Розділ 12

ПРАВОВІ ОСНОВИСОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

План викладу матеріалу розділу

12.1. Поняття права соціального захисту та соціального забез­печення

І 2.2. Правові основи загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування

12.3. Пенсійне забезпечення в Україні

12.4. Державна соціальна підтримка сім'ї, материнства й ди­тинства, інших категорій громадян

12.5. Право на охорону здоров'я та його реалізація в Україні

12.6 Правові основи соціального захисту громадян, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Важливі терміни та поняття

/ пенсії; / прожитковий мінімум;

/ здоров'я; / сім'я з дітьми;

/ допомога; / соціальні послуги;

/ малозабезпечена сім'я; / соціальне

/ право соціального захисту; обслуговування

Нормативні акти

1. Конституція України.

2. Закон України "Основи законодавства про загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування".

3. Закон України "Про державні соціальні стандарти та дер­жавні соціальні гарантії".

4. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсій­не страхування"

5. Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

6. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

7. Закон України "Про соціальні послуги".

8. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

9. Закон України "Про державну соціальну допомогу мало­забезпеченим сім'ям".

10. Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю".

11. Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам".

12. Основи законодавства України про охорону здоров'я.

13. Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист насе­лення".

14. Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослуж­бовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутріш­ніх справ та деяких інших осіб".

12.1. Поняття права соціального захисту та соціального забезпечення

Ст. 1 Конституції України проголосила Україну правовою і соціальною державою, яка повинна визнавати та забезпечувати основні соціальні права людини і громадянина, а саме: право на працю, належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від установленої законом, на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, на охо­рону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування та ін.

У зв'язку з цим держава бере на себе зобов'язання захисти­ти найбільш уразливі верстви населення, які з об'єктивних при­чин обмежені у здійсненні своїх прав і забезпеченні законних інтересів.

Так, згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Соціальний захист полягає у встановленні державою гарантій права громадян на працю, допомогу на випадок безробіття,допомогу у разі втрати працездатності, у старості, державну допомогу малозабезпеченим сім'ям та сім'ям з дітьми, допомогу і пільги окремим категоріям громадян та ін.

З цією метою законодавством держави встановлюються державні соціальні гарантії.

Для визначення рівня соціальних гарантій законодавством встановлюються державні соціальні стандарти (мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум, державні допомоги тощо).

Розвиток і вдосконалення соціальної політики держави, спря­мованої на забезпечення соціальних прав громадян, неможливий без відповідної самостійної галузі права — права соціального захисту.

Право соціального захисту — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері реалізації, охорони і захисту соціальних прав людини і громадянина.

Основною складовою права соціального захисту є право соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення — це сукупність правових норм, які регулюють відносини у сфері матеріаль­ного забезпечення верств населення, окремих грома­дян, які в силу об'єктивних причин можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування або потре­бують додаткового матеріального забезпечення та не можуть самостійно уникнути соціальних ризиків.

Законодавство України передбачає такі основні соціальні ри­тмі:

• старість;

• повна, часткова втрата працездатності;

• тимчасова втрата працездатності;

• безробіття;

• втрата годувальника;

• малозабезпеченість.

Тому право особи на соціальне забезпечення передбачає такі ЙОГО види:

• пенсії;

• допомоги;

• соціальні пільги;

• соц.. обслуговування.

Соціальне забезпечення здійснюється цілою системою відповідних органів.

12.2. Правові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування

Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено, що загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що вклю­чає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших дже­рел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'яз­кового державного соціального страхування:

• пенсійне страхування;

• страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

• медичне страхування;

• страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

• страхування на випадок безробіття;

• інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій

цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування, регулюються окремими законами, прийняти­ми відповідно до цих Основ.

На сьогоднішній день прийнято і діють Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття", "Про загальнообов'язкове державне соціальне і (рахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням". З 2004 року вступає в дію Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Перші з них значною мірою пов'язані із забезпеченням права ні працю та трудовими правовідносинами.

загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими Породженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та попоні!, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої Особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрата працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами.

Зазначене питання регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" 18.01.2001 р.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, (умовленими народженням та похованням, підлягають:

1. особи, які працюють на умовах трудового договору (кон­тракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських устано­вах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2. члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Громадяни України, які працюють за межами території Укра­їни і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечен­ня та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою праце­здатності та витратами, зумовленими народженням та похован­ням здійснює Фонд соціального страхування з тимчасової втра­ти працездатності. Зазначений фонд провадить збір і акумуля­цію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінан­сування матеріального забезпечення та соціальних послуг, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за викорис­танням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застра­хованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:

1. тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;

2. необхідності догляду за хворою дитиною;

3. необхідності догляду за хворим членом сім'ї;

4. догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої осо­би, яка доглядає цю дитину;

5. карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологіч­ної служби;

6. тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;

7. протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

8. санаторно-курортного лікування.

Допомога по тимчасовій непрацездатності не надається:

1. у разі одержання застрахованою особою травм або її захво­рювання при вчиненні нею злочину;

2. у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

3. за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;

4. за час примусового лікування, призначеного за постановою

суду;

5. у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням |бо травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних із таким сп'янінням;

6. за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам встановлюється у відсотках до середньої заробітної і шаги (доходу) та визначається з огляду на страховий стаж, на­лежність до осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветеранів війни і т. ін.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій Особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з ваг­ітністю та пологами. Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календар­них днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після по­мп ні. Жінкам, віднесеним до 1—4 категорій осіб, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності її пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної Відпустки (90 — до пологів та 90 — після пологів). Розмір зазначе­ної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій 01 Обі в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу).

Застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) при народженні дитини надається одноразова допомога.

Допомога при народженні дитини надається застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім'ї, які перебували на її утриманні:

1. дружини (чоловіка);

2. дітей, братів, сестер та онуків, які не досягай 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків — за умови, що вони не мають працездатних батьків), а студентів та учнів середніх професійно-технічних та ви­щих навчальних закладів з денною формою навчання — до 23 років;

3. батька, матері;

4. діда та баби за прямою лінією спорідненості.

Не вважаються такими, що перебували на утриманні застра­хованої особи, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Допомога надається застрахованій особі, члену її сім'ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.