6.3. Практичні поради

1. Уважно спостерігайте за мімікою, пантомімікою, поглядом, силою і тембром голосу хворих. Навчіться визначати їх емоцій­ний стан.

2. Навчіться розпізнавати психологічні маски страху.

3. Відволікайте хворого від важких думок і переживань. Ста­райтесь викликати якнайбільше стенічних та позитивних емоцій і всіляко боріться з астенічними емоціями.

4. Навчіться регулювати свій емоційний стан. Виховуйте й удосконалюйте в собі моральні почуття і вищі емоції.

5. Навчіться розрізняти нестриманість хворих, зумовлену астенізацією нервової системи, та їх невихованість. Адекватно ко­регуйте поведінку таких пацієнтів.

6. Виробляйте і розвивайте у собі здатність до емпатії та потребу в ній. Навчіться відчувати емоційний стан хворого і співпе­реживати з ним.

7. Будьте тактовними, оцінюючи душевний стан хворого. Смійтесь разом із ним, коли це доречно, але ніколи - над ним.

8. Якщо у хворого розвинувся неадекватний емоційний стан, який впливає на діагностично-лікувальний процес і заважає іншим хворим (страх, депресія, дисфорія тощо), про це необхідно повідо­мити психіатра.

7. Воля і діяльність.

Воля - це здатність людини до саморегуляції своєї діяльності й різних психічних процесів для досягнення свідомо поставленої мети.

Дії, що свідомо регулюються, називають довільними, або во­льовими.

Вольові дії характеризуються тим, що людина керується при їх виконанні свідомо поставленою метою і долає на шляху до її досяг­нення різноманітні зовнішні та внутрішні перешкоди. Внутрішні перешкоди - ставлення й установка людини, спрямованість особистості, перевтома, стан занедужання. Зовнішні перешкоди -обмаль часу, фінансових можливостей, фізичні властивості речей, опір інших людей тощо. Ці перешкоди, відображаючись у свідомості, спричиняють вольове зусилля, спрямоване на подолання труднощів. І. Павлов писав, що той, хто хоче виховати свою волю, повинен навчитись переборювати перешкоди.

Основними елементами довільного, або вольового акту є імпульс до мети, мотив діяльності, прийняття рішення, вибір способів та засобів діяльності й виконання рішення.

Імпульс - це пусковий сигнал попереднього формування мети.

Мета діяльності - це чітке усвідомлення того, чого хоче досягти людина, це бажаний результат, на отримання якого спря­мована діяльність.

Мотивами називають внутрішні причини, які спонукають людину займатися тією чи іншою діяльністю, що зумовлено її потребами, інтересами і переконаннями. Найчастіше мотив збігаєть­ся з метою діяльності, але в окремих випадках мотивом є та чи інша мета і, навпаки, до однієї мети можуть спонукати різні моти­ви. Наприклад, дві молоді людини поставили собі за мету стати медиками. Але рушійним мотивом дій одного є щире бажання допомагати хворим, а другий вбачає в цьому лише засіб уникнути фізичної праці.

Проте одні й ті ж вольові дії людина може виконати за допо­могою різних

способів і засобів. У результаті обдумування вона вибирає певний шлях реалізації рішення і приймає остаточне рішення, яке намагається здійснити.

Прийняття рішення - це здебільшого складний процес, що супроводжується внутрішньою боротьбою. Прийнявши рішення, людина починає його виконува­ти. Але шлях від прийняття рішення до його виконання також нерідко супроводжується боротьбою понять, наприклад: «Розумію, що це зробити потрібно, але прикладати зусиль не хочеться". Отже, перехід від прийняття рішення до його виконання відбу­вається не завжди автоматично, здебільшого для цього людина використовує зусилля волі, що тісно пов'язане з іншими психічними процесами.

Успішність виконання будь-якої дії значною мірою залежить від того, наскільки людина знає способи і техніку її проведення. Засвоєння техніки прийомів виконання нової дії є складним про­цесом. Ці прийоми засвоюються шляхом наслідування і на ос­нові вказівок людини, яка навчає (матері, педагога, майстра та ін.), в результаті чого у дитини чи дорослої людини створюється уяв­лення, що і як потрібно робити. На основі уявлення, за наявності необхідної кількості повторень, з'являються відповідні знання про виконання нової дії. Відтак людина вчиться виконувати складові елементи цієї дії і виробляє в себе потрібні вміння. Засвоєні й зміцнілі до автоматизму шляхом вправ способи дії називають навичками. Наприклад, студенту медику необхідно навчитись роби­ти внутрішньовенні ін'єкції. Після інструкції викладача і спогля­дання за виконанням цієї маніпуляції у студента з'являється уявлення. Далі він вивчає предмети, об'єкти й алгоритм дій (місцезнаходження поверхневих вен, визначення понять «шприц», «голка», правила заповнення шприца ліками, правила антисептики, користування джгутом і под.), у результаті чого отримує необхідні знання. Відтак вчиться практично збирати шприц і голку, набирати ліки, накладати джгут, дезінфікувати ділянку ін'єкції, фіксувати вену, робити прокол і т. д., що є вмінням. У результаті систематичних вправ виробляється навичка. Основ­ною умовою вироблення навичок є вправа, сутністю якої є бага­тократне виконання однієї і тієї ж дії.

Ще більш дійовим шляхом зміцнення волі є вироблення корис­них звичок.

Звичка - це вироблена навичка, яка стала потребою.

Звички людини різноманітні. Серед них виділяють звички гігієнічні (дотримуватись чистоти одягу, вмиватись, чистити зуби тощо), трудові (акуратно виконувати завдання, класти інструменти і вироби на певне місце та ін.), естетичні (бути охайним, дбати про красу у побуті тощо), моральні (бути ввічливим з іншими, вітатись із знайомими при зустрічах з ними, поступитись місцем у трамваї старшим людям та ін.).

Не всі звички є позитивними, корисними. Названі вище нале­жать до корисних. Але є й негативні, некорисні звички. Наприк­лад, неакуратність у роботі, звичка запізнюватись, підмінювати роботу розмовами, не доводити розпочатої справи до кінця, «засмічувати» процес мовлення зайвими словами ("значить", "так мовити", "взагалі" й под.), вживати грубі, лайливі вислови і т. д.

Вироблення корисних звичок вимагає вольових зусиль. Як і всі психічні процеси, воля піддається тренуванню. Слабовільна людина, виробляючи у себе корисні звички, тим самим тренує свою волю.

У хворих внаслідок тривалої і тяжкої недуги воля послаб­люється (особливо воля у психічно хворих, алкоголіків і наркоманів). Необхідно, щоб у процесі одужання хворий знову почав вчасно вставати, прибирати постіль, робити зарядку, чистити зуби, вмива­тись тощо. Відновлення комплексу корисних звичок сприяє більш швидкому та повному одужанню і стає важливим елементом реабілітації і реадаптації хворих. Воля тісно пов'язана з усіма психічними процесами, передусім з почуттями і мисленням. Могутнім рушієм волі є почуття, водночас сильна воля дає змогу людині володіти своїми почуттями і регулювати їх (як свідчить народна мудрість: "Дай серцю волю - заведе в неволю"). Зв'язок волі з мисленням проявляється в тому, що вольова дія - це передусім обдумана дія, бо людина спочатку повинна обміркувати, як чинити в даному випадку, як подолати перешкоди, що стоять на шляху до виконання завдання, скласти реальний план дій. І, нарешті, особливості вольових проявів суттєво характеризують особистість людини в цілому, є важливою складовою частиною її характеру. Здебільшого воля означає для людини більше, ніж талант. Якщо талант - це розвинені природні задатки, то тверда воля - це постійна переможна боротьба з інстинктами і потягами, примхами і пере­шкодами, власною лінню і небажанням щось робити, сумнівами і страхом приступити до нової діяльності.

Кожна людина має свій індивідуальний набір вольових якос­тей, від яких залежить не лише засвоєння навичок, але й вчинки особистості.