38. Способи торгівлі цінними паперами

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами, які створюються у формі господарського товариства та для яких операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами є виключним видом діяльності, крім випадків, передбачених цим Законом, а також банками. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

 Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема на підставі договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи. 

Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом.

Андеррайтинг - укладення торговцем цінними паперами договорів щодо відчуження цінних паперів та/або здійснення дій чи надання послуг, пов'язаних з таким відчуженням, у процесі емісії цих цінних паперів за дорученням, від імені та за рахунок емітента на підставі відповідного договору з емітентом. 

Діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами, іншими фінансовими інструментами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, а також отриманими у процесі управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами і грошовими коштами в інтересах установника управління або визначених ним третіх осіб.  Сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом - фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

40. Вексельне право і особливості його застосування.

Вексельне право — це сукупність законодавчих і звичаєвих норм, які регулюють відносини між векселезобов'язаними особами.Права і обов'язки учасників вексельного обігу в Україні, його норми та правила визначені у Положенні "Про переказний і простий вексель", що є Додатком № 1 до Уніфікованого закону, прийнятого Женевською конференцією як Конвенція № 358, у низці законодавчо-нормативних актів і передусім у Законі України "Про обіг векселів в Україні".Загалом економічно-правові особливості вексельних зобов язань відображаються у таких принципах:безумовність: необмеженість і простота вексельного зобов'язання чи наказу, неможливість заперечень;формальність: утрата вексельної сили документом через недотримання форми, відсутність якогось із реквізитів, установлення інших, ніж визначені законом, термінів платежу;абстрактність: відокремленість вексельних зобов'язань від основоположних угод;оборотність: спрощена і мобільна форма уступки вексельних прав;односторонність: неможливість одночасних зустрічних вимог, прав і обов'язків чи зобов'язань;регресивність: право зворотної вимоги;солідарна відповідальність: право позовної вимоги як від усіх зобов'язаних за векселем осіб, так і від кожного з них окремо.Цей перелік відображає не лише сукупність особливостей вексельного права, а й його матеріальний зміст. Зокрема, основу вексельної угоди становить комерційний кредит, який учасники господарського життя надають один одному в процесі розрахунків. Беззастережність сплати визначеної суми грошей має виражатися просто і не обтяжуватися будь-якими умовами, застереженнями чи посиланнями на них. Право вимоги платежу за векселем передається разом із ним. Для того ж, хто зобов'язаний, дотримання положень вексельного тексту становить лише зобов'язання, яке слід виконати без будь-яких заперечень з його боку. А письмова, строго встановлена законом форма передбачає, що вексельне зобов'язання може міститися лише у тексті векселя і однозначно засвідчуватися підписом.Численність нормативних актів щодо вексельного обігу насамперед визначається функціями векселя як провідного знаряддя кредиту. Законодавства усіх країн світу належним чином охороняють права учасників вексельного обігу, а порушення норм вексельного права карається з найвищою суворістю. Наприклад, у разі неплатежу боржника за векселем його майно роз'єднується на такі частини, що придатні для продажу з публічного торгу; неплатникові перекриваються можливості отримання кредиту. Більше того, недоторканність його особи може бути порушеною.

Самостійну групу утворюють держави, чиє вексельне законодавство не входить ні до Женевської, ні до англійсько-американської систем вексельного права.Це такі країни, як Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія,Колумбія, Куба, Ліхтенштейн, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Сан-Марино, Таїланд, Тайвань, Уругвай, Чилі. Вексельне право в цих країнах є складовою торговельного права.Водночас існують країни, які мають власні норми вексельного права, що суттєво відрізняються від правил інших систем. А в деяких державах вексельний обіг узагалі не діє, тому вексель, надісланий сюди, може бути визнаний недійсним. Ці особливості важливо знати всім учасникам міжнародних економічних відносин, аби повністю враховувати ті специфічні нормативні акти, що впливатимуть на виконання вексельних угод.

Джерелами вексельного права спочатку були звичаї, потім — закони і звичаї, а нині існує лише вексельний закон, який закріпив їх у судовій практиці. Положення цього закону не можуть усуватися, замінюватися, їхня дія не може бути припинена. Вексельний закон, так би мовити, сам себе пояснює. Йому властивий прецептивний (настановний) характер, який виключає інше тлумачення норм і вказує на таке правило: заборонено все, що не дозволене. Допускається лише тлумачення самого вексельного факту, тобто встановлення його ознак.Тривале затягування прийняття Закону України "Про обіг векселів в Україні" фактично блокувало й повнокровний вексельний обіг у державі. Нині становище поступово виправляється. Разом із тим практика диктує необхідність здійснення таких заходів:*надійно гарантувати швидкоплинність і суворість вексельного стягнення. Цьому вже сприяє законодавчий акт про віднесення векселя до числа документів прямої дії;*виробити нормативно забезпечену процедуру спрощеного судочинства без права відповідача на опротестування І без перенесення розгляду вексельної справи до цивільної судової установи;*виключити відмову у забезпеченні вексельного позову. Запровадити арешт майна відповідача, якщо він не висунув суттєвих заперечень. Такими можуть бути повідомлення про підробку підпису, про неправоздатність відповідача укладати вексельні угоди або про сплату ним вексельного боргу;*створити інститут попереднього виконання судових рішень, тобто до терміну їх можливого оскарження чи вирішення справи у касаційній інстанції.