9. Порушення волі. Тактика медичного працівника.

9.1. Порушення волі. Порушення вольової діяльності бувають різні. Особливо часто вони виражені при психічних захворюваннях (кататонічний синдром) і органічних враженнях головного мозку (апраксії, скутість рухів).

З вольових розладів найбільше часто зустрічається гіпобулія - зниження вольової активності. Такі хворі малорухомі, прагнень до діяльності майже не виникає. Почавши що-небудь робити, вони швидко припиняють роботу не тому, що наступила втома, а у зв'язку з відсутністю бажання продовжувати своє заняття.

Рідше зустрічається прояв гіпербулії - надмірної активності хворої людини. Непродуктивна гіпербулія спостерігається у хворих, що находяться в маніакальному стані. При деяких хворобливих станах спостерігається різке послаблення волі до ступеня безвільності - абулії. При абулії хворий припиняє всяку діяльність, втрачає всі бажання. Він довго залишається в постелі чи сидить у монотипній позі. Найбільш різке порушення дій спостерігається при кататонічному ступорі, тобто стані повної знерухомленості. При цьому може відзначатися каталепсія, коли хворий застигає в наданому йому положенні.

Іноді медичний працівник може зустрітися в практиці з перекрученнями вольової діяльності - парабуліями, які проявляються у дивних, іноді безглуздих вчинках. Це, наприклад, перекручення харчового інстинкту у вагітних.

9.2. Тактика медичного працівника. Хворі гіпобулією мають потребу в підвищенні до них вимогливості відносно дотримання лікувального режиму. Їх потрібно активізувати при виконанні самих елементарних дій (своєчасна здача аналізів, прийом ліків, лікувальних процедур і т.д. ). Іноді доцільно давати їм нескладні доручення, які вони повинні виконати під контролем персоналу.

Складніше визначити тактику з амбулаторними хворими. Як правило, це пацієнти з вираженими психічними порушеннями, інваліди І або ІІ групи. Прагнення їх яким-небудь чином активізувати звичайно виявляється безуспішним. Основна тактика поведінки з ними - уважне й турботливе відношення.

Хворі з кататонічними порушеннями вкрай рідко виявляються в соматичних лікарнях. Догляд за ними вимагає спеціальних навичок. Вони нерідко відмовляються від їжі і їх доводиться годувати насильно, а іноді штучно - через зонд. У будь-яких випадках їх необхідно супроводити у психіатричну лікарню.

В умовах відділення хворі, відірвані через свою хворобу від звичної діяльності, стають малоактивними, їхня воля в якомусь ступені слабшає. Деякі, навіть висококультурні, люди перестають цікавитися своїм зовнішнім виглядом, виконувати звичні етико-гігієнічні вимоги (чоловік забуває поголитися, почистити зуби, жінки перестають користуватись косметикою й ін.). У цих умовах часткової соціальної ізоляції висока вимогливість, твердий вольовий імпульс у діях медпрацівників пожвавлюють активність хворих.

9.3. Практичні поради:

1. Волю можна розвивати. Постійно працюйте над зміцнен­ням своєї волі. Пам'ятайте, що в долі людини воля значить більше, ніж талант.

2. Не потурайте розслабленню волі у хворих, адекватно ак­тивізуйте їх.

3. Постійно працюйте над виробленням і підтримкою прак­тичних навичок, доведених до автоматизму. Ухилення від вико­нання маніпуляцій "розтреновує" навички.

4. Виконуючи свої обов'язки, рішучо і наполегливо адек­ватно поєднуйте з гуманним і душевним ставленням до хворих.

5. Працюючи з хворими людьми, проявляйте терпіння, але не дозволяйте розвинутись у себе пасивному підкоренню як на роботі, так і в житті. Пасивне підкорення - це прямий шлях до психологічного рабства.

6. Постійно дбайте про підтримання професійної честі й гідності, як власних, так і колег по роботі.

7. Критично оцінюйте свої можливості. Ставте перед собою конкретну, реальну для досягнення мету і добивайтесь виконан­ня поставленого завдання.