Тема 13 Політичні партії та громадські об’єднання

1. Сутність та функції політичних партій.

2. Типологія політичних партій і політичних систем.

3. Характеристика й суспільне призначення громадсько-політичних об’єднань. Їх класифікація.

Найважливішими суб’єктами політичного процесу у демократичному суспільстві виступають такі специфічні соціальні агрегації громадян, як політичні партії. Виражаючи інтереси більшості соціальних спільностей, груп населення вони є неодмінними важливими учасниками процесу політикотворення, реалізації сукупної, спільної волі, базових прагнень всього народу. Основні партії в їх взаємодії, взаємовідносинах, взаємних конфліктах та постійній ротації у державних інститутах розглядаються як єдина партійна система, що вона здебільшого визначає життєдіяльність й функціонування всієї політичної системи в цілому.

Партії не завжди відігравали ту роль, яку вони виконують у сучасних політичних системах індустріальних країн. Вони є продуктом тривалого періоду формування й еволюції, результатом складної взаємодії соціально-економічного й суспільно-історичного розвитку кожної конкретної держави. Вагоме значення у цьому процесі мають особливості соціокультурного розвитку, історичні традиції, демографічні, етнокультурні процеси, релігійні чинники.

У тих чи інших формах різного роду угрупування, фракції складали інтегративну частину політичного життя з давніх давен. Олігархічні та демократичні “партії” існували у стародавньогрецьких містах-державах; популяри, які виражали інтереси плебсу, та оптимати, що обстоювали позиції нобілітету у Давньоримській республіці; гвельфи, що захищали інтереси пополанов, або торговельно-ремісничого населення міст, й гіббеліни, які виступали з позиції феодалів середньовічної Італії. Подібними утвореннями були пресвітеріани та індепенденти в період англійської буржуазної революції середини XVII ст. та інші релігійно-політичні угруповання.

Одним з перших запропонував визначення політичної партії англійський політик і філософ консервативної орієнтації Е. Бёрк наприкінці XVIII ст. На його думку, “партія являє собою організацію людей, об’єднаних з метою просування спільними зусиллями національного інтересу, керуючись певним специфічним принципом, відносно якого вони досягли згоди”. Спочатку партії не були згуртованими об’єднаннями, спрямованими на боротьбу за владу, а радше, свого роду клубами, літературно-політичними гуртками, формою спілкування однодумців (Клуб кордельєрів часів Великої французької революції). Перші партії, які боролися проти феодальної влади, були створені представниками ліберальної ідеї (віги у Великобританії, Прогресивна партія Німеччини, Бельгійська ліберальна партія). Таким чином, історично партії сформувались як представницькі організації, що виражали певні групові інтереси, як спілки однодумців, як інститути, опозиційні державі. Ці характеристики партій сприяли тому, що їх сприймали як джерело криз та розколу в суспільстві. Негативно щодо діяльності партій висловлювались такі відомі політичні мислителі як Б. Франклін, Дж. Вашингтон, Дж. Мілль, А. Токвіль.

Лише поступово, за мірою розвитку парламентських, конституційних основ буржуазної державності партії зміцнили свій політико-правовий статус. Наразі вони являють такий інститут влади, без якого неможливе виборне формування державних органів, легальне завоювання рушійними силами суспільства провідних політичних позицій. Поміж інших політичних інституцій партію вирізняють притаманні їй функції та засоби їх реалізації, певна внутрішня організація і структура, наявність програми діяльності, певна ідеологічна основа.

Сучасне розуміння партій з відповідними типологічними ознаками почало формуватися у XIX – на початку XX ст. У сучасній політології партія розглядається як група людей, що об’єдналися для участі у політичному житті та мають на меті завоювання політичної влади. Отже, політична партія (від лат. pars, partis – частина, група) – організована група однодумців, що представляє інтереси частини народу і прагне їх реалізувати шляхом захоплення влади або участі у її здійснені.Сутність політичних партій полягає в тому, що вони перетворюють численність приватних інтересів громадян у їх загальний спільний інтерес, уможливлюючи конкретну реалізацію умов політичної діяльності, прямої участі особистості у демократичному процесі.

Призначення політичних партій, їх фундаментальна роль у втіленні політичного волевиявлення, базових інтересів громадян, здійснюється через виконання основних спеціалізованих функцій, а саме :

1.Представництво у політичній системі тих верств суспільства, інтереси яких вона виражає. Через механізм представництва окремих груп, верств, спільностей, станів населення у певних політичних об’єднаннях, організаціях, партіях держава досягає належного рівня інтегрованості, єдності, стабільності, реалізацій загального блага.

2.Боротьба за завоювання або утримання політичної влади в інтересах тієї частини суспільства, яка є її соціальною базою. На відміну від “зацікавлених груп”, що домагаються розв’язання певних проблем у рамках діючого політичного режиму, політичні партії прагнуть здійснити претензії на вищу політичну владу, відповідно до своїх програмних, ідеологічних цілей. За умов демократичної політичної системи політичні партії виступають таким механізмом агрегації інтересів громадян, реформування політичного життя суспільства, що забезпечує мирний перерозподіл влади між різними політичними суб’єктами, дає можливість уникнути суспільних потрясінь навіть при зміні балансу політичних сил.

3.Добір й рекрутування політичної еліти та політичних лідерів для всіх рівнів функціонування політичної системи. Крім підготовлених професійних політиків, політичні партії формують команди компетентних партійних експертів, аналітиків, спеціалістів, які також беруть активну участь у політичному управлінні.

4.Політична соціалізація громадян, формування навичок та якостей, необхідних у взаємовідносинах з інститутами державної влади. Проводячи політичне інформування виборців, роз’яснюючи розбіжності між різними політичними силами, сутність тих чи інших конфліктів, партії забезпечують можливость реалізації права громадянина на свідомий, вільний, неупереджений вибір відповідного політичного представника своїх інтересів.

5.Тісно пов’язана з функцією політичної соціалізації функція формування політичної культури та громадської думки. Займаючись соціально-політичним просвітництвом, політичні партії прагнуть згуртувати та активізувати громадян на основі певної ідейної позиції, що виражає спільність їхніх докорінних інтересів.

Отже, партії виступають важливим елементом політичної системи суспільства. Вони представляють основні конкуруючі моделі політичної діяльності, альтернативні політичні програми, артикулюючи різноманітні інтереси громадян. У демократичному суспільстві партії сприяють оптимізації взаємодії громадянського суспільства і держави.

В політичній науці існують різні системи класифікації політичних партій. Загальновизнаною й найбільш продуктивною є класифікація Моріса Дюверже, що грунтується на відмінностях партій, їх структур та організації їх внутрішнього життя. Структура партії виступає найбільш узагальненим компонентом, який відображає значну кількість факторів (соціальної бази, ідеології, цілей тощо). Водночас саме структура партії забезпечує її адаптацію до нових умов виживання партії у політичній боротьбі. Серед структурних параметрів партії Дюверже виділив організаційну будову, систему членства та органи керівництва. На основі цих критеріїв він відокремлював кадрові, масові та жорстко централізовані партії.

Кадрова парія — це малочисельна елітарна партія професійних політиків та парламентарів, орієнтована, головним чином, на вибори. Такі партії формуються, як правило, на основі різних парламентських груп, груп тиску, об’єднань партійної бюрократії. Вони концентрують зусилля професійних політиків, передбачають вільне членство і певну аморфність партійної організації. Основним структурним елементом кадрової партії є комітети. Вони утворюються за територіальною ознакою, їхня чисельність незначна. Комітет складається з постійно діючих активістів, розширюється у разі необхідності шляхом кооптації, не прагне поповнення своїх лав. Комітети являють собою згуртовані авторитетні групи, що володіють навичками роботи з населенням. Проведення й організація передвиборчих кампаній виступає їх основним призначенням. Члени комітету добирають кандидатів в органи влади, вивчають громадську думку, симпатії та інтереси виборців, допомагають лідерам сформулювати передвиборну програму. У таких партіях відсутня система членства з відповідною сплатою членських внесків. Більшість європейських ліберальних і консервативних партій є кадровими.

Масові партії виникають як наслідок введення всезагального виборчого права. Це партії нового типа, партії масового характеру, орієнтовані на політичне виховання мас та добір еліти з народу. Первинні організації створюються за територіальним, а також і за виробничим принципом, та на відміну від комітетів, є відкритими, вони зацікавлені у поповненні своїх лав. Це пояснюється тим, що масові партії існують за рахунок членських внесків. Масові партії представляють централізовані утворення, добре організовані та дисципліновані, з фіксованим членством. Хоч тут велику роль відіграють лідери, суттєве значення має також ідеологічна єдність, спільна програмна основа. Масові партії часто формуються на ґрунті масових рухів, об’єднань, профспілок, кооперативів.Отже, масова партія спрямована на залучення до своїх лав великої кількості членів, характеризується жорстко регламентованим членством з високим рівнем ідеологізації, орієнтована на постійну роботу.

Жорстко централізовані партії визначаються сильним ідеологічним компонентом, який стає фундаментальним інтегруючим началом. Для них, з позиції Дюверше, характерні сувора ієрархія, підпорядкування всіх ланок, майже військова дисципліна, висока організованість дій, шанування політичних вождів. Такими Дюверше вважав фашистські та комуністичні партії.

Крім цієї класифікації використовують також наступні варіанти диференціації політичних партій :

- Революційні, реформістські, консервативні;

- Ліві, центральні, праві;

- Помірковані,радикальні, екстремістські;

- Легальні, нелегальні, напівлегальні;

- Правлячі та опозиційні;

- Ідеологічні та прагматичні.

Класифікація політичних партій дозволяє визначити їх характер, потенціал співробітництва чи боротьби, зрозуміти їх політичну лінію, спрогнозувати тенденції розвитку й спрямування суспільних змін залежно від співвідношення партій у політичній системі.

Партійна система визначає сукупність політичних партій, маючих реальні можливості брати участь у формуванні органів державної влади, створюючи механізм конкуренції або консолідації. Партійну систему складають зв’язки та відносини партій різного типу між собою, а також між державою та іншими інститутами влади.Значний внесок у запровадження типології партійних систем зроблено видатним італійським політологом Дж.Сарторі. Він виокремив такі найбільш відомі системи:

1. однопартійна (неконкурентна) система - характеризується тим, що партія монополізує всю політичну входу, ототожнює себе з правлячим політичним режимом, а останній з державою, повністю виключаючи опозицію; така партійна система притаманна для авторитарних і тоталітарних суспільств;

2. система з домінуючою партією - система, у якій функціонує декілька партій з юридично закріпленими можливостями, проте вони недостатньо авторитетні; тому при владі протягом тривалого часу може знаходитись одна, найвпливовіша партія. Наприклад, ліберально-демократична партія Японії;

3. двопартійна система (біпартизм) - система, за якої дві великі партії змінюють одна одну при владі, навіть за умови існування інших політичних партій, що не спроможні, зазвичай, дістати владу; двопартійність досить функціональна, позаяк забезпечує ефективну роботу політичної системи в цілому; класичним прикладом є Демократична й Республіканська партії США;

4. модифікована двопартійна, яку називають"системою двох з половиною партій" - у такій системі одна з двох провідних може сформувати уряд тільки на основі блоку з третьою партією; такі системи сформувалися у Великобританії, Німеччині, Австрії, Канаді. "третя" партія у цих країнах виступає певним додатковим демократичним балансом влади;

5. система поміркованого плюралізму - всі партії можуть бути представлені не тільки в парламенті, а й в коаліційному урядовому Кабінеті (це можливо, якщо ідеологічні відмінності між партіями не суттєві); прикладом є партійна система Бельгії .

6. система крайнього плюралізму - в цій системі діють партії, які виступають не тільки на підтримку суспільно-економічної та політичної системи, а й проти неї; вони обстоюють полярні ідеології; у системі поляризованого, крайнього, плюралізму, як правило, існує двостороння опозиція - ліва й права, що постійно критикують уряд, а також конфліктують між собою; загалом, можуть бути присутні декілька десятків партій, проте, центральне місце посідає одна або декілька великих партій. Такою партією є Християнсько-демократична партія Італії, разом із своїми союзниками вона формує політичний центр. Партії центра складають уряд у рамках парламентської республіки; проте у таких системах центр, як правило, слабкий, уряд нестійкий; тому в Італії дуже часті урядові кризи, що, між тим, не заважає країні досягати досить високого рівня соціально-економічного розвитку; у рамках президентської республіки (за крайнього плюралізму) парламентська більшість може перебувати в опозиції щодо уряду або не підтримувати його основні пропозиції як в РФ та в Україні. Нормальний розвиток країни у таких випадках ускладнено;

7) атомізована партійна система - у ній існує велечезна кількість партій, жодна з яких не має політичних переваг щодо інших, не може відігравати ролі у політичному керівництві країною. Характерна для слабкорозвинутих країн з нестабільною політичною системою: Малайзія, Болівія.

Отже, партійні системи можуть бути досить різноманітними, в залежності від національних особливостей, рівня суспільного розвитку, політичних традицій. Беззаперечну перевагу мають демократичні багатопартійні системи, що забезпечують ефективне функціонування влади заради інтересів вільного розвиткугромадян.

Багатопартійна система в Україні відтворює практично весь ідейно-політичний спектр партій, що історично сформувалися і діють у сучасному світі. Так, за ідеологічним спрямуванням в Україні відокремлюються комуністичні, соціал- демократичні, консервативні, клерікальні (релігійні), націоналістичні партії.

Партії комуністично-соціалістичного спрямування. Вирізняються чисельним складом, впливом на політичне життя, значною популярністю серед населення. Обстоюють марксистську ідеологію, програму соціалістичних перетворень суспільної власності, реалізації влади трудящих, соціалістичної системи господарювання і розподілу; загалом негативно ставляться до приватної власності, ринкових відносин, виступають проти співробітництва з МВФ, МБРР, НАТО. До таких відносять Партію комуністів (більшовиків) України, Комуністичну партію України (КПУ), Комуністичну партію трудящих (КПТ), Соціалістичну партію України (СПУ), Прогресивну соціалістичну партію України (ПСПУ).

Партії соціал-демократичного напряму обстоюють позиції демократичного соціалізму, є прибічниками багатоукладної соціально -орієнтованої ринкової економіки, сильної соціальної політики держави, соціальної справедливості, солідарності, виступають за зміцнення і розвиток Української держави, відродження української нації, їх культури, мови, входження України в європейське і світове співробітництво. До них належать Соціал-демократична партія України (СДПУ), Соціал-демократична партія України (об’єднана) (СДПУ(о)), Українська соціал-демократична партія (УСДП), Партія праці (ПП), Всеукраїнська партія трудящих (ВПТ).

Партії ліберально-демократичного спектру сповідують ліберальні, демократичні ідеї, виступають за домінування приватної власності, вільний ринок, прозору приватизацію з чітко визначеним приватним власником, за розвиток місцевого самоврядування, розширення прав регіонів, вільний розвиток культури і мови українського та всіх інших народів України, свободу особи, вступ України до європейських та світових структур. Серед них: Ліберальна партія України (ЛПУ), Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ), Демократична партія України (ДПУ), Народно-демократична партія (НДП), Українська партія промисловців та підприємців (УППП), Партія регіонів України (ПРУ), Партія “Яблуко”, Партія зелених України (ПЗУ), Аграрна партія України (АПУ), міжрегіональний блок реформ (МБР), Партія “Реформи і порядок” (ПРП).

Консервативні партії України. Їх об’єднує боротьба за розвиток Української держави, традиції українського народу, його культури, мови; витупають прихильниками ринкових перетворень, приватної власності, політики добросусідства та взаємовигідного співробітництва з усіма державами; обстоюють ідеї зміцнення моральних норм і традицій суспільства, інститутів сім’ї, релігії, освіти, вільного розвитку інших етнічних груп, що входять до складу українського народу. Це такі партії: Народний рух України (НРУ), Українська консервативна республіканська партія (УКРП), Українська республіканська партія (УРП).

Клерикальні (релігійні) партії .В їхніх програмах домінують загальнолюдські цінності – справедливість, милосердя, доброчинність, духовне самовдосконалення. У багатьох випадках політична позиція цих партій визначається впливом духовного лідера, який володіє харизматичними якостями. Релігійні організації розглядають як повноправних суб’єктів громадського життя, які виступають за участь церкви у суспільнозначущих акціях. Такими є : Християнсько-демократична партія України (ХДПУ), Християнсько-ліберальний союз (ХЛС), Партія “Християнсько-народний союз” (ПХНС), Республіканська християнська партія (РХП), Всеукраїнське об’єднання християн (ВОХ), Партія мусульман України.

Партії національного спрямування. Основною ідеєю є втілення національних цінностей в усіх сферах життєдіяльності української нації. Виступають за розвиток національної самосвідомості українців, за ринкові реформи, могутню Українську державу, утвердження слави, багатства і добробуту української нації ; за її співробітництво з іншими волелюбними народами світу. Деякі з представників цього спектру висловлюються за гарантії надання українцям пріоритетних прав, зокрема, бути провідниками основних органів політичної влади в державі.

В Україні спостерігаються ознаки атомізованої партійної системи та ознаки системи крайнього плюралізму. Але досить очевидна вірогідність того, що невдовзі в Україні сформується партійна система поміркованого плюралізму.

Громадські об’єднання – асоціації громадян, створених з метою реалізації та захисту політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності особистості, участі в управлінні державними та громадянськими справами. Вони виступають важливим інструментом політичної соціалізації, виховання, підвищення політичної і правової культури громадян, створюють фундамент ефективного партнерства та взаємодії громадянського суспільства з органами держави.

Громадські об’єднання і рухи, їх діяльність є основою громадянського суспільства, вони допомагають людям у розв’язанні проблем повсякденного життя, відкривають можливості для виявлення соціально-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. У більшості країн світу громадські об’єднання мають право : брати участь у формуванні інститутів державної влади; реалізувати законодавчу ініціативу; представляти й захищати інтереси своїх учасників у державних і громадських органах.

Громадські об’єднання виконують такі основні функції:

• контролююча, об’єднання здійснюють постійний або тимчасовий

контроль діяльності державних органів щодо реалізації прав особи, стежать за своєчасним прийняттям невідкладних рішень у найгостріших соціальних ситуаціях;

• опозиційна, її роль полягає у запобіганні надмірній централізації й посилення влади держави, сприянні найоптимальнішому розвитку суспільства шляхом висування й запровадження альтернативних соціальних програм;

- соціокультурна функція націлена на формування високих громадянських якостей своїх учасників, їх громадянської свідомості, відповідальності, політико-правової грамотності, ініціативності, підприємливості, управлінських навичок, комунікативних здібностей, морально-етичних принципів та цінностей;

- представницька та захисна функція спрямовані на безпосереднє обстоювання, представництво і захист інтересів своїх членів через вимоги до державних організацій, уряду з використання різноманітних способів та прийомів впливу.

Найактивнішими учасниками політичного процесу виступають масові громадські організації. Це добровільні, організаційно оформлені об’єднання громадян, які мають на меті задоволення і захист інтересів своїх членів, діють за статутом на основі принципів самоврядування і законності; такими є профспілкові, кооперативні, творчі, жіночі, молодіжні, релігійні та інші організації, добровільні товариства. Ці об’єднання мають довгострокові цілі, програму, статут, який зареєстрований державними органами у встановленому порядку.

Профспілки є найдавнішими і найбільш масовими організаціями працюючих, широкого розвитку набули профспілки за галузями виробництва. Вони обстоюють інтереси працюючих щодо організації виробництва, умов праці, соціально-культурних умов, професійної підготовки, відпусток, безробіття тощо. У більшості країн профспілки наділені правом законодавчої ініціативи і виступають у ролі лояльної опозиції стосовно влади.

Кооперативні організації — особливий тип непартійних громадських об’єднань, які, маючи економічний інтерес, належать до політичної системи суспільства і відіграють у ній певну роль. До кооперативних організацій відносять споживчу кооперацію у селі та місті, кооперативи житлово-комунального господарства, садівничо-городні товариства, підприємницькі союзи, спілки роботодавців тощо. До таких організацій слід віднести такі впливові об’єднання як Антимонопольний комітет та Спілку захисту прав споживачів.

Творчі об’єднання — це добровільні союзи, що об’єднують людей творчих професій (Спілка композиторів, Спілка письменників, Спілка журналістів, Спілка художників). На різних етапах соціально-політичного розвитку їх роль може бути неоднакова. Особливо значуща вона стає на переломних етапах історії, які потребують духовної консолідації прогресивних сил суспільства, налагодження конструктивного, толерантного діалогу всіх суб’єктів політичної взаємодії.

Жіночі громадські об’єднання послідовно борються за рівноправність жінок, поліпшення умов праці та відпочинку робітниць, що мають дітей, за охорону материнства і дитинства, за мир, національну злагоду, соціальний прогрес.

Добровільні товариства здебільшого діють у сфері науки, культури, техніки, освіти, спорту, соціальної допомоги, розвитку дружби з народами інших країн. Покликані задовольняти різні інтереси громадян, сприяти виявленню їх політичної, соціальної, творчої активності, громадської самодіяльності.

Молодіжні організації мають на меті реалізацію багатовимірних потреб та інтересів сучасної молоді, мобілізацію та інтеграцію молодіжних об’єднань для виконання соціально вагомих завдань, проведення виховної, просвітницької роботу. Нині існує Всесвітня Федерація Демократичної молоді (існує з 1945р., об’єднує 250 молодіжних організацій зі 100 країн). Великий авторитет у світі має Міжнародна Спілка студентів (існує з 1946р., об’єднує 110 студентських національних спілок). Молодіжні формування помітно впливають на зміцнення миру, співробітництва і дружби між народами, на збереження і захист правди.

Громадські рухи — масові неполітичні формування громадян, пов’язані систематичним співробітництвом заради досягнення певної мети на ґрунті спільних соціально-політичних інтересів. Як вияв громадської ініціативи вони характеризуються відсутністю чіткої організаційної структури, спільної ідеології, індивідуального членства, конкретної програми діяльності. Вони, як і громадські організації, не є політичними механізмами боротьби за владу.

Найбільш відомими й авторитетними рухами нині є ті, що об’єднані на основі загальнолюдських цінностей: ідея миру, прав людини, захисту природи. Досить впливовим на міжнародній арені є Всесвітній рух прихильників миру, що сформувалася у 1950р.

Вагомою впливовістю й популярністю користується Пагоуський рух учених для запобігання загрози світової термоядерної війни, перша конференція якого відбулася у 1957р. в канадському місті Пагоуш за ініціативою А. Ейнштейна та Б. Рассела. Цей рух елітарний, він включає видатних науковців, але його роль величезна. Завдяки закликам учених були заключені договори про обмеження та нерозповсюдження ядерної зброї, заборону бактеріологічної зброї.

У західній політичній науці всі неполітичні об’єднання громадян визначаються терміном “зацікавлені групи” або “групи інтересів”, розуміючи під ними особливий інститут самодіяльності громадян, сукупність специфічних норм їх політичної участі, у формі впливу на політичні офіційні структури знизу.До таких інститутів, що виявляють особливу політичну культуру участі, відносять власне групи інтересів, групи тиску, лоббіювання.

Групи інтересів – добровільні об’єднання, що виконують функції агрегації, формулювання, організаційного оформлення групових та корпоративних інтересів у процесі взаємодії з державними структурами. Групи інтересів інформують суспільство та владу про потреби, позиції та політичні реакції різних соціальних верств. Вони використовують зазвичай методи переконання, узгодження, консенсусу, рекомендації, громадських запитів до владних організацій. Чим оптимальніше та ефективніше виконуються ці функції, тим швидше й конструктивніше урядові інститути реагують на претензії та потреби соціальних груп.

Групи тиску — це такі групи інтересів, які використовують для впливу на владу не методи інформування та переконання, а методи прямих організованих дій (кампанії у засобах масової інформації, мітинги, демонстрації, пікетування, страйки та інші публічні акції на підтримку своїх вимог). Прийоми та способи груп тиску можуть застосовувати будь-які громадські об’єднання, якщо інші методи виявляються неефективними, а владні структури зволікають з прийняттям необхідних, невідкладних рішень. Найбільш організованими та результативними групами тиску у сучасних політичних системах виступають профспілки.

Напівофіційним, але вже загальновизнаним інститутом представництва групових інтересів в органах державної влади виступає лобізм — система агентів або організованих груп при державних органах, здійснюючих тиск (аж до підкупу) на законодавців та державних чиновників з метою прийняття необхідних рішень (певних законів, урядових замовлень, субсидій) в інтересах організацій, що вони їх представляють.

Використовуючи різноманітні ресурси – інформаційні, аналітичні, організаційні, економічні – лобізм стає серйозним конкурентом бюрократії, важливим механізмом координації взаємодії громадянського суспільства і держави. У деяких країнах світу (США) лобізм легалізований, діє в межах чинного законодавства.

Таким чином, громадсько-політичні об’єднання різних форм виникають в умовах загострення суспільних проблем і вимагають уваги суспільства й держави. Своєю активністю вони сприяють розв’язанню тих конкретних проблем, які залишилися поза сферою діяльності владних структур

.