3.3 Напрями удосконалення розслідування нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років

Досліджуючи проблематику розслідування корисливо-наси­льницьких злочинів проти власності, важливо не лише дотриму­ватися розроблених криміналістичних рекомендацій щодо проведення окремих слідчих дій в структурі криміналістичної методики. Розслідування таких злочинів буде всебічним, пов­ним і об’єктивним у випадку, коли у КПК чітко і зрозуміло, відповідно до процесуальної форми кримінального судочинства будуть виписані процесуальні норми щодо врегулювання по­рядку провадження розслідування та взаємодії між слідчими й іншими підрозділами ОВС, у тому числі у справах про нероз­криті злочини минулих років.

Розглядаючи процесуальну форму взаємодії, варто наголо­сити, що при розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років здебільшого вона проводиться через надання до­ручень, що виступають не лише процесуальним документом, а й специфічною формою обміну інформації із забезпечення узгодженості проведення слідчих та оперативно-розшукових за­ходів. Підтвердженням цього є проведене нами опитування за спеціально розробленою анкетою слідчих МВС України. Як показали результати проведеного нами анкетування, найпоши­ренішою діяльністю слідчого у зупиненій справі про нерозкриті грабежі та розбої минулих років є: 233 (71 %) − надання органам дізнання доручень для проведення оперативно-розшукових заходів; 63 (19,2 %) − аналітично-облікова діяльність; на думку 30 (9,1 %) слідчих, така робота зовсім не проводиться; 2 (0,6 %) − не змогли відповісти на це запитання. Більше того, переважна кіль­кість слідчих зазначили, що найчастіше криміналістично значуща інформація, за допомогою якої розкриваються грабежі та розбої минулих років, отримується: із проведених оперативно-розшу­кових заходів органами дізнання за дорученням слідчого − 190 (57,9 %); при добровільній явці з повинною або повідомленні осіб, які в силу певних причин отримали інформацію стосовно нерозкритого злочину − 49 (14,9 %); із відомостей, отриманих в ході розслідування та дізнання інших злочинів − 44 (13,4 %); із якісно проведених слідчих дій після відновлення досудового слідства − 37 (11,3 %); із даних, отриманих від використання різного роду обліків − 8 (2,4 %).

Проте, незважаючи на результати анкетування практичних працівників слідчих підрозділів, більшість науковців перекона­ні, що найефективнішою з усіх організаційних форм взаємодії є діяльність слідчо-оперативних груп або слідчих бригад (далі − СБ) з розслідування злочинів минулих років. Зокрема, П. В. Коляда зазначає, що ця форма взаємодії слідчого з органа­ми дізнання при розкритті цих злочинів є найоптимальнішою і потребує подальшого її вдосконалення та впровадження у дію¹. Аналогічної позиції з цього питання дотримуються й інші вчені². Досліджуючи стан практики розкриття органами внут­рішніх справ розбійних нападів, П. К. Кривошеїн зазначив, що завдання розкриття розбійних нападів минулих років можуть вирішуватися лише організаційно-правовими засобами через формування спеціалізованих слідчо-оперативних груп³ (далі ‑ СОГ). У свою чергу В. М. Федченко, повністю підтримуючи наве­дені твердження, взагалі вважає, що назріла необхідність допов­нення до чинного КПК нових положень про створення СОГ та навіть передбачити таку можливість до порушення криміналь­ної справи⁴.

На нашу думку, такий підхід до вирішення цих проблем підлягає уточненню, оскільки, як свідчить практика сьогодення, діяльність СОГ або СБ навряд чи можна назвати результатив­ною. Як правило, її членами є звичайні працівники підрозділів досудового слідства та карного розшуку, на яких покладено ве­личезний обсяг інших завдань, не пов’язаних із розкриттям злочинів минулих років. У результаті робота у цих справах ча­сто має суто формальний характер, тому що розкриття цих злочинів потребує неабияких зусиль, а продуктивність такої діяльності є дуже низькою. Здебільшого, як свідчить власний досвід слідчої роботи, у практичній діяльності з розслідування злочинів пріоритетне значення надається саме тим криміналь­ним справам, які щойно порушені або в яких є перспектива швидкого розкриття злочину і направлення їх до суду для вирі­шення по суті.

У свою чергу вважаємо, що створення спеціалізованих слід­чих відділів з розслідування нерозкритих злочинів минулих років та розширення повноважень працівників цих структурних підрозділів у частині ознайомлення з матеріалами оперативно-розшукових заходів надасть можливість налагодити між органа­ми досудового слідства та оперативними службами більш тісну взаємодію. Це ж, на наше переконання, стане запорукою успішно­го та ефективного розкриття злочинів, у тому числі нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років.

Отже, замість створення спеціалізованих СОГ та СБ, для більш кваліфікованого розкриття злочинів минулих років необ­хідно створити у структурі ОВС спеціалізовані слідчі відділи (підрозділи) при районних, міських, обласних відділах (управ­ліннях) з розслідування нерозкритих злочинів минулих років. Завдання таких підрозділів мають полягати в узагальненні пози­тивного досвіду розслідування кримінальних справ зазначеної категорії; збиранні необхідної інформації про нові злочини, вчинені схожим способом; систематизації матеріалів криміналь­них справ за криміналістично вагомими ознаками; організації взаємодії слідчих з підрозділами системи ОВС інших територіаль­них одиниць щодо обміну інформацією про нерозкриті злочини із схожими ознаками; аналізі результатів проведеного розсліду­вання з результатами оперативно-розшукових заходів; відпові­дальності за зберігання матеріалів кримінальних справ та речо­вих доказів, згідно з пунктами 4 і 6 Інструкції з організації обліку та руху кримінальних справ у слідчих підрозділах і підрозділах дізнання органів внутрішніх справ України, затвердженої нака­зом МВС України № 204 від 26 травня 2010 року¹.

У ході анкетування слідчих наведена думка була підтрима­на переважною більшістю респондентів. Так, за створення спеціалізованих слідчих відділів (підрозділів) при районних, мі­ських, обласних відділів (управлінь) з розслідування нерозкритих злочинів минулих років висловились 188 (57,3 %) опитаних, а за створення таких підрозділів при міських та обласних управлін­нях − 112 (34,1 %) респондентів. Заперечили запропоновану нами пропозицію лише 19 (5,8 %) слідчих, а 19 (2,7 %) з них вагалися при відповіді на це запитання.

Головна відмінність діяльності зазначених відділів з розслі­дування нерозкритих злочинів минулих років від СОГ і СБ, на нашу думку, має полягати у наявності відповідних повноважень у слідчого та проведенні ним цілеспрямованої роботи, пов’яза­ної виключно з нерозкритими злочинами минулих років, а також можливості ознайомлюватись з матеріалами оперативно-розшукових справ, заведених за тими злочинами, які безносе­редньо ним розслідуються.

Важливим кроком до подолання проблеми, пов’язаної із постійним збільшенням кримінальних справ про нерозкриті злочини, стало створення в структурі Департаменту карного розшуку обласних управлінь відділів (секторів) з розкриття зло­чинів минулих років „СОВА” (далі − ВРЗМР УКР)². Відповідно до пункту 4.2 наказу МВС України № 285 від 30 квітня 2005 року „Про створення підрозділів карного розшуку з розкриття зло­чинів минулих років”, ці підрозділи було укомплектовано найбільш досвідченими фахівцями, у тому числі колишніми працівниками органів внутрішніх справ з необхідним досвідом роботи¹. З метою якнайефективнішої організації розкриття тяж­ких та особливо тяжких злочинів минулих років на ВРЗМР УКР покладалися такі функціональні обов’язки: вивчення й аналіз інформації, зібраної в ході оперативно-розшукових заходів; орга­нізаційно-методичне керівництво діяльністю підрозділів карного розшуку з розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів мину­лих років; відомчий контроль за діяльністю підрозділів карного розшуку з розкриття вказаних злочинів; надання окремих вказі­вок щодо вдосконалення оперативно-службової діяльності на підставі вивчених матеріалів оперативно-розшукових справ; роз­роблення та реалізація заходів щодо оптимізації своєчасного розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів. Проведення сис­тематичної та цілеспрямованої роботи ВРЗМР УКР сприяло зупиненню постійного зростання кількості нерозкритих злочи­нів і навіть дещо знизило їх чисельність. Про це переконливо свідчить статистика МВС України: на кінець 2006 року залишок тяжких та особливо тяжких нерозкритих злочинів минулих ро­ків становив 1 074 148², а в першому кварталі 2011 року − 1 013 799, що на 5,6 % менше³.

Однак, незважаючи на певну статичність показників роз­криття тяжких та особливо тяжких злочинів минулих років, зазначена проблема залишається невирішеною. Значною мірою це зумовлено відсутністю в структурі органів досудового слід­ства МВС України відділів, які б забезпечували організацію розслідування злочинів минулих років.

З метою організації більш ефективного розслідування та розкриття злочинів минулих років, на наше переконання, доці­льно створити відповідні спеціалізовані слідчі відділи (підрозділи) при районних, міських, обласних відділах (управліннях), які б виконували такі функції:

1. Організаційно-методичне керівництво діяльністю слідчих, у провадженні яких перебувають кримінальні справи про нероз­криті злочини минулих років, для забезпечення їх всебічного, повного та об’єктивного розслідування.

2. Здійснення відомчого процесуального контролю за розслі­дуванням кримінальних справ про нерозкриті злочини минулих років.

3. За результатами вивчення матеріалів кримінальних справ надання в межах своєї компетенції вказівок з питань досудового слідства.

4. Організація взаємодії слідчих підрозділів з різними служ­бами ОВС, у тому числі спільної діяльності з ВРЗМР УКР та іншими правоохоронними органами України.

5. Узагальнення слідчої практики у справах про нерозкриті тяжкі та особливо тяжкі злочини минулих років, зокрема, проти життя та здоров’я особи, проти власності, а також про злочини, що мають особливий суспільний резонанс.

6. Аналіз стану розкриття та розслідування злочинів минулих років, розроблення на його основі й реалізація заходів, спрямо­ваних на вдосконалення роботи організації слідчих підрозділів з кримінальними справами вказаної категорії.

7. Підвищення професійної майстерності слідчих, у провад­женні яких перебувають справи про нерозкриті злочини мину­лих років, шляхом проведення з ними службових занять, надання практичної та методичної допомоги, впровадження позитивного досвіду, підготовка рекомендацій щодо вдоскона­лення тактики проведення окремих слідчих дій і розроблення сучасних методик розслідування нерозкритих злочинів мину­лих років за окремими видами.

Враховуючи викладене, на наш погляд, реформування структури ОВС шляхом створення відділів (підрозділів) з розслідування злочинів минулих років при районних, міських, обласних відділах (управліннях), які б тісно співпрацювали з ВРЗМР УКР, сприятиме вдосконаленню організації розкриття та розслідування таких злочинів, а також налагодить взаємодію органів досудового слідства з підрозділами карного розшуку в цій сфері діяльності. А це, у свою чергу, позитивно вплине на поліпшення роботи органів внутрішніх справ у боротьбі зі зло­чинністю, що додасть громадянам впевненості у спроможності правоохоронних органів захистити їх права та законні інтереси від протиправних посягань. З цього приводу нами раніше була висловлена ця позиція у науковій літературі¹.

Виходячи з того, що грабежі та розбої вчиняються відкри­тим способом, важливим завданням слідчого при розслідуванні злочинів досліджуваної категорії є актуалізація пам’яті очевид­ців злочину з метою встановлення зовнішніх ознак нападника. Однак слід зауважити, що носієм інформації, за допомогою якої моделюється зовнішність особи, є пам’ять потерпілого або свідка, що являє собою процес організації та збереження мину­лого досвіду для його повторного використання в діяльності та повернення до сфери свідомості. Пам’ять − це здатність створю­вати умовні зв’язки, зберігати та оживляти сліди цих умовних зв’язків. Фізіологічним механізмом пам’яті є асоціації, в основі яких лежить зв’язок між окремими фактами та явищами, відо­браженими у свідомості людини. Її актуалізація відбувається за схожістю, спорідненістю і контрастом, що теж є процесом відо­браження ¹.

Аналіз матеріалів слідчої практики свідчить про те, що фік­сація ідеальних слідів, отриманих із показань потерпілих і свідків, обмежується лише складанням протоколу, в якому опис ознак зовнішності людини здійснюється шляхом використання методу словесного портрета. На наш погляд, такий підхід не є ефективним, оскільки отримана інформація є знаковою і викла­дена за допомогою символів, а це унеможливлює її візуальне відображення. Тому основним напрямом удосконалення мате­ріалізації ідеальних слідів є застосування науково-технічних засобів, зокрема, при моделюванні суб’єктивного портрета зло­чинця зі слів потерпілого або свідка². Безумовно, такий портрет не є підставою для повної ідентифікації особи. Одержані таким способом відомості використовуються, насамперед, у пошуковій діяльності слідчого і стають важливою орієнтуючою інформа­цією, що може сприяти розкриттю будь-якого злочину.

У повсякденній роботі ОВС використовуються різноманітні системи для створення суб’єктивних портретів (синтетичні, мальовані портрети, ідентифікаційний комплект малюнків − діапозитивів)³. До того ж вдало застосовується методика віднов­лення сліду пам’яті зовнішності розшукуваної особи за допомо­гою комп’ютерного фото-композиційного портрета системи „RAIPS-портрет”. Ця система залишається найбільш ефектив­ним сучасним засобом формування суб’єктивного портрета з використанням електронно-обчислювальної програми й засобів комп’ютерної графіки з метою відтворення ідеальних слідів. Привертають увагу дані, наведені Д. В. Затенацьким, згідно з якими відповідність суб’єктивного портрета, складеного за до­помогою системи „RAIPS-портрет”, розшукуваній особі дозволяє стверджувати про схожість у 75,9 % випадків¹. На наш погляд, такі дані явно перебільшені, адже запам’ятовування очевидцем зовнішності злочинця, як правило, відбувається за незначний проміжок часу та під впливом певних факторів, що негативно впливають на свідомість. За таких умов навряд чи можна отри­мати такі вражаючі результати. На нашу думку, зображення зовнішності злочинця, відтвореної за допомогою складання суб’єктивного портрета, насамперед, матиме допоміжний харак­тер. Однак наведені дані зазначеного автора переконують, що все ж таки головною проблемою у цьому контексті є ігнору­вання слідчими можливостей використання науково-технічних засобів у пошуковій діяльності. На користь такого твердження свідчать результати проведеного нами анкетування слідчих. Згідно з ними, при розслідуванні нерозкритих грабежів та розбоїв минулих років складання суб’єктивного портрета зло­чинця часто використовується 11 (3,4 %) слідчими, іноді − 37 (11,3 %), ніколи − 276 (84,1 %), а 4 (1,2 %) слідчих зі стажем роботи до одного року навіть не знають, що являє собою суб’єктивний портрет.

Окрім того, в практичній діяльності слідчі зустрічаються з певними труднощами, обумовленими відсутністю працівників, здатних кваліфіковано скласти зі слів потерпілого або свідка суб’єктивний портрет злочинця. Згідно з пунктом 4.2 наказу МВС України № 682 від 30 серпня 1999 року „Про затвердження Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України”, така діяльність здійснюється спеціалістом, що є своєрідною формою його участі в оперативно-розшуковій діяльності¹. Найчастіше операторами зі складання суб’єктивно­го портрета є спеціалісти експертних підрозділів при районних та міських відділах ОВС або спеціалісти з питань проведення криміналістичних портретних експертиз у НДЕКЦ МВС України. Виконання такої роботи не є їхнім основним функціо­нальним обов’язком, що зумовлює її здійснення на низькому професійному рівні. Адже процес складання суб’єктивного портрета доволі складний, потребує спеціальних знань як тех­нічного характеру, так і психологічного.

Враховуючи викладене, існує нагальна потреба в залученні спеціалістів-операторів зі складання суб’єктивних портретів, які повинні пройти спеціальну підготовку та отримати відповідний допуск на виконання такої роботи. Для цього необхідно розро­бити спеціальну Інструкцію про порядок складання зі слів потерпілих або очевидців суб’єктивних портретів осіб, які підозрюються у вчи­ненні злочинів. У ній має бути передбачено: програмно-технічне забезпечення такої діяльності, методика складання суб’єктивно­го портрета, порядок проходження підготовки спеціалістів та отримання ними відповідного допуску, ведення належного облі­ку. Крім цього, слід детально ознайомити працівників органів досудового слідства та оперативних підрозділів з апробованими і впровадженими у практику новітніми досягненнями науки і техніки зі складання суб’єктивних портретів, а також довести до їх відома можливості використання науково-технічних засобів, що істотно допоможуть відтворити у пам’яті очевидця зовніш­ність розшукуваної особи.

При з’ясуванні зовнішнього образу розшукуваної особи, з метою надання психологічної допомоги очевидцю, можуть бути пред’явлені фотографії різних осіб, малюнки портретів, графіч­ні зображення облич тощо. Передусім слід враховувати такі ознаки зовнішності людини, що краще запам’ятовуються: фор­ма обличчя, колір та вираз очей, зачіска тощо. Найбільш стійкими пізнавальними ознаками є риси обличчя, їх характер­ний вираз (похмурий, веселий, злий)¹.

Слід також зазначити, що у справах про нерозкриті грабежі та розбої особу злочинця можна впізнати не лише за зовніш­ністю, але й за ознаками голосу та мови. Необхідність такого виду пред’явлення для впізнання може виникнути, якщо потер­пілий або свідок заявляють про те, що здатні впізнати людину саме за цими ознаками. Такі ситуації можуть мати місце, коли злочин було вчинено в умовах неочевидності (маскування зло­чинцем своєї зовнішності, вчинення грабежу або розбою у темну пору доби, напад на потерпілого ззаду тощо). При сприй­нятті мови будь-якій людині не важко запам’ятати особливості, пов’язані з її лексичною стороною: іншомовні слова, слова, що вказують на професію, рід занять чи коло інтересів людини, жаргонні, маловживані тощо. У граматичній будові усної мови запам’ятовуються помилки, що проявляються, наприклад, у неправильному вимовлянні окремих слів (пом’якшенні приго­лосних, заміні дзвінких приголосних глухими та навпаки), у непогодженні відмінкових закінчень і таке інше².

Досліджуючи питання пред’явлення для впізнання особи за фонограмою у справах про розбійні напади, А. Я. Ерекаєв виді­лив деякі їх тактичні особливості. По-перше, це залучення спеціалістів-фоноскопістів з метою технічного забезпечення пред’явлення фонограм. По-друге, при проведенні вказаної слідчої дії обов’язково застосовується аудіо- чи відеозйомка, що забезпечує її об’єктивність та доказову цінність. Більше того, цей автор запропонував створити спеціальні обліки фоноскопічних зразків голосу, закодованих відповідним чином у вигляді діаграм. На переконання А. Я. Ерекаєва, такі зразки матимуть важливе значення не лише для експертного дослідження голосу, мови або інших звуків людини, а й можуть бути успішно вико­ристані при контролі та запису переговорів¹.

На наш погляд, головною проблемою запровадження такої форми пред’явлення для впізнання до прийняття нового КПК 2012 року була відсутність належного законодавчого забезпечен­ня. Зокрема, у статтях 174 та 175 чинного КПК наразі йдеться лише про пред’явлення для впізнання людей, у тому числі поза візуальним спостереженням, а також предметів. Натомість, у частині 9 статті 228 КПК 2012 року вже чітко регламентовано, що за правилами цієї статті може здійснюватися пред’явлення особи для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред’явлені для впіз­нання.

Вважаємо, наведені новели дозволять на законодавчому рі­вні впровадити у дію сучасні науково-технічні розробки у сфері дослідження голосу, мови або інших звуків людини з метою їх ідентифікації та отримання необхідної інформації, що допомо­же слідчому викривати злочинця та доводити його вину. При цьому, до інших звуків людини, на наше переконання, слід від­нести індивідуальні особливості голосового апарата людини, зокрема сміх, хрип тощо.

Зазначений вид пред’явлення для впізнання особливо доцільно проводити при розслідуванні корисливо-насильниць­кої злочинності, у тому числі грабежів та розбоїв, вчинених в умовах неочевидності. Саме у цьому випадку голос злочинця, який запам’ятав потерпілий або свідок, є чи не єдиною відомістю про нападника, що за умов належної процесуальної фіксації може визначатися як важливе джерело доказів.

Розглядаючи питання щодо напрямів удосконалення прове­дення такої слідчої дії як зняття інформації з каналів зв’язку (транспортних телекомунікаційних мереж; електронних інфор­маційних систем) у справах про нерозкриті грабежі та розбої минулих років, вважаємо за доцільне звернути увагу на можли­вість отримання необхідних даних із кіберпростору, тобто мереж, що забезпечують передавання знаків, сигналів, письмо­вого тексту, зображень та або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу звуків (частина 1 статті 263 КПК 2012 року) або ж електронних інформаційних систем (частина 1 статті 264 КПК 2012 року). Під поняттям „кіберпростір” необхідно розуміти інформаційне середовище (простір), яке існує за допомогою технічних (комп’ю­терних) систем при взаємодії людей між собою, взаємодії технічних (комп’ютерних) систем та управлінні людьми цими технічними (комп’ютерними) системами¹. Як відомо, на сьогодні злочинність з метою забезпечення конспірації використовує ме­режу Інтернет або електронні інформаційні системи як надійний спосіб обміну інформацією, через який можна, наприклад, збу­вати викрадені речі, уникаючи при цьому візуального контакту між покупцем та продавцем.

До інформації, переданої через електронні інформаційні системи (мережу Інтернет), що підлягає зняттю з каналів зв’язку, можуть бути віднесені:

‑ файли з текстами повідомлень, надісланих через мережу Інтернет (електронна пошта, соціальні мережі, ICQ, qip, icqlite, miranda &RQ тощо);

‑ дані про час, місце та тривалість виходу на зв’язок від одно­го користувача мережі Інтернет до іншого;

‑ якщо зв’язок здійснювався за допомогою спеціальних про­грам типу „Skype” (одночасне застосування трансляції звуку та відеозображень між двома і більше комп’ютерами), то це дає можливість фіксувати не лише зміст розмови, а й отримати дані про зовнішність особи, її індивідуальні динамічні ознаки: голос, міміку, жестикуляцію тощо;

‑ прикріплені файли до повідомлень електронної пошти у вигляді графічних зображень (JPEG Image, PDF, JP2) можуть містити: плани та схеми приміщень, мапи місцевості, на якій було здійснено напад; фотографії ймовірних учасників злочи­ну; зображення викрадених предметів; знарядь, за допомогою яких було вчинено злочин.

У чинному КПК залишається невирішеним питання забез­печення технічної сторони проведення зняття інформації з мережі Інтернет, а також не зазначено, хто безпосередньо − органи досудового слідства або постачальник Інтернет послуг − зобов’язанні здійснювати зняття інформації з каналів зв’язку та яким чином мають бути задокументовані результати цієї слідчої дії. Разом з тим, у частині 4 статті 263 КПК 2012 року вже чітко передбачено, що зняття інформації з транспортних телекомуні­каційних мереж покладається на уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ та органів безпеки. У свою чергу керів­ники та працівники операторів телекомунікаційного зв’язку зобов’язуються сприяти виконанню дій із зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, вживати необхідних заходів щодо нерозголошення факту проведення таких дій та отриманої інформації, зберігати її в незмінному вигляді.

Також існує складність стосовно того, що законодавство не дає переліку програм, за допомогою яких може здійснюватися зняття такої інформації. Однак, як слушно зазначили С. В. Андрусенко та Г. С. Романюк, закріплення вичерпного переліку таких програм не є доцільним через постійний тех­нічний прогрес, у результаті чого проходить видозмінення й удосконалення технічного забезпечення та його можливостей. На сьогодні існує достатньо програм для перехоплення корес­понденції, але вони, як правило, використовуються лише окре­мими компаніями, в яких встановлено локальний зв’язок, з метою контролювання співробітників на предмет цільового при­значення мережі Інтернет та запобігання розповсюдженню комерційної таємниці¹.

Крім того, у справах зазначеної категорії час, що минув, може негативно впливати на носії інформації, адже на кожний її вид встановлений конкретний термін зберігання. Наприклад, якщо технічним каналом передачі інформації виступає мережа Інтернет, а її носієм є сервери, що забезпечують трафік інфор­мації через нього, то відповідні файли з інформацією зберіга­ються на ньому тимчасово − в середньому не більше одного року. Тим самим унеможливлюється дослідження кореспонден­ції, давність якої перевищує зазначений термін. Тож у цьому випадку криміналістичною рекомендацією є якнайшвидше звернення до операторів з надання послуг Інтернет-зв’язку або обслуговування серверів, на яких зберігається інформація, що може зацікавити слідчого.

Ці та інші висловлені пропозиції і рекомендації, на наш погляд, спрямовані насамперед на вдосконалення тактики про­ведення окремих слідчих дій. З метою здійснення такої діяль­ності цілеспрямовано, оптимально і наступально, слідчому необхідно застосовувати техніко-криміналістичні засоби, залу­чати спеціалістів для надання допомоги з питань, віднесених до спеціальних, налагодити тісний контакт з оперативними підроз­ділами задля своєчасного одержання результатів проведення оперативно-розшукових заходів, негласних слідчих дій. Вико­ристання цих даних дозволить якісно розслідувати нерозкриті грабежі та розбої минулих років, не припиняючи розшукову діяльність слідчого навіть після прийняття процесуального рішення про зупинення провадженням таких кримінальних справ.