Короткий словник політологічних термінів

Абсентеїзм ( лат.absentia – відсутність) – байдуже ставлення людей до своїх громадянських обов’язків, що виявляється, зокрема, в ухиленні від участі у виборах місцевих та центральних органів влади.

Абсолютизм ( лат.absolutus – безумовний) – абсолютна, повна, нічим не обмежена самодержавна влада, деспотична форма державного правління, що грунтується на автократії (самовладді) правителя.

Автономія (грец. autonomia – незалежність) – форма самоуправління частини теріторій унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення у межах, встановлених центральною владою.

Авторитаризм ( лат. autoritas – влада, вплив) – політичний режим, що характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням політичних прав і свобод громадян та суспільно-політичних організацій, повноважень демократичних інститутів, їх суворою регламентацією.

Агресія (лат. – aggressio – напад) – у сучасному міжнародному праві будь-яке незаконне з позицій Статуту ООН застосування сили однією державою (або групою держав) проти іншої, яке має на меті захоплення території, знищення або обмеження державної незалежност, насильницьке підкорення її населення.

Анархізм (гр.anarchia – безвладдя) – ідейний, соціально-політичний рух, що грунтується на запереченні інституціонального, насамперед, державного управління суспільством.

Апатриди (гр.а – заперечення і partis – батьківщина) – у міжнародному праві – особи, які мають подвійне громадянство, водночас є громадянами двох держав.

Біхевіоризм (англ. behaviour – поведінка) – напрям позитивістської політичної психології, що орієнтує на вивчення проблем людини методом аналізу поведінки особи та соціальних груп як сукупності різноманітних реакцій на вплив оточуючого середовища.

Бюрократія (фр. bureau – бюро, канцелярія та гр.kratos – влада) – ієрархічно організована система управління державою за допомогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями; вищий, привілейований пршарок чиновників-адміністраторів.

Вето (лат. veto – заборонено) – акт, передбачений конституціями ряду країн, за допомогою якого глава держави або верхня палата парламенту можуть припинити введення в дію Закону, прийнятого парламентом або його нижньою палатою.

Вибори – комплекс заходів, пов’язаних з формуванням керівних органів держави, політичних партій, суспільно-політичних організацій шляхом обрання повноважних представників до їхнього складу.

Виборча система – закріплений в юридичних нормах та на практиці порядок організацій, проведення процедури обрання складу представницьких органів влади.

Виборча система мажоритарна (лат. magior – більший) – такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі.

Виборча система пропорційна - такий порядок організації виборів на підтримку результатів голосування, за якою розподіл мандатів між конкуруючими партіями проводиться згідно з кількістю отриманих кожною з них голосів.

Влада – реальна здатність впливати на поведінку, діяльність людей вирішальним чином, підкоряти їх колективну та індивідуальну волю, право й можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь.

Влада державна – вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом не видання законів, інших розпоряджень й постанов, обов’язкових для всього суспільства.

Влада політична – здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей, їх об’єднань за допомогою певних засобів – волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Волюнтаризм (лат. voluntas – воля) – соціально-політична практика, для якої характерні суб’єктивізм та суб’єктивістська сваволя, нехтування об’єктивними законами суспільного розвитку, реальними обставинами, потребами людей.

Гегемонізм (гр. hehemonia – провід, керівництво) – претензія певної соціальної групи, класу, політичної сили, держави на керівну роль у суспільному процесі, прагнення примусового встановлення диктату, нав’язування іншим своєї політики, ідеалів та цінностей.

Геноцид (гр. genos – рід і лат.caedere – вбиваю) – сукупність актів, здійснюваних з метою повного або часткового знищення певної національної, расової, релігійної або соціальної групи.

Громадська думка – соціально-політичний інститут цивілізованого, демократичного суспільства, який виражає ставлення людей до реалій громадсько-політичного життя.

Громадські організації – добровільні об’єднання громадян, які сприяють розвиткові їх політичної, соціальної, трудової активності й самодіяльності, задоволенню і захисту їх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.

Громадянське суспільство – сукупність існуючих у суспільстві сімейних, соціальних, економічних, культурних та релігійних відносин і структур, які розвиваються поза межами державного втручання, директивного регулювання й регламентації з боку держави, це – сфера спонтанного самовиявлення та самореалізації вільних індивідів та їх асоціацій.

Групи тиску – суспільно-політичні об’єднання неполітичного характеру, що прагнуть задоволення власних інтересів через вплив на державні органи та політичні партії шляхом організації масових акцій або культурних домовленостей з представниками урядових структур.

Декларація (лат. deklaro – заявляю) – офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, цілей.

Демократія (гр.demos – народ, kratos – влада) – форма політичного, державного устрою, яка грунтується на визнанні народу джерелом влади, його права брати участь у вирішенні спільних, державних прав, і передбачає запровадження правових та процедурних гарантій реалізації конституційних прав і свобод громадян.

Держава – центральний інститут політичної системи суспільства, комплекс взаємопов’язаних установ та організацій, які здійснюють управлінські, координуючі, контролюючі функції, виступаючи носієм публічної влади та суверенітету.

Держава правова – тип держави, базовими принципами якої виступають верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави.

Деспотизм (гр. despoteia – необмежена влада) – форма державного устрою, за якої правитель користується необмеженою владою над усіма сферами суспільного життя, в тому числі, приватного; державне управління характеризується крайньою централізацією, повним свавіллям влади і безправ’ям підданих.

Диктатура (лат. dictatura – необмежена влада) – нічим не обмежена влада особи, класу, соціальної групи, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим (наприклад, диктатура пролетаріату).

Діаспора (гр. diaspora – розсіяння) – розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або з власної волі за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за її межами.

Егалітаризм (фр. egalite – рівність) – концепція суспільно-політичного устрою, яка обстоює необхідність зрівняння всіх людей та соціальних верств в основних сферах життєдіяльності суспільства.

Екстремізм (лат extremus – крайній) – схильність до надзвичайних поглядів та дій у політиці, ідейної конфронтації, що припускає тиск на опонентів з використанням надзвичайних заходів, страйку, блокади, насильства, терору, захоплення заручників.

Електорат (лат. elector – виборець) – сукупність громадян, наділених активним виборчим .

Еліта політична (фр.elite – найкращий, добірний) – нечисленна, привілейована, досить закрита група людей, яка безпосередньо та систематично бере участь у прийнятті політичних рішень, використанні державної влади або впливі на неї.

Етатизм (фр. etat – держава) – теорія та практика систематичного втручання держави у всі сфери життя суспільства, надмірна централізація, регламентація та бюрократизація соціальних процесів; ідея посилення й зміцнення ролі та значення держави у суспільно-політичній системі.

Закон – прийнятий у конституційному порядку законодавчим органом державної влади нормативно-правовий акт, який має найвищу юридичну силу.

Ідеологія (гр. іdea – слово, вчення) – система політичних, правових, релігійних, філософських поглядів та теорій, що відображають ставлення людей та цілих груп до дійсності, передбачають обгрунтування програм, цілей та ідеалів їхньої діяльності.

Імпічмент (англ. іmpeachment – обвинувачення) – у парламентах демократичних країн процедура притягнення до юридичної відповідальності вищих посадових осіб (президентів, міністрів, суддів).

Консерватизм (лат. conservare – зберігати, охороняти) – ідейно-політична доктрина, що наголошує на цінності усталеного порядку соціально-політичного життя, на необхідності підтримки та збереження оптимальних форм державних та суспільних відносин, передусім, морально-правових засад, які історично сформовані і втілені у інститутах сім’ї, релігії, нації, держави.

Конституція – Основний Закон держави, який закріплює основи суспільно-економічного ладу даної країни, форму правління і форму державного устрою, правовий статус особи, порядок організації і компетенцію органів влади й управління, основн принципи правосуддя і виборчої системи.

Конфедерація – союз декількох держав, які, зберігаючи свій суверенітет, об’єднуються для досягнення спільних (переважно зовнішньополітичних, воєнних) цілей, для координації загальних дій.

Легітимність – визнання суспільством законності й правомірності політичної влади, її права управляти ним.

Лібералізм (лат. liberalis – вільний) ідейно-політична доктрина, яка проголошує принципи парламентаризму, конституціоналізму, вільного підприємництва та демократичних прав і свобод індивіда.

Лобізм (англ. lobbi – кулуари) - інститут неофіційного впливу певних соціальних груп на органи державної влади з метою реалізації своїх особливих інтересів.

Монархія (гр. monarchia – єдиновладдя) – форма державного управління, за якої верховна державна влада повністю або частково зосереджена в руках одоноосібного глави держави - монарха – і передається у спадок.

Номенклатура – коло посадових осіб, призначення і затвердження яких належить до повноважень вищестоящих органів.

Олігархія (грец. oligarchia – влада небагатьох) - політичне та економічне панування, правління невеликої групи найвпливовіших осіб, а також сама панівна група. Розрізняють олігархію аристократичну та фінансову.

Опозиція (лат. oppositio – протиставлення) – форма протистояння, протидії певної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсу можновладців, прагнення боротьби якщо не за владу, то за вплив на неї, за симпатії виборців. Опозиція вважається необхідним компонентгом демократичної політичної системи.

Остракізм (ostrakon – черепок) – вигнання, гонінння небезпечних для держави громадян долю яких вирішували у Стародавній Греції народні збори, шляхом таємного голосування з допомогою черепків, на котрих виводили імена вигнанців.

Охлократія (гр.ochlos – натовп, kratos – влада) – зневажання законів, демонстративне ігнорування демократичних правил, певної регламентації політичних дій, спроби погрозами впливати на органи влади, крайні форми охлократії – безчинства, бешкетування, самоправства, самосуд.

Парламент (фр. рarler – говорити) – виборний повністю або частково найвищий законодавчий орган у ряді держав; у більшості країн він складається з двох палат (принцип бікамералізму).

Партія політична (лат. partis – частина, група) – політична організація, найбільш активна і консолідована частина соціальної спільності, класу, покликана виражати і захищати інтереси цієї спільності.

Патерналізм (лат. pater – батько) – стратегія політичної діяльності деяких лідерів, спрямована на підтримку ,“батьківську” опіку соціально незахищених верств населення в обмін на їхню лояльність.

Пацифізм (лат. pacificus – миротворний) – антивоєнна ідеологія і соціально-політичний рух, представники якого виступають проти будь-яких війн, незалежно від їхнього характеру і мети, засуджуючи війни з морально-етичних позицій, через численні людські жертви.

Плебісцит (лат. plebiscitum – рішення народу) – всенародне опитування населення шляхом голосування, різновид референдуму з метою виявлення думки з певного загальнозначущого питання.

Плутократія (гр.plutos – багатство, kratos – влада) – політичний лад, за якого влада зосереджена в руках невеликої групи найбагатших людей.

Плюралізм (лат.pluralis – множинний) – принцип організації та функціонування політичної системи, що відображає реальну багатоманітність економічних, соціальних, політичних, культурних, релігійних інтересів, цінностей, позицій і платформ діяльності, їх право на участь у політичному житті та визнанні з боку інших.

Політика – особлива сфера життєдіяльності суспільства, пов’язана з відносинами між соціальними спільностями з приводу отримання, організації, використання влади та управління соціальними процесами з метою їх оптимізації і забезпечення стабільності всієї соціальної системи.

Політична культура – складова духовної культури суспільства, рівень, характер та зміст політичних знань, оцінок, навичок та дій громадян, сенс і якість соціально-політичних цінностей, традицій і норм, що регулюють політичні відносини та політичну поведінку учасників політичного процесу.

Політична свідомість – сукупність поглядів, оцінок, ідей, інтересів суб’єктів соціально-політичного процесу, що відображає їхній домінуючий політичний інтерес, традиції та звички політичної діяльності.

Політична модернізація (англ. modern – сучасний) – зростання здатності політичної системи адаптуватися до нових соціально-політичних зразків, практичне втілення елементів раціоналізації політичної влади та бюрократії через органічне поєднання політичних, економічних і духовних чинників розвитку суспільства.

Політичний режим (фр. regime – управління) – сукупність методів, засобів та прийомів, за допомогою яких владні органи здійснюють управління суспільством, забезпечуючи своє політичне панування.

Політичні технології (грец. techne – мистецтво, майстерність) – сукупність методів та систем послідовно організованих дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату.

Політологія – інтегративна, цілісна наука про політичне життя суспільства, про його закономірності та структурні елементні, про функціонування і розвиток політичної сфери соціального буття.

Популізм (лат.populus – народ) – стратегія загравання деяких політиків з масами, маніпулювання свідомістю людей, їх невдоволенням, обуренням проти влади, спекуляції на злободенних проблемах., тактика нереалістичних обіцянок заради завоювання симпатій, популярності серед людей.

Республіка (лат. res-справа, public – громадський) – форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Референдум – спосіб прийняття законів або інших рішень з найважливіших питань суспільного життя прямим волевиявленням позиції громадян через усенародне голосування.

Сепаратизм (лат.separatus – окремий) – рух за територіальне відокремлення тієї чи іншої частини держави з метою створення нової держави або надання певній частині держави автономій за національними, регіональними чи іншими культурними ознаками.

Соціал-демократія – ідейно-політичний напрям, що виступає за реалізацію ідеалів соціалізму, принципів свободи, рівності й справедливості в усіх сферах суспільного життя.

Соціалізм (лат. socialis – суспільний) – теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, скасуванні експлуатації, справедливому розподілі матеріальних і духовних благ залежно від результатів праці, на грунті соціально забезпеченої свободи особистості.

Толерантність (лат. tolerantis – терплячий) - терпиме ставлення до думок, поглядів, вірувань, політичних уподобань, визнання права кожної людини на власну позицію.

Тоталітаризм (лат. totalis – повний, увесь) – політичний режим, що характеризується встановленням всебічного та всеохопного контролю влади над суспільством у всіх сферах життєдіяльності.

Унітарна (лат. unitas – єдиний, однорідний) держава – форма державного устрою, що передбачає розподіл всієї території на адміністративні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

Федерація – єдина союзна держава, в якій національно-державні утворення, суб'єкти федерації, мають суверенітет, зберігають певну політичну самостійність.

Футурологія (лат. futurum – майбутнє, грец. logos – учення) – царина теоретичного знання, спрямованого на аналіз перспектив історичного розвитку людства, конструювання моделей майбутнього суспільного життя.

Харизма (грец. charisma – благодать, Божий дар) – особливий тип лідерства, що грунтується на винятковій популярності та видатних якостях окремої особистості, які дозволяють їй здійснювати функції пророка, вождя чи реформатора.

Хунта ( ісп. junta – зібрання) - група заколотників, яка незаконним способом захоплює владу і править із застосуванням диктаторських методів.

Шовінізм (фр. сhauvinisme - від імені капрала наполеонівської армії Н.Шовені) – агресивна форма націоналізму, проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам всіх інших і схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненавісті.