1.3 Законність та обґрунтованість зупинення досудового слідства в кримінальних справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років

Дійшовши висновку, що в кримінальній справі виконані всі необхідні та можливі слідчі дії для встановлення особи, яка вчинила злочин, керуючись статтею 206 КПК (відповідно статтею 280 КПК 2012 року − після повідомлення особі про підозру), слідчий повинен зупинити досудове слідство. У свою чергу у статті 209 КПК (статті 282 КПК 2012 року) передбача­ється обов’язок особи, яка проводить слідство, як безпосередньо, так і через органи дізнання, вживати заходів для встановлення злочинця. Законодавець задля збереження строків досудового слідства та прийняття остаточного рішення у справі передбачив інститут зупинення досудового розслідування. Більшість уче­них-процесуалістів розуміють його як самостійний інститут кримінального судочинства, що передбачає вимушене припи­нення процесуальної діяльності у порушеній кримінальній справі внаслідок появи обставин, що не дозволяють здійснити подальше провадження і закінчити слідство¹.

Найчастіше з цього моменту зупинені кримінальні справи слідчими на підсвідомому рівні відносяться до категорії друго­рядних. З часом вони залежуються в архівах слідчих підрозділів, перебуваючи там доти, доки не сплинуть встановлені законом строки давності для їх закриття. Аналітична та пошукова робота у більшості випадків у цих справах майже перестає проводитись. Однак для уникнення цих недоліків в Інструкції з організації обліку та руху кримінальних справ у слідчих підрозділах і підрозділах дізнання органів внутрішніх справ України, зат­вердженій наказом МВС України № 204 від 26 травня 2010 року (далі − Інструкція № 204), передбачено більш детальний та чіткий порядок роботи з кримінальними справами, по яких зупинено досудове слідство. Проте, незважаючи на позитивні зміни у нормативному врегулюванні цих відносин, ситуація з показниками розкриття злочинів минулих років в ОВС, на жаль, суттєво не покращилася¹.

З огляду на обставини, що мають місце у практичній дія­льності органів досудового слідства, таке явище має цілком природній характер. Воно зумовлене передусім надмірною перевантаженістю новими кримінальними справами, що потре­бують проведення першочергових та невідкладних дій. З часом робота по зупинених справах набуває суто формального харак­теру, а у більшості випадків взагалі припиняється. Щоб дослі­дити появу цих негативних явищ та розробити відповідні рекомендації для їх усунення, необхідно проаналізувати стан законності та обґрунтованості зупинення досудового слідства, зокрема, у кримінальних справах про нерозкриті грабежі та роз­бої минулих років.

Безперечно, чи не найголовнішою причиною винесення необґрунтованих рішень про зупинення досудового слідства є слідчі помилки. Так, А. І. Малютін до недоліків, що призвели до зупинення досудового слідства, відносить: неоперативне реа­гування на заяви та повідомлення про злочини; несвоєчасне вжиття заходів щодо викриття винних; слабке використання криміналістичної техніки та допомоги спеціалістів, внаслідок чого у осіб, причетних до вчинення злочинів, є можливість зни­кнути від органів розслідування іноді ще до порушення кримінальної справи¹.

Серед головних причин, що сприяють виникненню слідчих помилок, А. Д. Назаров виокремлює, по-перше, ті, що характе­ризують недоліки у розслідуванні конкретних справ; по-друге, пов’язані з діяльністю слідчого, тобто з особою слідчого та умо­вами, в яких здійснюється ця діяльність; по-третє, фактори, що обумовлюють причини першого і другого рівнів².

Окрім того, як слушно зауважив О. Р. Михайлишин, ваго­мою причиною необґрунтованого зупинення досудового слідства у справах про нерозкриті злочини є насамперед недостатній професійний рівень слідчого, який залежить від особистого по­зитивного досвіду, а також від запозичення його у більш досвід­чених співробітників. До того ж важливим чинником у такій діяльності виступає належний рівень інформаційного забезпе­чення та умов роботи слідчого. Негативними факторами, що можуть суттєво знизити рівень професіоналізму, є: небажання слідчого виконувати покладені на нього посадові обов’язки або відсутність зацікавленості у результатах слідчих дій; повна або часткова неможливість виконання зобов’язань; кількісний брак кадрів, що мають проводити розслідування злочинів; відсутність необхідних для розслідування матеріально-технічних засобів; недостатність розвитку навичок і вмінь слідчої діяльності; невід­повідність якостей особистості, яка проводить розслідування, з якостями, які для цього необхідні¹.

Однак, на наш погляд, одним із вагомих факторів незакон­ного та необґрунтованого зупинення досудового слідства є неналежна перевірка законності та обґрунтованості прийняття цих рішень з боку контролюючих органів. Так, наприклад, при зупиненні справ в порядку пункту 3 частини першої статті 206 КПК слідчим заповнюються статистичні картки форми 1.1, фор­ми 3. Проте лише після погодження з прокурором ці справи ставляться на облік в управлінні інформаційних технологій (пункт 32 Інструкції про єдиний облік злочинів № 135). Таким чином, прокурор зобов’язаний безпосередньо звертати увагу на законність прийняття цих рішень та слідкувати за належним виконанням всіх необхідних і можливих слідчих дій у відсутно­сті обвинуваченого.

Крім того, у розділі 11 вказаної Інструкції передбачено, що начальники правоохоронних органів, слідчих підрозділів, про­курори всіх рівнів повинні безпосередньо відповідати у відом­ствах за забезпечення своєчасного, об’єктивного та достовірного складання та надання документів первинного обліку. Великою мірою це стосується обліку тих справ, у яких зупинено досудове слідство, що теж є своєрідною формою контролю за дотри­манням законності та обґрунтованості прийняття рішень про зупинення розслідування у справах.

При здійсненні такого нагляду на прокурора покладається обов’язок скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови про зупинення досудового слідства. На думку П. М. Каркача, М. Й. Курочки та С. М. Іванова, до підстав прийняття такого рі­шення відносяться такі: 1) відпали обставини, передбачені частиною першою статті 206 КПК; 2) місце знаходження обвину­ваченого встановлено; 3) не всі слідчі дії виконані або необхідно провести окремі слідчі дії з перевірки доказів; 4) до зупинення провадження у справі не винесено постанову про притягнення особи як обвинуваченого; 5) у справі є достатні дані, що підт­верджують факт порушення вимог закону про всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин кримінальної справи або слідчі дії проведені з порушенням закону. Однак, як вважають ці автори, скасовуючи постанову слідчого про зупинення провад­ження у справі, прокурор повинен вказати обставини, що слугували підставою для прийняття такого рішення, і які кон­кретно слідчі дії необхідно виконати¹.

Проте цими науковцями, на наш погляд, не враховані обставини, передбачені пунктом 2 частини першої статті 206 КПК (коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваче­ного перешкоджає закінченню провадження у справі) (відповідно, пунктом 1 частини першої статті 280 КПК 2012 року − підозрю­ваний захворів на важку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, за умови підтвердження цього відповідним медичним висновком) та пунктом 4 частини пер­шої вказаної статті (зупинення судом слідчих дій на час роз­гляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи).

Вважаємо, скасування прокурором постанови слідчого про зупинення досудового слідства можливе також за умов, якщо наявні дані, що свідчать про інсценування хвороби. Крім того, якщо медична довідка, яка стала підставою для зупинення про­вадження у справі, була сфальсифікована або не відповідає реальному стану здоров’я обвинуваченого (підозрюваного), про­курором, крім скасування постанови слідчого, повинні нада­ватись вказівки щодо призначення судово-медичної експертизи та проведення окремих заходів з перевірки істинності відповід­ної медичної документації.

Досліджуючи законність та обґрунтованість зупинення до­судового слідства у справах про нерозкриті грабежі та розбої, варто звернути увагу на стан відновлення розслідування за цими злочинами. Так, у ході проведеного нами анкетування слідчих ОВС було встановлено, що підставами відновлення досудового слідства у справах наведеної категорії є: безпосе­реднє виявлення особи, яка вчинила злочин, або даних про неї − 120 (36,6 %); необхідність проведення додаткових слідчих та непроцесуальних дій для усунення прогалин і отримання нової інформації − 90 (27,4 %); надходження скарги від незацікавлених осіб про незаконність та необґрунтованість зупинення досудо­вого слідства до органів МВС, прокуратури, суду, Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, секретаріату Президента України та інших контролюючих установ − 4 (1,2 %). Лише у 104 (31,7 %) випадках мало місце скасування прокурором постанови про зупинення досудового слідства в порядку прокурорського нагляду.

Однак було б несправедливо вважати, що причиною цих негативних явищ є лише неналежний прокурорський нагляд. Перевірку законності та обґрунтованості зупинення досудового слідства, відповідно до статті 114¹ КПК, здійснює також началь­ник слідчого відділу (відповідно до статті 39 КПК 2012 року − керівник органу досудового розслідування), оскільки він має право перевіряти кримінальні справи, давати по них у письмо­вій формі вказівки, обов’язкові для виконання. Більше того, у пункті 2.6 Типового положення про слідчий відділ, затверджено­го наказом МВС України № 160 від 31 березня 2008 року, перед­бачено, що контроль за обґрунтованим прийняттям рішень про зупинення слідства в кримінальних справах відноситься до найголовніших завдань слідчого підрозділу. Пункт 3.1.27 наведе­ного документа регламентує проведення щомісячного (з 25 до 30 числа) звірення з підрозділами інформаційних технологій щодо достовірності облікованих статистичних даних про загальну кількість розслідуваних злочинів, зупинених провадженням, та залишок нерозслідуваних кримінальних справ, у тому числі понад два місяці. На підставі цього звірення вживаються органі­заційні й профілактичні заходи для усунення відповідних недоліків. Також цим положенням передбачено, як одним із обо­в’язків начальника слідчого підрозділу, здійснення контролю за кількістю, своєчасністю й обґрунтованістю прийнятих рішень про зупинення слідства в кримінальних справах (пункт 4.3.9.3).

Крім того, відповідно до пункту 2.4.7 Типового положення про слідче управління, затвердженого тим же наказом, перевір­ка законності та обґрунтованості зупинення слідства у кримі­нальних справах здійснюється обласними слідчими управлін­нями. На основі аналізу стану злочинності та з урахуванням результатів розслідування злочинів працівники організаційно-методичних відділів забезпечують щомісячне узагальнення ста­тистичних даних про кримінальні справи, досудове слідство в яких: 1) залишається зупиненим понад 2 місяці у зв’язку із захво­рюванням обвинуваченого; 2) про очевидні злочини, зупинені у зв’язку з невстановленням осіб, які їх учинили; 3) досудове слідство зупинялося два і більше разів через невстановлення місцезнаходження обвинуваченого.

Важливим кроком до врегулювання правовідносин, пов’яза­них з роботою слідчого у зупинених провадженням криміналь­них справах, є введення в дію Інструкції № 204, у якій вперше передбачено порядок систематизації обліку кримінальних справ, зупинених провадженням. Зокрема, у пункті 3 цього документа передбачено чіткий порядок обліку та руху кримі­нальних справ, в яких досудове слідство зупинено. Через запровадження книги обліку слідчої роботи, до якої безпосе­редньо заносяться відомості про рух всіх кримінальних справ, що перебувають у кожного слідчого в провадженні, значно посилився контроль у цій сфері діяльності (пункт 2.3). Більше того, у розділі 3 наведеної Інструкції визначено спеціальний по­рядок обліку та руху кримінальних справ, в яких досудове слідство зупинено або прийнято рішення про їх закриття¹.

Ведучи мову про судовий контроль за законністю та об­ґрунтованістю зупинення досудового слідства, слід зазначити, що найбільший вплив на цей інститут кримінального процесу суд здійснює при застосуванні вимог, передбачених пунктом 4 частини першої статті 206 КПК, тобто при зупиненні судом слід­чих дій на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи. Адже суддя у постанові про відкриття провадження з розгляду скарги вирішує питання про доцільні­сть зупинення слідчих дій у справі на час розгляду скарги. Тобто якщо він у вказаний період зупиняє слідчі дії, то досудове слідство в справі автоматично зупиняється і слідчий не може проводити у ній слідчих дій. На нашу думку, з цього приводу слушною є позиція авторів, які схиляються до того, що допов­нення цього пункту до першої частини статті 206 КПК не узгоджується з положеннями частини четвертої статті 236⁸ КПК, що регламентує розгляд судом скарги на постанову про пору­шення справ².

Окрім цього, орган дізнання, слідчий або прокурор повинен у встановлений суддею строк надати до суду матеріали, на під­ставі яких було прийнято рішення про порушення справи. Матеріали, що подаються до суду, мають бути описані, прошиті та пронумеровані із зазначенням посади та прізвища особи, яка склала цей опис. Фактично КПК передбачає обов’язок надання оригіналів матеріалів, які таким чином повинні бути вилучені із кримінальної справи¹.

Невирішеним залишається те, що після зупинення досу­дового слідства, на підставі пункту 4 частини першої статті 206 КПК, суд повідомляє про це не слідчого, а прокурора у письмо­вій формі. Така позиція, на наш погляд, є дещо незрозумілою, перш за все, з практичної точки зору. Адже слідчий, не знаючи про це рішення суду, може продовжувати проводити слідчі дії. Однак після одержання постанови судді про зупинення провад­ження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 206 КПК, виникає питання про доказове значення таких слідчих дій, проведених у зупиненій судом кримінальній справі.

У КПК 2012 року взагалі не передбачено стадії порушення кримінальної справи. У частині другій статті 303 вказаного Кодексу визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду лише під час підготовчого провадження у суді. Крім того у частині третій статті 306 КПК 2012 року „Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездія­льність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування” зазначено, що розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової уча­сті особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскар­жується.

На наш погляд, судовий контроль за законністю та обґрун­тованістю зупинення провадження у справі має здійснюватись суддею лише у справах, що знаходяться в його провадженні. Адже, відповідно до статей 249 і 357 КПК (стаття 335 КПК 2012 року), суддя як першої, так і другої інстанції, може винести постанову про зупинення провадження у справі, коли при попередньому розгляді справи з’ясується, що обвинувачений зник і місцеперебування його невідоме. У такому випадку суд лише зобов’язаний здійснювати належний контроль за прове­денням заходів для встановлення розшукуваної особи. Тому вважаємо, що проведення судом перевірки законності та обґрун­тованості зупинення розслідування на досудовій стадії лише дублює функції прокуратури у частині нагляду за додержанням законів органами, що проводять досудове слідство (частина 3 статті 121 Конституції України). Таким чином, зупинення судом слідчих дій в порядку, передбаченому пунктом 4 частини першої статті 206 КПК, виходить за межі його конституційної функції − здійснення правосуддя відповідно до статті 124 Конституції України.

Насамкінець, слід також зазначити, що законне та обґрунто­ване зупинення досудового слідства має місце лише тоді, коли до прийняття відповідного рішення слідчим було виконано у повному обсязі усі можливі слідчі та інші процесуальні дії, які можна здійснити за відсутності особи злочинця. Така ж норма зафіксована у частині другій статті 280 КПК 2012 року, де передбачено: „До зупинення досудового розслідування слідчий зобов’язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші проце­суальні дії, проведення яких необхідне та можливе, а також всі дії для встановлення місцезнаходження особи…”

До таких слідчих дій відносяться: 1) допити свідків та потер­пілих, а в разі наявності розбіжностей у їх показаннях − прове­дення очних ставок як одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях); 2) огляд місця події, де був вчинений злочин, а також місць, де є вірогідність збереження слідів злочину та речо­вих доказів, що мають значення у справі; 3) призначення судо­вих експертиз з метою встановлення доказової або іншої криміналістично вагомої інформації; 4) обшук та виїмка пред­метів та документів з метою встановлення речових доказів, що мають суттєве значення; 5) пред’явлення для впізнання свідкам та потерпілим осіб, які підозрюються або підозрювались у вчи­ненні відповідного злочину (в натурі, за фотознімками або поза візуальним спостереженням); 6) відтворення обстановки та обс­тавин події злочину (відповідно до статті 240 КПК 2012 року − слідчий експеримент) з потерпілими та свідками; 7) зняття інформації з каналів зв’язку з метою встановлення абонентів мобільного зв’язку в певному місці та у визначений час (відпо­відно до статті 258 КПК 2012 року − аудіо-, відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем); 8) огляд речей та предметів, що мають спільні ознаки з викраденим майном; 9) пред’явлення для впізнання цих об’єктів потерпілим та свідкам (майно, що було вилучене з місць незаконного їх збуту або знайдене в ході обшуків та оглядів житла підозрюваних (обвинувачених) осіб тощо).

До інших процесуальних дій слід віднести: 1) надання доручень та вказівок органам дізнання (оперативним підрозді­лам); 2) вивчення документів, що надійшли з відповідями на них; 3) призначення ревізій (за необхідності), а відповідно до пункту 4 частини другої статті 40 КПК 2012 року – призначення ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом; 4) направ­лення різноманітних запитів та повідомлень в установи, підприємства та організації з метою отримання необхідної ін­формації; 5) направлення вимог у підрозділи інформаційних технологій про проведення звірення з вилученими раніше слі­дами через інформаційно-пошукові системи та криміналістичні обліки; 6) одержання зразків для експертного дослідження; 7) за­лучення спеціалістів для порівняння зразків з обліками, що ведуться у науково-дослідних експертно-криміналістичних цен­трах; 8) направлення подання про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, до різних закладів з метою усунен­ня причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

Окрім цього, слід мати на увазі, що, поряд із процесуаль­ними діями, повинні виконуватись й непроцесуальні, зокрема: 1) ознайомлення з матеріалами про відмову в порушенні кримі­нальних справ; 2) вивчення матеріалів перевірок за зверненнями громадян з приводу вчинених правопорушень щодо них; 3) опрацьовування даних про злочини, що вчинені аналогічним способом до нерозкритого грабежу або розбою; 4) аналіз інфор­мації про осіб, які вчинили подібні злочини у відповідний період часу; 5) звернення до засобів масової інформації з пові­домленнями про нерозкритий грабіж або розбій з метою вияв­лення додаткових свідків та потерпілих, а також осіб, які володіють якоюсь інформацією про вчинений злочин; 6) пере­вірка місць можливого збуту або збереження речей з метою встановлення місця знаходження викраденого майна; 7) прове­дення заходів, спрямованих на перевірку показань потерпілих та свідків (бесіди з їх сусідами, колегами по роботі); 8) складання суб’єктивних портретів з очевидцями злочину.

Однак, на відміну від процесуальних заходів, після зупинен­ня досудового слідства проведення непроцесуальних дій не повинно припинятись, а, навпаки, проводитися доти, доки не з’являться підстави для відновлення досудового слідства.

Отже, зупинення досудового слідства у разі невиконання наведених слідчих та інших процесуальних дій та непроце­суальних заходів є передчасними, що може бути розцінено як прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Проте варто визначити деякі винятки. Так, якщо в силу об’єктивних причин, незалежних від волі слідчого, виникла необхідність направлення запитів, доручень або вказівок напе­редодні прийняття рішення про зупинення досудового слідства, то не обов’язково чекати на їх відповіді, щоб зупинити провад­ження у справі. Адже ознайомлення з цими документами цілком припустимо проводити у справах, у яких провадження зупинене. Якщо ж із них отримані дані, що є підставою для відновлення розслідування, слідчим виноситься про це мотиво­вана постанова згідно зі статтею 210 КПК (відповідно, статтею 282 КПК 2012 року), після чого продовжується провадження досудо­вого слідства.

Крім того, прийняття рішення про зупинення досудового слідства без висновку експерта буде цілком обґрунтованим, якщо експертиза належить до категорії особливо складних, а її проведення потребує багатоденного строку. Такі складності ви­никають, зокрема, коли призначаються комплексні судово-медичні експертизи, проведення яких доручаються експертам Головного бюро судово-медичних експертиз. Тривалість їх вико­нання залежить від порядкового номера реєстрації та черговості, що формується відповідно до надходження постанови про при­значення експертизи та матеріалів до неї. Висновки таких експертиз можуть надходити до слідчого через багато місяців, що не залишає йому ніякого вибору, окрім як зупинити досудо­ве слідство на підставі пункту 3 частини першої статті 206 КПК. При цьому слід зазначити, що у КПК 2012 року у справах, по яких не встановлено особу злочинця, зупинення досудового слідства взагалі не передбачене, тож проблема, що розгляда­ється, втрачатиме свою актуальність.