4. Психічні стани, пов’язані з фізіологією людини.

Крім емоційних психічних станів, розглянутих вище, існує ряд психічних станів, обумовлених специфікою функціонування людського організму.

Сон – психічний стан, протилежний неспанню, за якого рухи відсутні, м’язи розслаблені, а діяльність ЦНС пригальмована.

У людини сон чергується з бадьорим станом, що має велике біологічне значення. Під час сну організм відпочиває, накопичує потенційну енергію в ЦНС для майбутньої діяльності в стані неспання. В процесі сну досягається найбільше гальмування вищої нервової діяльності, зняття втоми, переборення частини негативних вражень тощо. Розрізняють нормальний сон та кілька видів патологічного (наркотичний, летаргічний тощо).

Сновидіння – психічний стан під час сну, за якого виникають більш чи менш яскраві образи.

Під час сну відбуваються складні психічні процеси, які сприяють науковій та художній творчості, розв’язанню складних проблем, що виникли напередодні. Сновидіння можуть вказати на існування зараз чи в минулому певних фізичних і психологічних станів, які мають відношення до майбутнього (так звані віщі сни).

Гіпноз – це стан, близький до сну, за якого зберігається можливість контактування загіпнотизованого з гіпнотизером і виконання спонукань останнього.

Летаргічний сон – психічний стан (хворобливий), коли на тлі повної м’язевої нерухомості зберігається психічна активність, зір, слух. Такий хворий скидається на мертвого.

Найчастіше виникає у небезпечних або критичних ситуаціях за наявності сильного емоційного збудження. Повернення до норми також відбувається внаслідок шоку.

Сноходіння, або лунатизм – особлива форма патологічного сну, за якого спляча людина у стадії повільного сну встає з ліжка і починає ходити.

5. Емоції в діяльності медичного працівника.

Нижчі емоції дані людині від народження, вищі - виховуються протягом життя.

Важливе значення відомостей про емоційне життя в психологічній підготовці медичного працівника визначається тим, що емоції - сфера, у якій психічне, завдяки своєму фізіологічному ефекту, переходить у соматичне.

У своїй практичній діяльності лікар повинен постійно пам'ятати про значення емоцій і керуватися ними, будуючи свої відносини із хворими, повинен розуміти настрій хворого, уміти впливати на його почуття, допомагаючи виробити позитивні емоції, зменшити тривогу, страх, непевність, недовіру.

Потрібно навчити себе стримувати зайво бурхливі прояви радості й горя, тим більше - страху й гніву. Уміння володіти своїми емоціями особливо важливо для медичного працівника. Його стриманість і спокій благодатно впливають на хворих. У медичного працівника, як у всякої людини, можуть бути різні емоції й різні настрої. У діяльності його багато емоцій радості, задоволення, що залежать від успішної професійної діяльності, благополуччя в особистому житті. Але життя приносить і багато прикростей, багато переживань викликають невдачі при лікуванні хворих. Іноді лікар може бути об'єктом несправедливих докорів, різкого осуду з боку колег, хворих або їхніх родичів. Проте ніщо не повинне видавати всіх цих переживань, коли вони спілкуються із хворими.

Для того щоб викликати у хворих позитивні емоції, лікар повинен бути доброзичливими, привабливими до себе, що викликають почуття симпатії. Хворі добре розуміють, коли з ними розмовляють сухо, формально, тому що більшості людей властиво легко вловлювати емоційний стан один одного.

Характер й інтенсивність емоційних переживань людиною ситуації залежать від того, як її переживають інші люди, що перебувають поруч. Це значить, що емоційні стани можуть передаватися від людини до людини. Тому розум медика повинен бути безупинно на стражі, він повинен контролювати прояв емоцій. Відомий психіатр П. Б. Ганнушкін із цього приводу говорив: "Якщо емоції взяли в людини верх, то значить розум у цей момент був слабкий".