10.Экономические интересы, сущность, классификация.

Мотивом, стимулом економічної діяльності людей щодо задоволення власних потреб, реалізації соціально-економічних цілей суспільства є економічні інтереси.

Економічні інтереси – це усвідомлені потреби існування, суспільного буття різних суб'єктів господарювання. Саме усвідомлена потреба є спонукальним мотивом до участі в економічній діяльності, яка одна лише і робить об'єктивно можливим задоволення потреб.

Носієм економічного інтересу є людина, бо тільки вона здатна відчувати потребу у чому-небудь, усвідомлювати її та включатися в економічну діяльність. Але оскільки людина одночасно виступає і як індивід, і як представник колективу, групи людей, і як член суспільства в цілому, економічні інтереси мають складну структуру.

Первинною, вихідною формою інтересу є особистий інтерес. Це пояснюється тим, що жвавим, творчим початком економічної діяльності є людина, що володіє економічною свободою. Економічна свобода – це гарантована законом можливість вибору форми діяльності і доходу.

Особистий інтерес, мета будь-якого економічного суб'єкта – його власне благо – досягається діяльністю, орієнтованою на суспільні інтереси. Їх носіями є виробничі колективи, держава. Тому в структурі інтересів виділяють загальнонародні (що зазвичай ототожнюються з державними) і колективні інтереси.

Сьогодні має місце подальше ділення інтересів на відповідні види і підвиди. Суспільні інтереси включають загальнолюдські, загальнонародні, класові, національні, державні, регіональні та інші.

Колективні інтереси охоплюють інтереси спільних господарств, товариств, компаній, виробництв, установ, їх внутрішніх підрозділів.

Особисті інтереси включають індивідуальні і сімейні інтереси.

В умовах соціальної неоднорідності суспільства найважливішими носіями економічних інтересів виступають власники, підприємці, наймані працівники. Інтерес власника полягає у збільшенні масштабів власності і отриманні від неї гарантованого доходу. Підприємець зацікавлений в забезпеченні ефективного використання капіталу і максимізації прибутку. Інтереси найманих працівників пов'язані з конкретним підприємством як місцем роботи і джерелом доходу. Щоб підприємство з складною системою інтересів функціонувало як єдине ціле, стійкий і життєздатний організм, необхідне узгодження його часткових і стратегічних інтересів. Успіх будь-якої справи вирішальним чином залежить від того, наскільки повно і всесторонньо враховані і задіяні інтереси людей.

11.Товар и его свойства. Теории стоимости товара.

Товар – це продукт праці, створений для задоволення суспільних потреб, який надходить у споживання через обмін. Сутність товару розкривається через його властивості: споживну вартість і вартість.

Споживна вартість – це властивість товару задовольняти ту або іншу потребу людей. Чи всяка корисна річ може бути товаром? Ні, тільки та, що вироблена або опосередкована працею людини. Крім того, товаром стає не будь-яка, а лише суспільна споживна вартість, тобто призначена для задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб.

Послуги – це своєрідна споживна вартість. Їхня своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми; по-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці.

Споживну вартість має будь-який продукт. І в цьому плані можна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потреби тих, хто його виробляє. Але в товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто його виробляє, а того, хто його купує.

Категорія споживної вартості дозволяє виявити зв’язок між властивостями товару й потребами людей, їхнім характером, структурою і обсягом. Можливість така зумовлена тим, що споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини. Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво проявляється у випадку, коли товар не реалізується (залежується на полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому це може відбуватися? Насамперед тому, що товар може втратити ті корисні властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині для задоволення якихось потреб. Наприклад, тканина може вилиняти, посуд розбитися, хліб зачерствіти, овочі прив’янути i т.д. Відповідно до цього ставлення покупця до таких товарів стає негативним. По-друге, товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей зманюється в результаті зміни моди, структури потреб людей, актуальності даного виду товару i т. д. А це означає, що хоча споживна вартість категорія вічна, поза ставленням людей до неї вона не існує.

Споживна вартість у товарі має суспільний характер, тобто, вона повинна задовольняти потреби не того, хто їх виробляє, а того хто її буде купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати і другу властивість – спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його купівлі-продажу. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву вартості.

Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різноманітних кількісних пропорціях. Пропорції, у яких обмінюються споживні вартості різноманітного роду, становлять мінову вартість. Тобто, мінова вартість – це кількісне співвідношення, в якому один товар обмінюється на інший.

З’ясувавши, що вартість – це втілена в товарі праця, ми підійшли до суттєвого практичного питання: як вимірюється її величина? З цього приводу слід зазначити, що товарна форма організації суспільного виробництва еволюціонувала одночасно із розвитком продуктивних сил та одночасно з цим в політичній економії відбулася еволюція теорій вартості товару.

Історично першою теорією вартості товару була трудова теорія вартості (У. Петті, Д. Рикардо, А. Сміт, К. Маркс, Ф. Енгельс). Основу вартості вони бачили у витратах праці – це була затратна концепція. Причому, визначення вартості товару передбачало розмежування таких понять, як індивідуальна праця (праця кожного окремого товаровиробника) і суспільна праця (праця, що необхідна суспільству, визнана ним як необхідна). Вартість створюється не індивідуальною, а суспільною працею, що визначається як середня величина з витрат індивідуальної праці, тобто ті, які затрачає більшість товаровиробників. Отже, відповідно до даної теорії: вартість товару визначається витратами суспільно необхідної праці (суспільно необхідним робочим часом), що йде на виробництво одиниці продукту при суспільно нормальних умовах виробництва: середньому рівні умілості та інтенсивності праці.

Маржиналістська теорія вартості – теорія „граничної корисності” (К. Менгер, Л. Вальрас, У. Джевонс) заснована на уявленні про вартість товару з точки зору його корисності. Вартість визначається як міра корисності блага та його корисного ефекту для споживача. Корисність, у свою чергу, визначається суб’єктивною оцінкою, яку надає покупець ролі певного блага у задоволенні його особистих потреб. Отже, відповідно до даної теорії: цінність (вартість) товару визначається граничною корисністю останньої реальної одиниці даного блага. Причому, чим більша кількість благ, чим більший запас у наявності, тим менше корисність і цінність блага. Крім того, корисність блага зменшується по мірі насичення потреби у ньому.

Неокласична теорія вартості (А. Маршалл, М. Туган-Барановський) характеризується об’єднанням трудової теорії вартості (теорії витрат) і теорії „граничної корисності”. Відповідно до даної теорії: формування ціни на товар відбувається тільки на ринку, при співвідношенні корисності і суспільних витрат у кількості, коли попит співпадає з пропозицією. Вартість визначається у точці рівноваги між граничною корисністю певної кількості благ і граничними витратами цієї кількості благ. Отже, вартість являє собою синтез результатів і витрат та вимірюється ціною рівноваги. Якщо попит перевищує пропозицію, то ціни перевищують вартість; якщо, пропозиція перевищує попит і зростає конкуренція між товаровиробниками за споживача, ціни стають менше за вартість економічного блага.