
3. Рівні спілкування між людьми.
С.І. Самигін виділяє наступні рівні спілкування:
- примітивний рівень - самий низький. Співрозмовник оцінюється як потрібний чи зайвий об'єкт. Якщо корисний – активно вступають у контакт, якщо ні - відштовхують Такі люди керуються лише егоїстичними потребами. Навколишні оцінюються за чисто зовнішніми якостями: великий чи малий, слабкий чи сильний, старий чи молодий. Така людина може дозволити собі без найменших вагань нав’язати свою симпатію чи неприязнь іншій людині; може проявити агресію відносно "не потрібних" людей: відштовхнути, образити, вдарити. Критична оцінка самого себе відсутня, їй здається, що лише вона права і хороша собою.
Подібний вид спілкування може зустрічатися у випадку, коли метою звертання до лікаря стає отримання якихось дивідендів. Наприклад, лікарняного аркуша, довідки, формального експертного висновку й ін. З іншого боку, формування примітивного виду спілкування може відбуватися за бажанням лікаря - у випадках, коли пацієнт виявляється людиною, від якої може залежати благополуччя лікаря, Наприклад, керівник. Інтерес до учасника контакту в подібних випадках пропадає відразу після одержання бажаного результату.
-Маніпулятивний рівень спілкування. Також, як і примітивне спрямоване на отримння вигоди від співрозмовника з використанням спеціальних прийомів. Виграш має матеріальну, життєву чи психологічну користь. В процесі спілкування "маніпулятор" старається виявити у партнера ті його особливості, які можуть бути використані як слабкі місця для сильнішого впливу. Багатьом може бути відомий маніпулятивний прийом, суть якого полягає в піднесенні висновку лікаря про стан здоров'я пацієнта в руслі явного перебільшення ваги виявлених розладів. Потреба виграшу відображає егоїзм цих людей.
-Контакт масок - це формальне спілкування, відсутнє прагнення зрозуміти й врахувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски: ввічливості, чемності, любязності…
Набір виражень обличчя, жестів, стандартних фраз дозволяє приховати істині емоції, відношення до співрозмовника.
У рамках діагностичної й лікувальної взаємодії він проявляється у випадках малої зацікавленості медичного працівника або пацієнта в результатах взаємодії. Це може відбуватися, наприклад, при проведенні обов'язкового профілактичного огляду, у якому пацієнт відчуває себе несамостійним, а лікар - не має небхідних даних для проведення об'єктивного й всебічного обстеження й винесення обґрунтованого висновку.
-Формально-рольове спілкування. Регламентованими виявляються і зміст, і засоби спілкування, і замість знання особистості співрозмовника обходяться знанням його соціальної ролі.
Подібний вибір виду спілкування з боку лікаря може бути обумовлений професійним хвилюванням. Наприклад, у лікаря на прийомі.
-Гровий рівень спілкування властивий людям, які знають один одного і проявляють взаємну цікавість. Спілкування в такому випадку будується на бажанні обох принести взаємну радість, користь, взаємозбагачення. У даній ситуації партнери рівні між собою, довіряють один одному, цінують один одного і вибачають недоліки.
-Конвенційний рівень спілкування (конвенція – згода) притаманний людям високої культури. Він дозволяє вирішувати будь які особистісні та міжособистісні проблеми, глибше розуміти душевний стан партнера, використовуючи найбільш підходящі форми спілкування.
-Діловий рівень спілкування заключається у тому, що ті хто спілкуються, стараються вирішити ділові питання, які зачіпають інтереси кожного з них, колективу і суспільства в цілому. Спілкування враховує особливості особистості, характеру, віку, настрою співрозмовника при націленості на інтереси справи, а не на можливі особистісні розбіжності.
При спілкуванні лікаря з пацієнтом такий вид взаємодії стає нерівним. Лікар розглядає проблеми хворого з позиції власних знань, і він схильний директивно приймати рішення без узгодження з іншим учасником спілкування й зацікавленою особою.
-Духовний рівень спілкування являється найвищим. Партнер сприймається як носій духовних цінностей. Діагностична й лікувальна взаємодія не має на увазі такого контакту, принаймні, не передбачає в силу професійної спрямованості сповідання медичного працівника.