ВАРІАНТ № 1

Завдання 1. Розкрийте сутність та проаналізуйте форми відображення.

Відображення є властивість матеріальних систем у процесі взаємодії відтворювати особливості інших систем. Можна сказати, що відображення є результатом взаємодії об'єктів. У міру ускладнення організації матерії і появи життя на Землі в найпростіших організмів, а також рослин сформувалася здатність "відповідати" на вплив зовнішнього середовища і навіть засвоювати (переробляти) продукти цього середовища (приклад - комахоїдні рослини). Ця форма відображення називається подразливістю. Подразливість характеризується певною вибірковістю - найпростіший організм, рослина, тварина пристосовується до навколишнього середовища . Вищою формою відображення на рівні тваринного царства є сприйняття, що дозволяє охопити об'єкт у його цілісності і повноті. Психіка (як результат взаємодії мозку з зовнішнім світом) і психічна діяльність дозволили тваринам не тільки пристосовуватися до навколишнього середовища, а й певною мірою проявляти внутрішню активність по відношенню до неї і навіть змінювати середовище. Виникнення психіки у тварин означає появу нематеріальних процесів. Як показали дослідження, в основі психічної діяльності лежать безумовні й умовні рефлекси головного мозку. Ланцюг безумовнихрефлексів є біологічною передумовою формування інстинктів. Наявність у тварин відчуттів, сприйнять, "вражень", "переживань", наявність елементарного (конкретного, "предметного") мислення є основа виникнення людської свідомості.

Свідомість - вища форма відображення дійсного світу; властива тільки людям і зв'язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому та цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередньому уявному побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролірованіі поведінки людини. "Ядром" свідомості, способом його існуванняє знання. Свідомість належить суб'єкту, людині, а не навколишньому світу. Але змістом свідомості, змістом думок людини є цей світ, ті чи інші його сторони, зв'язки, закони. Тому свідомість можна охарактеризувати як суб'єктивний образоб'єктивного світу.

Свідомість це насамперед усвідомлення найближчій чуттєво сприймається середовища й усвідомлення обмеженою зв'язки з іншими особами та речами, що знаходяться поза початківця усвідомлювати себе індивіда; в той же час воно - усвідомлення природи.

Свідомості людини притаманні такі сторони, як самосвідомість, самоаналіз, самоконтроль. А вони формуються лише тоді, коли людина виділяє себе з навколишнього середовища. Самосвідомість - найважливіша відмінність психіки людини від психіки самих розвинених представників тваринного світу.

Слід зауважити, що відображення в неживій природі відповідає першим трьом формам руху матерії (механічної, фізичної, хімічної), відображення в живій природі - біологічній формі, а свідомість - соціальній формі руху матерії.

Завдання 2. Визначте поняття «розвиток».

. Ро́звиток — необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін.

Завдання 3.

А) Час - загальна форма буття, що виражає тривалість процесів взаємодії та послідовність зміни його станів.

Б) Матеріалізм пояснює виникнення свідомості як розвиток особливої функції мозку людини(завдяки їй людина здатна отримувати знання про природу і саму себе.)Французькі матеріалісти 18 ст. Ламерті,Кабаніс.

ВАРІАНТ № 2

Завдання 1. Розкрийте сутність закону єдності та боротьби протилежностей і проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.

Єдність і боротьба протилежностей – один з основних законів діалектики. Він характеризує джерело саморуху й розвитку явищ природи і соціально-історичної реальності. Закон єдності й боротьби протилежностей в діалектиці займає центральне місце. Це – сутність, "ядро" діалектики.

Діалектика є вченням про розвиток, а цей закон вказує на джерело розвитку, дає ключ до розуміння всіх сторін та моментів розвитку.

Кожний предмет – це єдність протилежних сторін, властивостей, тенденцій. У кожному предметі, явищі є позитивні й негативні сторони, те, що росте, розвивається, і те, що відживає. Якщо на перший погляд здається, що в процесі розвитку предметів чи явищ відсутні суперечності, то завдання дослідника полягає в тому, щоб віднайти їх. Лише шляхом розкриття внутрішніх суперечностей можна пізнати предмети, їх сутність, закони їх розвитку.

Що означає "єдність протилежностей"? По-перше, взаємообумовленість протилежностей, тобто існування однієї протилежності передбачає необхідну наявність іншої протилежності.

По-друге, перехід однієї протилежності в іншу шляхом заперечення одна одної. Протилежності перебувають в боротьбі одна з одною. їх боротьба – це природний закономірний наслідок того, що протилежності всередині предмета чи явища одночасно взаємно обумовлюють і заперечують одна одну.

Спочатку спостерігається тотожність предмета чи явища.

Потім з'являється відмінність як початковий ступінь суперечності. Відмінність – це початок роздвоєння єдиного предмета чи явища на протилежні сторони і тенденції.

А відносини між протилежностями називаються суперечностями. Суперечності – це система відносин, в межах якої протилежності породжують одна одну, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи щось нове. Наприклад, мінливість і спадковість, які є факторами біологічної еволюції, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи кожного разу новий вид живої матерії.

Завдання 2. Дайте визначення поняття «гностицизм»

Гностицизм (грец. γνῶσις, gnōsis знання) — релігійно-науковий термін, яким описують різноманітні релігійні течії та вірування у 2-3 століттях, та інколи і у раніші періоди.

Завдання 3.

А. “Розсудок” та “відчуття” є двома стовбурами дерева пізнання вважав Кант!!!

Б. Монізм це такий філософський принцип який розглядає співвідношення матеріального та ідеального як таке що існують у єдності.

ВАРІАНТ № 3

Завдання 1. Розкрийте сутність методів наукового пізнання та проаналізуйте їх значення в науково-пізнавального процесі.

Метод - спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці. Будь-який метод містить у собі пізнання об'єктивних закономірностей. Пізнані закономірності становлять об'єктивну сторону методу, що виникли на їх основі прийоми дослідження та перетворення явищ - суб'єктивну. Самі по собі об'єктивні закономірності не складають методу; методом стають вироблені на їх основі прийоми, які служать для подальшого пізнання і перетворення дійсності, для досягнення нових результатів.

Метод еврістічен, він відображає закономірність об'єктивного світу під кутом зору того, як людина повинна чинити, щоб досягти нових результатів у пізнанні і практиці. Ця суб'єктивна сторона методу іноді абсолютизується, і тоді він представляється як сукупність процедур, що не мають відношення до об'єктивного світу.

Із зовнішнього боку всякий науковий метод виступає у вигляді застосування якоїсь рациональней системи до різноманітних предметів у процесі теоретичної і практичної діяльності суб'єкта. Так, нерідко метод визначається як "здатність вмілого поводження з природними комплексами, здійснюваного умисно й усвідомлено в межах такої послідовності вираження, яку можна відтворити".

У цьому випадку метод осмислюється як певна процедура, сукупність прийомів, дій над досліджуваним об'єктом. Як писав Гегель, метод "поставлений як знаряддя, як деякий стоїть на суб'єктивній стороні засіб, через який метод співвідноситься з об'єктом".

Тому на поверхні метод виступає як щось суб'єктивне, як протиставлення об'єкту. За допомогою певним чином осмисленої системи суб'єкт, реалізуючи свої цілі, прагне зрозуміти об'єкт і переробити його.

Суб'єктивізм, фіксуючи цю сторону методу, являє метод абсолютно чужим об'єкту, чисто суб'єктивної процедурою. Але гелі б це було так, то метод не міг би вести пізнання і практична дія до оволодіння, об'єктом.

Гегель, кажучи про те, що "метод може найближчим чином представлятися тільки видом і способом пізнання, і він справді має природу такого", виявляв об'єктивне підгрунтя методу - систему істинного знання, що виражає пізнання закономірностей об'єкта. Ці закономірності перетворюються, переосмислюються в правила дії суб'єкта.

У метафізичному методі можна виявити справжню сторону, вказати межі його застосування, що, власне кажучи, і робить діалектика. Наприклад, метафізика виявляється в двох основних формах: класичною, абсолютизує момент стійкості, якісної визначеності, спокою, і в формі релятивізму, навпаки, абсолютизує сам рух.

Загальний філософський метод повинен пояснити особливості сучасного наукового пізнання і сприяти нею розвитку, правильно визначити його тенденції, форми та методи збагачення новими результатами. А для цього він повинен мати в якості свого логічного арсеналу розвинуту, багату змістом систему категорій. Худа загальність - погана чеснота філософської категорії, а об'єктивна змістовність, визначальна можливі шляхи руху знання, - сила таких категорій.

Закони діалектики пояснюють пізнання як розвивається процес, необхідно включає в себе стрибки, перерви поступовості, досягнення принципово нових результатів на базі вирішення протиріч, що виникають між суб'єктом і об'єктом. Діалектика не спрощує процесу наукового мислення.

Таким чином, загальний філософський метод - це сукупність найбільш фундаментальних прийомів і принципів, що регулюють всяку пізнавальну і практичну діяльність. Ці принципи виступають із законів і категорій діалектики

Завдання 2. Дайте визначення об’єктивного ідеалізму.

Об'єктивний ідеалізм — термін, що позначає напрям філософської думки, який вважає первинним незалежне від суб'єкта універсальне ідеальне начало. Об'єктивний ідеалізм визнає реальність світу й матерії, однак розцінює їх підпорядкованими певним ідеальним принципам. В цьому відношенні він протистоїть як суб'єктивному ідеалізму, так і матеріалізму.

Завдання 3.

А. Міфологія є першим історичним типом.

Б. Формалізм це таке співвідношення «зовнішньої» «внутрішньої» форми при якому зовнішня форма панує по відношенню до внутрішньої.

Білет №4

1. Розкрийте місце і роль економічних відносин в системі суспільних відносин

Суспільство є системою відносин.Суспільні відносини — це багатоманітні зв'язки, які виникають між людьми в процесі їхньої діяльності в різних сферах суспільного життя. Суспільні відносини можуть класифікуватись за їх об'єктами, суб'єктами та характером відносин між ними.

Більшість видів суспільних відносин — економічні, політичні, ідеологічні, правові, моральні, побутові тощо — виокремлюються на основі їх об'єктів. Так, економічні відносини — це відносини, які складаються з приводу власності на засоби виробництва, у процесі самого виробництва, а також розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Політичні відносини складаються з приводу влади в суспільстві та у процесі її здійснення. Ідеологічними є відносини з приводу ідей і поглядів, які відображають певні суспільні інтереси. Правові відносини складаються з приводу правових норм, моральні — з приводу норм моралі тощо. Суб'єктами цих суспільних відносин можуть бути індивіди, соціальні спільності, різноманітні організації тощо.

У сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які складають головний зміст основних сфер суспільного життя, — економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно пов'язані між собою і перебувають у певній залежності, яка у філософії трактується по-різному.

Матеріалістичне марксистське розуміння суспільних відносин полягає в тому, що вони поділяються на первинні — матеріальні, базисні і вторинні — ідеологічні, надбудовчі. Головними, визначальними визнаються матеріальні — економічні, виробничі відносини. Характер їх визначається продуктивними силами суспільства й не залежить від волі і свідомості людей. Ідеологічні суспільні відносини — політичні, правові, моральні тощо — виникають на базі матеріальних суспільних відносин і складаються як надбудова над ними, проходячи попередньо через свідомість людей. Економічні відносини визначають політичні не безпосередньо, а через соціальні, передусім класові, відносини. Соціальні відносини є найближчими до політичних, оскільки політика має головним своїм призначенням узгодження соціальних інтересів. Політичні відносини, у свою чергу, є визначальними щодо соціокультурних — ідеологічних, моральних тощо. Економічні — соціальні — політичні — соціокультурні відносини — у такій послідовності вони визначають одні одних у марксистському трактуванні. Водночас марксизм визнає і зворотний вплив суспільних відносин, який, проте, не є визначальним, а також тісний взаємозв'язок усіх їх різновидів.

Політика тісно пов'язана з духовною сферою суспільного життя. Так, культура суспільства визначає культурне обличчя політики, її зв'язок з історією, людиною, знанням. Необхідними є також моральні оцінки й настанови політики: вона може бути більш-менш моральною або ж зовсім аморальною

Обмеження регулятивного впливу будь-якої з неполітич-них і неідеологічних сфер суспільного життя призводить до надмірного проникнення у ці сфери політики та ідеології як найбільш експансивних сфер. Лише політично нейтральні сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші сфери — економіку, право, політику, ідеологію тощо.

У стабільних демократичних суспільствах функціональний зв'язок політики з іншими сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов'язаних з використанням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві, особливо перехідного типу, збільшується роль політичних методів регулювання суспільних відносин, посилюються авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий вплив економічних, моральних і культурних чинників.