Роль особистого простору у спілкуванні
ОСОБИСТИЙ ПРОСТІР – це суб'єктивне відчуття відстані навколо людини, порушення якої іншою людиною викликає негативні емоції і почуття внутрішнього, протесту.
Внутрішній протест полягає у появі відчуття дискомфорту, незадоволення фамільярністю порушника сфери особистісного простору, підвищення психічної збудливості, бажання припинити спілкування або перейти на "різкіший" тон розмови. Здебільшого людина в такій ситуації підсвідомо робить крок назад і цим самим відновлює необхідну дистанцію. Порушник особистісного простору нерідко відразу ж викликає в іншої людини негативну установчу реакцію, спрямовану проти себе.
Частину просторового середовища людина природно вважає своєю власністю, якою може розпоряджатися й охороняти від чужих зазіхань. Цим персоналізованим простором, або "власною персональною територією", можуть бути житло, конкретне місце у цьому житлі, робоче місце людини, ліжко і тумбочка у гуртожитку тощо. Це так звана "первинна особистісна територія".
Крім цього, психологи розпізнають "вторинну територію", якою людина "за звичкою" або "за традицією" намагається користуватись, але не контролює надто безапеляційно (місце в лекційній залі, бібліотеці, на пляжі тощо). Персональна територія й особистісний простір необхідні для встановлення межі між "собою" та "іншими" і виконують функцію регуляції міжособистісних відносин.
У зональному просторі людини можна виділити нижчезазначені зони:
Прийнято виділяти чотири види комунікативної дистанції між людьми:
Близька (інтимна) відстань (близько 45см.) – найголовніша, саме цю зону людина охороняє, як свою власність. У цю зону дозволяється доступ тільки особам, які перебувають в тісному емоційному контакті з ними. Це діти, батьки, подружжя, близькі родичі і друзі. В цій зоні є ще підзона, радіусом 15см, в яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це над інтимна зона.
Перебування на близькій відстані може бути ситуаційним (поїздка в громадському транспорті, відвідування лекцій, мітингів тощо) і є нормальним явищем в умовах сімейного життя, а також при виконанні професійних обов'язків (робота медиків, перукарів, косметологів та ін.). Проте навіть короткотривале перебування в стані ситуаційної близькості (наприклад, у переповненому ліфті) викликає в людей відчуття дискомфорту. Щоб зменшити його, вони здебільшого стають боком один до одного, оберігають від контакту певні частини тіла, уникають зорового спілкування.
Особиста (персональна) відстань (46см – 1,2м) – використовується при буденному спілкуванні із знайомими людьми. Як правило розділяє глядачів в кіноконцертних залах, на стадіонах, людей при дружніх розмовах, і спілкуванні.
Межами персональної відстані є 45-120см. Вона не є строго постійною і залежить від психологічної близькості з людиною та установкою на її сприймання. Для особи, яка знаходиться з людиною в теплих і дружніх взаємостосунках, ця відстань зменшується, а для незнайомих або небажаних – збільшується. Звичайно ця відстань дорівнює довжині витягнутої руки (приблизно 1м).
Відомо, що діти і підлітки мають менші, ніж дорослі, зони особистісного простору. Разом із тим, встановлено, що молоді організми, які ростуть в умовах надмірної скупченості, затримуються у своєму розвитку. Потомство скупчених щурів було менш активним, ніж контрольні тварини.
За одних і тих же умов індивідууми із зонами більшого особистісного простору гірше переносять скупчення, ніж люди з меншим особистісним простором.
Соціальна відстань (від 1,2 до 3,6м) – є бажаною при спілкуванні з чужими людьми і при офіційних зверненнях. Наприклад, електрик, який прийшов щось поремонтувати, незнайомої людини на вулиці чи в громадському закладі.
Суспільна (публічна) дистанція (від 3,6 до 7,5м) – використовується при виступах перед різноманітними аудиторіями. Коли ми звертаємось до великої групи людей, найбільш зручно стояти саме на такій відстані, наприклад, лектор і аудиторія слухачів.
Як відомо, деякі хворі, які лікуються стаціонарно, вимушені перебувати в багатомісних палатах, де їх особиста територія обмежена ліжком і тумбочкою, а особистісний простір часто порушують інші люди (сусіди по палаті, їх відвідувачі, обслуговуючий медперсонал).
Тривале спільне перебування в таких умовах може викликати стресовий стан дискомфорту, ступінь якого прийнято оцінювати за п'ятибальною системою:
Природна цікавість до нового сусіда замінюється байдужим ставленням до нього. Людина старається не помічати сусіда.
Людина мимоволі починає звертати увагу на його дії, але емоційні переживання при цьому відсутні.
Дії сусіда викликають пильну увагу і настороженість. Якщо доводиться ввійти в його особистісний простір, виникає почуття неприємності й дратівливості.
Дії сусіда (або свої у його присутності) викликають неприємне відчуття внутрішньої напруженості. Людина старається уникати зорового контакту із сусідом.
Важко утриматись (інколи неможливо), щоб не зробити різкого зауваження сусіду за його некоректні дії. Надто сильне емоційне напруження, коли доводиться "вторгнутись" на особисту територію сусіда. Людина не хоче бачити сусіда і спілкуватись з ним, старається відвернутись, щось читати або зайнятись якоюсь справою, що є маскою бажання, яке можна висловити так: "Очі б мої тебе не бачили...".
У здорових людей такий стан виникає при тривалих ситуаціях, які за впливом на нервово-психологічний стан наближаються до екстремальних (сумісний політ космонавтів, тривалі експерименти в ізольованій камері, перебування в переповнених слідчих ізоляторах, військових казармах тощо). У лікарнях перебувають хворі з астенізованою психікою. Ось чому в них явища обмеження особистісного простору виражені більшою мірою, ніж у здорових.
Коли хворий спілкується з медиком, величина особистісного простору змінюється в межах "медик-хворий". Сусіди по палаті є ніби зайвими у цьому суб'єктивному просторі. Хворому важко бути щирим, відкритим і природним, коли в палаті є спостерігачі. Медична сестра повинна це розуміти і створювати всі умови для спілкування в більш інтимній обстановці (маніпуляції і процедури проводити в окремих кабінетах, при потребі попросити сторонніх вийти тощо).
Інколи молодший медичний персонал безцеремонно "наводить порядок" у тумбочках хворих з їх особистими речами, медикаментами і продуктами харчування. Це гнітюче впливає на психіку пацієнтів. Якщо дійсно необхідно допомогти хворому, потрібно зробити це тактовно. Медична сестра повинна стежити за діями молодшого медичного персоналу.
Отже, медик у своїй повсякденній практичній діяльності повинні пам’ятати про існування феномена, як особистісний простір, що дає можливість значно підвищити ефективність спілкування.