10. Типові стилі комунікативної поведінки

Індивідуальність людини у стосунках з іншими людьми визначає її стиль спілкування, під яким прийнято розуміти систему принципів, норм, методів, прийомів взаємодії й поведінки індивіда.

Результати наукового дослідження В.В.Латинова показали, що індивідуальний характер комунікативної поведінки визначається переважно двома парами опозиційних якостей:

1) домінування – поступливість

2) дружелюбність – ворожнечість.

У дослідженні за допомогою факторного аналізу були визначені такі основні, типові стилі комунікативної поведінки:

1. Збалансований стиль. Для нього характерні впевненість в собі, доброзичливість, сильні мотиви досягнення, незалежність, честолюбність, наполегливість.

2. Відчуджений (поступливо-недружелюбний) стиль. Характеризується дистантністю, зниженою активністю у спілкуванні, сором'язливістю, побоюванням несприйняття з боку партнерів, недостатнім оптимізмом.

3. Слухняний (поступливо-дружелюбний) стиль. Його представники відзначаються скромністю, послужливістю, відсутністю домінантності, доброзичливістю.

4. Опікуючий (домінуюче-дружелюбний) стиль. Його рисами є інтенсивне прагнення до співробітництва і прийняття, але без страху відторгнення, незалежність у поведінці, уважність до оточуючих, чутливість і тривожність.

5. Владний (домінуюче-недружелюбний) стиль – прагне до домінування і суперництва, в процесі спілкування намагається знизити престиж партнера, відзначається самовпевненістю і дратівливістю, має широкі, але поверхові контакти.

6. Ініціативний (орієнтація людини на справу та на себе)

7. Агресивний (коли співрозмовник прагне досягти успіху у спілкуванні та діяльності, контролюючи інших);

8. Виконавчий (орієнтація людини на офіційну субординацію й міжособистісні контакти)

9. Альтруїстичний (бажання допомогти іншим);

10. Маніпулятивний (досягнення власної мети)

11. Місіонерський (обережний вплив на іншого)

12. Уважний (за умов, коли партнер по спілкування проявляє увагу до іншого партнера). Уважний стиль спілкування може мати такі ознаки: висловлювання подяки іншому в тактовній формі, прояв уваги до особистісних проблем співрозмовника, вміння вислухати партнера й поспівчувати йому, готовність прийти на допомогу тощо.

13. Трансформаційний (дістав поширення в сучасній діловій сфері спілкування). Ділові люди, що сповідують цей стиль, звертаються до високих ідеалів і моральних цінностей співрозмовників, спонукуючи їх змінювати попередні цілі, потреби й намагання. Способи спілкування й поведінка ділових людей будуються таким чином, щоб продемонструвати свою впевненість у розмові, бути взірцем для підлеглих, надихнути їх на досягнення поставлених цілей.

Ці стилі складаються під впливом багатьох чинників, проте значну роль у їх формуванні відіграють властивості темпераменту та емоційно-вольові риси характеру, які тісно пов'язані з індивідуальними особливостями вищої нервової діяльності людини. Все ж таки найбільше характер спілкування визначається культурними факторами переважаючими уявленнями і стереотипами.

Найяскравіше стиль спілкування проявляється в діловій та професійній сфері, у стосунках між діловими партнерами або між керівником і підлеглим. Саме тому проблема стилю найкраще досліджена у сфері лідерства – керівництва.

Відомою є класифікація К.Левіна, який виокремив три стилі лідерства (керівництва). Відповідно до зазначених стилів лідерства – керівництва описуються й стилі спілкування:

• авторитарний (тверді способи управління, визначення всієї стратегії діяльності групи, припинення ініціативи та обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення і т. п.)

Згідно з авторитарним стилем лідер усі рішення ухвалює одноосібно, віддає накази, робить вказівки. Він завжди точно окреслює «межі компетентності» кожного, тобто жорстко визначає ранги партнерів і підлеглих. За авторитарного стилю спілкування рішення, ухвалені на верхніх поверхах ієрархії, надходять униз у вигляді директив (саме тому цей стиль часто-густо називають директивним). При цьому лідер (керівник) неполюбляє, щоб директиви підлягали обговоренню: їх, на його думку, належить незаперечно виконувати. За лідером залишається також у ролі прерогативи контроль та оцінка ефективності діяльності. У керівників (лідерів) з таким стилем спілкування, як правило, спостерігається завищена самооцінка, самовпевненість, агресивність, схильність до стереотипів у спілкуванні, чорно-біле сприймання підлеглих та їхніх дій. Люди з авторитарним стилем взаємодії мають догматичне мислення, при якому тільки одна відповідь правильна (переважно це – думка керівника), а всі інші помилкові. Отож, дискутувати з такою людиною, обговорювати прийняті нею рішення – то марна трата часу, адже ініціатива інших такою людиною не заохочується.

• демократичний (колегіальність, заохочення ініціативи)

для нього властиві колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, широка поінформованість усіх, хто бере участь у дискусії, про розв'язувану проблему, про виконання накреслених завдань і цілей. Усе це сприяє тому, що кожний з учасників спілкування добровільно перебирає на себе відповідальність за виконання завдання й усвідомлює його значущість у досягненні спільної мети. При цьому учасники обговорення проблеми, за умов демократичного стилю взаємодії, – це не лише виконавці чужих рішень, а люди, які мають свої цінності та інтереси, проявляють власну ініціативу. Саме тому названий стиль сприяє зростанню ініціативності співрозмовників, кількості творчих нестандартних рішень, поліпшенню морально-психологічного клімату в групі. Таким чином, якщо для авторитарного стилю спілкування властивим є виокремлення свого «Я», то лідер-демократ враховує у взаємодії з іншими їхні індивідуально-психологічні властивості, вивчає їхні потреби, інтереси, причини спаду чи зростання активності на роботі, визначає засоби впливу тощо, тобто актуалізує «Ми» в налагодженні соціальних і ділових контактів.

• ліберальний (відмовлення від керування, усунення від керівництва).

характерною є незначна активність керівника, який може й не бути лідером. Така людина проблеми обговорює формально, піддається різним впливам, не виявляє ініціативи у спільній діяльності, а часто й не бажає або нездатна приймати будь-які рішення. Керівник з ліберальним стилем спілкування характеризується у взаємодії з іншими перекладанням виробничих функцій на їхні плечі, невмінням у процесі ділової взаємодії впливати на її результат, намагається уникнути будь-яких інновацій. Можна сказати, що вона у спілкуванні «пливе за течією», часто-густо вмовляє свого співбесідника. Зрештою, за ліберального стилю взаємодії типовою стає ситуація, коли активні й творчо зорієнтовані співробітники починають використовувати робоче місце та час для діяльності, не пов'язаної із спільною справою.

Для опису вказаних стилів використовуються й інші назви:

• директивний (командно-адміністративний, авторитарний, за якого людина у взаємодії з іншими є прихильником єдиноначальності, підпорядкуванню їх власній волі, своїм наказам, вказівкам, інструкціям),

• колегіальний (демократичний, за якого людина враховує у спілкуванні самостійність, ініціативність, активність інших, довіряє їм),

• ліберальний (за якого людина практично не керує ситуацією спілкування, не виявляє комунікативних здібностей, потурає іншим, проблему якщо і обговорює, то формально).

В цілому стиль спілкування зазвичай залишається постійним за певних ситуацій, проте якщо змінюються обставини, то можливі адаптація, вдавання до іншого стилю або комбінація стилів. Більшість людей має якийсь превалюючий стиль, а також один або кілька запасних, які виявляються тоді, коли неможливо застосувати основний. Водночас жоден із названих тут стилів спілкування не є універсальним. В одних випадках ефективним може бути альтруїзм, консультування чи маніпулювання, за інших обставин – делегування, відчуження чи авторитаризм.