7. Конфлікт. Типи та функції конфліктів.

Конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.

Найчастіше виникають такі чотири типи конфліктів: внутрішньоособистісні, міжособистісні, внутрішньогрупові, міжгрупові.

Вважають , що складні міжособистісні ситуації, які виникають між медичним працівником та пацієнтом, в першу чергу обумовлені труд­нощами у спілкуванні. Якщо ці труднощі несуть в собі інтенсивний заряд від’ємних емоцій для одного, або усіх учасників, задіяних у спілкуванні, такі труднощі можна назвати конфліктом. Конфлікт являється невід’ємною частиною міжлюдського спілкування. В певному розумінні його можна вважати нормальним явищем у нашому житті.

Даніель Дена виділяє три рівні конфлікту: сутички, зіткнення та кризи.

Під сутичкою розуміють незначні конфлікти, які вирішуються, або зникають самі по собі і не впливають на здатність відносин вдовольняти потреби учасників. Прикладом може служити ситуація, коли ваш пацієнт після отриманого зауваження знову запізнився на проце­дуру. Це викликає у вас дратування, однак нагадування приводить все у відповідний порядок.

Зіткнення. Якщо ним зневажати, знижує здатність відносин задовольняти потреби учасників. Ознакою конфлікту цього рівня автор вважає: довготривале повторення тих самих аргументів з одного й того ж приводу; розширення кола причин, спричиняючих сварки; змен­шується бажання співпрацювати з іншим; зменшується віра в добре відношення до нас іншого; роздратування в адресу іншого протягом декількох годин, днів; поява сумніву у вірності свого уявлення про ці відносини. Як зіткнення, можна оцінити ситуацію, в якій вам приходиться неодноразово виправляти помилки вашого напарника по зміні, який на ваші зауваження не реагує і сприймає їх постійно як чіпляння.

Криза - такий рівень конфлікту, який загрожує подальшому продовженню відносин. До критеріїв кризи відносяться: рішення остаточ­но перервати відносини; побоювання, що інший розірве відносини в односторонньому порядку; відчуття, що відносини носять нездоровий характер, та побоювання емоційного зриву, якщо вони будуть продовжуватися; небезпека фізичного насилля.

Маючи значний енергетичний потенціал, конфлікт відіграє велику роль у регуляції поведінки та діяльності людей.

Виходячи з того, що конфлікт, як правило, супроводжують гострі негативні емоційні переживання, найчастіше наго­лошують на його негативних функціях.

До негативних (деструктивних) функцій конфлікту належать такі: конфлікт призводить до психологічного дискомфорту особистості, її емоційної нестабільності, нервозності, невпевне­ності в собі, відсутності позитивної життєвої програми, перспек­тивної лінії життя і навіть до «ламання» особистості в цілому.

Проте конфлікту як психологічному феномену притаманні й інші, позитивні (конструктивні) функції. На цей момент слід звернути особливу увагу, оскільки аналіз лише негативних функцій не вичерпує суті багатьох конфліктів.

Внутрішньоособистісний конфлікт, крім усього іншого, сприяє самоаналізу особистості, самоосмисленню своїх потреб, інтересів, виокремленню найбільш пріоритетних, усвідомленню своїх взаємостосунків з людьми, самовдосконаленню осо­бистості (на основі почуття невдоволення собою).

Міжособистісні та внутрішньогрупові конфлікти часто виконують функцію так званого запобіжного клапана, що дозволяє звільнитися від негативних емоцій і діяти конструк­тивно. Вони сприяють осмисленню різних скарг і претензій; виявляють різні погляди на проблему; дають можливість ефективніше приймати групові рішення; сприяють впро­вадженню певних норм поведінки; об'єднують людей, які мають спільні погляди і інтереси; дають можливість людям висловити свої думки, сприяючи їхній самореалізації та самоствердженню тощо.

Міжгрупові конфлікти сприяють здійсненню соціально-політичних та економічних реформ, встановленню нових підходів до розв'язання певних соціальних проблем, змушують шукати нові способи взаємодії між людьми та виконання спільної діяльності.

Вибір стилю поведінки у конфлікті: уникнення, пристосування, компроміс, конкуренція, співпраця.

Самостійне опрацювання: Основні якості особистості медика:

1. Морально-вольові - співчуття, доброзичливість, совість, щирість, оптимізм, чесність, самовідданість, працелюбність, терпіння, ввічливість, уважність, ніжність, лагідність, мужність, рішучість, скромність, принциповість, почуття власної гідності, ініціативність, дисциплінованість, вимогливість до себе та інших.

2. Естетичні - акуратність, охайність, потяг до краси, непримирення до огидного і "сірості" у побуті, прагнення покращити умо­ви, в яких перебуває хворий.

3. Інтелектуально-пізнавальні - ерудованість, спостережливість, логічність, прагнення пізнати сутність явища, систематичне підви­щення рівня професійних знань і кваліфікації, вміння бути уваж­ним співрозмовником, комунікабельним у спілкуванні з пацієн­тами та їх родичами, здатність осмислювати отриману інформа­цію з виділенням головного й ефективно використовувати її в лікувально-профілактичному процесі.

Вищевказані позитивні якості прикрашають кожну людину, але що стосується медика, то це його професійні якості. Так, слюсар чи тракторист може проявити ніжність і ласку, в основ­ному, в позаслужбовій обстановці, а для лікаря це невід'ємні службові якості.

Зупинимось на найважливіших рисах особистості медика. Передусім він повинен бути спостережливим. Люди суттєво відрізняються між собою щодо спрямованості спостережливості. Одні добре помічають усе, що належить до неживих предметів, інші краще бачать особливості внутрішнього світу людини, її ду­шевний стан, переживання, потреби, надії, страхи тощо.

Для професійної діяльності медика необхідно розвивати в собі обидва види спостережливості, він повинен помічати, що відбувається в душі людини, розуміти її внутрішній стан, відгаду­вати думки.

Принципи медичної деонтології вимагають, щоб дані спостере­ження за хворим були глибоко осмисленими і стали переконливими. Таким чином, важливим психологічним принципом медичної деонтології є єдність професійної спостережливості, усвідомлен­ня сутності явища і переконання у своїй правоті.

Суттєвим психологічним аспектом медичної деонтології є емо­ційне "зафарбування" отриманої й осмисленої інформації. Ме­дичний працівник повинен відчувати біль і переживання іншої лю­дини як свої власні. Це допоможе зрозуміти стан хворого і розділи­ти з ним його переживання, що має велике значення для хворого. Адже для будь-якої людини дуже важливо, щоб її зрозуміли.

Важливою особливістю професії медика є гуманізм. Він вип­ливає із самої сутності професії, бо не можна любити професію медика, не люблячи людину.

Однією з головних моральних якостей медика є милосердя. Хворий ставить особливі вимоги саме до особистості лікаря, шукає в ній передусім риси доброти, співчуття, милосердя. Ось чому був аб­солютно правим відомий російський хірург М. Петров, який ствер­джував, що медиків потрібно вибирати серед людей, у душі яких горить вогонь безкорисливої любові до своєї справи і людей. Сутність цієї професії - це повсякчасне втілення милосердя.

Гуманізм і милосердя базуються на доброті. Медична деон­тологія вимагає від медика бути добрим до хворих, його родичів і близьких. Проте бути добрим не означає бути "добреньким". Якщо медик бачить, що хворий порушує необхідний режим потрібно тактовно, але рішуче заборонити такі дії. Інакше такого роду "доброта" може призвести до погіршення стану хворого.

Доброта, гуманізм і милосердя медика повинні органічно по­єднуватись з рішучістю і принциповістю, делікатністю і так­товністю. Делікатність і тактовність є проявом внутрішньої інте­лігентності людини, яка досягається вихованням. Виховання - це не лише гарні манери, це поняття більш глибоке. Виховання пе­редусім формує внутрішню інтелігентність людини, що включає повагу до людей, уміння встановити з ними контакти.

Інтелігентність визначається не тільки рівнем освіти, а пере­дусім вихованням.

Лікар за будь-яких умов повинен проявляти самовідданість і чесність у роботі.

Совість - це "внутрішній суддя" вчинків людини. Мораль­ний критерій совісті тісно пов'язаний з розумінням людиною сут­ності добра і зла, обов'язку та іншими моральними категоріями.

Значення совісті в роботі медика є надзвичайно великим. Як би добре не був поставлений контроль, неможливо прослідкува­ти за кожним кроком медика. Лише совість і почуття обов'язку не дозволять халатно ставитись до своїх обов'язків.

Скромність і акуратність повинні бути і в стилі поведін­ки, і в зовнішньому вигляді. Надмірний "шик" в одязі та косметиці мимовільно викликає у хворих запитання: "Невже він, такий зайнятий собою, буде турбуватись про нас?" Але, дивлячись на недбалий одяг, нечепурний вигляд, вони також думають: "Якщо він і про себе не турбується, то як буде допомагати нам?" Відпо­відний стиль одягу і поведінки створює належний імідж медика, який повинен психотерапевтично діяти на хворого і допомагати його одужанню.

Ввічливість і увага відносно хворого - це не лише прави­ла етикету. Неввічливе, а тим більше презирливе чи огидливе ставлення до хворого, фамільярність травмують його психіку, що негативно впливає на перебіг недуги.

Невід'ємною частиною діяльності медика є оптимізм. Ме­дику доводиться брати участь у лікуванні дуже важких хворих. Необхідно всіляко переконувати їх у сприятливому результаті. А для цього потрібно самому бути оптимістом, вірити в успіх і різними засобами добиватись його.

Мужність - це властивість не боятись труднощів у ро­боті, не ухилятись від відповідальності. Мужність повинна поєднуватись з рішучістю. Інколи в медичній практиці доводить­ся ризикувати. Але частка ризику повинна бути адекватною обставинам. У лікувальній роботі ризик дозволений лише в межах наявних знань і досвіду. Його не можна допускати за рахунок здоров'я і життя хворих.

У професії медика важливу роль відіграє його влас­не психічне здоров'я. Лікарі з неврівноваженою психікою не можуть належним чином переносити всі психоемоційні наванта­ження, пов'язані з професією, що вимагає розвинутої здатності до пристосування. При виконанні службових обов'язків завжди потрібно проявляти високий професіоналізм і адек­ватну тактовну поведінку, яка відповідає конкретним обставинам. Лише той лікар по-справжньому розумітиме хворих і буде ефек­тивним цілителем, який сам є здоровим й уміє слідкувати за влас­ним здоров'ям.

20