10.9. Право землекористування. Оренда землі

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років, та довгостроковою — не більше 50 років.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користу-вання іншій особі (суборенда).

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

• самостійно господарювати на землі;

• власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

• використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, інші корисні властивості землі;

• на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

• споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі, споруди. Землекористувачі зобов'язані:

• забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

• дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

• своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

• не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

• підвищувати родючість фунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

• своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;

• дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

• зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

10.10. Гарантії права на землю

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

• визнання прав;

• відновлення стану земельної ділянки, який існував до по­рушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують пра­ва або створюють небезпеку порушення прав;

• визнання угоди недійсною;

• визнання недійсними рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

• відшкодування заподіяних збитків;

• застосування інших, передбачених законом способів.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуван­ня без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і роз­порядження належною йому земельною ділянкою або встанов­лювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. В іншому випадку вони несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їхнім неправомірним втручанням у здійснен­ня власником повноважень щодо володіння, користування і роз­порядження земельною ділянкою.

До органів, що вирішують земельні спори, закон відносить суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу воло­діння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що пере­бувають у власності і користуванні громадян, та дотримання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо роз­межування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішу­ють земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішен­ням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.