функціонування суспільства на різних етапах.

• Теорії організації та управління. Більш конкретний та забезпечує науково-методичну базу для напрацювання практичних рекомендацій по раціоналізації праці і вдосконаленню управління у вигляді прикладних теорій організацій і управління.

Два основні аспекти соціального управління:

• управління індивідуальною поведінкою людей;

• управління масовою поведінкою людей.

За своєю суттю соціальне управління має впорядковувати взаємодію між людьми шляхом регулювання соціальних відносин між ними.

Базові поняття теорії соціального управління:

• суб’єкт управління;

• об’єкт управління.

Об’єкт соціального управління – керована соціальна система. Підходи:

• Елементно-структурний. Об’єкт соціального управління – люди, колективи, групи, різного роду спільноти.

• Функціональний. Об’єкт соціального управління – управління поведінкою соціальних груп.

Суб’єкт соціального управління – керуюча соціальна система. Це організаційно-оформлені групи людей, сформовані ними органи управління і керуючий склад.

Система соціального управління – врегульовані стосунки між суб’єктом та об’єктом управління.

Головні характеристики соціального управління як системи:

1. Визначення людини як суб’єкта та об’єкта управління. (управління людьми та за допомогою людей).

2. Цілеспрямований свідомий вплив на поведінку людей і соціальних груп з метою організації та координації їх діяльності в процесі досягнення цілей, які стоять перед суспільством.

3. Розробка і вибір бажаних методів впливу на об’єкти управління на основі пізнання і використання закономірностей його розвитку, інформації про наявний стан об’єкту управління та зовнішнього стосовно нього середовища.

Типи систем соціального управління:

1. Універсальна. Орієнтована на всіх і кожного (юридичний закон).

2. Спрямована. Орієнтована на конкретного, визначеного адресата.

3. Дифузна. Не має конкретного адресату і звернена до всіх, кого це “не стосується” (система масової комунікації).

Компоненти системи соціального управління:

1. Механізм управління. Сукупність законів і принципів соціального управління, а також форм і методів взаємодії між суб’єктом та об’єктом:

• “Закон єдності системи соціального управління”;

• “Закон пропорційності керованої і керуючої підсистем соціального управління”;

• “Закон активного співвідношення централізації та децентралізації соціального управління”.

2. Структура Управління.

3. Функції управління.

4. Кадри управління.

5. Процес управління.

Принципи соціального управління – основні положення і норми поведінки, якими керуються органи управління при вирішенні тих чи інших питань. До них належать:

Системні принципи соціального управління:

• ієрархічності;

• об’єктивності;

• комплексності;

• головної ланки;

• законності;

• випереджання розвитку теорії стосовно практики.

1. Принципи управління як виду діяльності:

• конкретності;

• ефективності;

• стимулювання;

• “єдиноначалья” при прийняті рішень і колегіальності при їх обговоренні.

Метод управління – спосіб здійснення управлінського впливу або спосіб досягнення поставленої мети управління.

Методи управлінської діяльності:

1. Економічні: економічний розрахунок та економічне стимулювання.

2. Організаційно-адміністративні: влада, дисципліна, відповідальність.

• розпорядно-впливові (постанови, накази);

• організаційно-стабілізуючі (регламент);

• організаційно-впливові (вимоги, покарання).

3. Соціально-психологічні: соціальні методи управління (методи соціального нормування, соціального регулювання, морального стимулювання), власне соціально-психологічні методи управління (конкретні методи впливу на поведінку людей – переконання, навіювання, наслідування, спонукання), психологічні методи управління, спрямовані на регулювання стосунків між людьми шляхом активного підбору і розміщення персоналу (соціометрія).

Форма соціального управління – спосіб організації взаємодії між суб’єктом і об’єктом управління в конкретній ситуації:

• безпосереднє управління;

• опосередковане управління;

Структура управління – форма (спосіб) розподілу завдань і повноважень щодо прийняття управлінського рішення між особами або групами осіб, які становлять деякий адміністративний ансамбль.

Структури

Лінійні, функціональні, лінійно-функціональні, програмно-цільові.

Принципи структури:

1. Принцип ієрархічності – кожна ланка має одного начальника;

2. Існує сукупність підрозділів, кожен з яких спеціалізується на виконанні якогось типу робіт;

3. Вся робота, яка виконується, оцінюється х точки зору досягнення мети, що програмно запланована.

Функції управління – основні види діяльності, які виражають напрямки або стадії здійснення управлінського впливу.

За Файйолем такі функції управління: планування, організація, мотивація, контроль.

До кадрів управління належать працівники, які здійснюють функції управління, або ж сприяють такому здійсненню, тобто люди, професійно зайняті у процесі управління, або ж ті, хто належить до апарату управління.

Види управлінських кадрів:

• керівники. Люди, що очолюють певний колектив, спрямовують і координують роботу всього апарату управління, здійснюють контроль і регулюють діяльність колективу з досягнення поставлених цілей.

• Спеціалісти. Розробляють на основі наявної в них інформації різні варіанти рішень, які стосуються тих чи інших питань управлінського плану.

• Технічні виконавці. Обслуговують діяльність керівників і спеціалістів.

Діапазон управління – кількість людей або підрозділів, які знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні керівника.

Ця кількість має бути такою, щоб вона дозволяла якнайкраще використовувати час і здібності керівника та дозволяла підтримувати з керівником необхідний контакт.

На визначення діапазону управління впливають наступні чинники:

• ступінь централізації рішень;

• характер управлінської діяльності і ступінь її складності;

• стан комунікації;

• здатність і готовність підлеглих до співпраці;

• професійність підлеглих;

• особисті якості керівника;

Проблема якісної оцінки кадрів. Зводиться до переліку вимог, яким має відповідати людина, що здійснює функції управління: професійна компетентність, організаційні здібності, ініціативність, схильність до аналітичної роботи, вміння працювати з людьми.

Процес управління – діяльність організації і кадрів управління, змістом якої є вплив на об’єкт управління, за допомогою обраних методів і для досягнення поставлених цілей.

Ознаки процесу управління: мінливість, безперервність, усталеність, циклічність, послідовність.

Типи управлінських процесів:

• лінійний процес управління (чітка послідовність його етапів);

• коректований процес управління (необхідність додаткового коректування кожного етапу після проходження попереднього);

• розгалужений (методологічний розподіл робіт по частинам на кожному з етапів);

• ситуаційний (відповідно до ситуації);

• пошуковий (виходить з повної ясності мети управління і з одночасної неможливості оцінити ситуацію сформулювати проблему).

Абстрактна модель (алгоритм) процесу управління (показує як розробляється управлінське рішення).

Управлінське рішення:

• майбутня дія;

• вибір однієї з альтернативних дій у проблемних ситуаціях;

Критерії класифікації управлінських рішень: суб’єкт управління, об’єкт управління, час дії, правовий статус органу (що приймає управлінське рішення).

Аспекти управлінських рішень: змістовний, організаційний, технологічний.

Зміст процесу управління визначається тих проблем, що вирішуються.

Організація процесу управління – його свідома побудова у просторі та часі у відповідності до певних потреб і завдань.

Технологія процесу управління охоплює організацію інформаційної системи, документування, обіг документів, різного роду процедури.

Універсальна характеристика управлінських процесів – ефективність, що визначається шляхом співставлення результату з тими витратами, що пов’язані з процесом його отримання.

Адміністрування (у широкому сенсі) – адміністративно-державне-управління; (у вузькому сенсі) – розробка і постановка цілей у визначенні політики якоїсь організації, професійна діяльність держслужбовців.

Влада – здатність впливати на характер і напрямок діяльності людей за допомогою різних механізмів.

Поняття влади є первинним по відношенню до управління, бо не кожен, хто виконує управлінські функції, має владу, але кожен, хто має владу, виконує управлінські функції.

Керівництво – система інститутів влади, різної ієрархії управління. У вузькому сенсі – безпосереднє управління людьми.

Менеджмент – (в широкому сенсі) всезагальний принцип соціального управління, змістом якого є процес планування, організації, мотивації, контролю, спрямований на розробку і досягнення цілей соціальної системи (якоїсь організації) через інших людей. У вузькому сенсі – безпосередня організація роботи з досягнення, але не розробки поставлених цілей у матеріальному і духовному виробництві.