Юрій Немирич

(* 1612, Овруч, Житомирська область — † 1659) український магнат, воєначальник, державний діяч і дипломат доби Хмельниччини. Автор проекту Гадяцького договору. На початку Хмельниччини воював проти Хмельницького як генеральний полковник Київського воєводства. У 1655 р перейшов на бік шведського короля.Гучні перемоги козаків змусили Немирича шукати компромісу з Хмельницьким. 1657 року Немирич переїхав до Чигирина, під протекцію гетьмана, де прийняв релігію своїх предків -«руську віру».Знатність і багатство гарантували Немиричу блискучу кар'єру в гетьманській старшині. Відразу (по прибутті до Чигирина) дістав чин полковника. В якості дипломата проводив переговори зі Швецією, які закінчилися Корсунською угодою 1657 року, що визнавала незалежність України.Після смерті Хмельницького, завдяки фундаментальній освіченості, став Генеральним писарем -правою рукою гетьмана Івана Виговського. Один із творців концепції Великого Князівства Руського, очолював українську делегацію на сейм 1659 року (для ратифікації Гадяцького договору, автором проекту якого був). Учасник Конотопської битви 1659 року. Під час повстання проти І. Виговського промосковськи налаштованих козаків у серпні 1659 року був убитий селянами.

Іван Сірко

(близько 1610 – 1680)Військовий і політичний український діяч, до самої смерті, обирався січовиками кошовим отаманом. Вів героїчну боротьбукозацтва проти турецько-татарських орд. Його запорожці наводили страх на все північне побережжя Чорного моря та Крим, неодноразово брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси; татарські матері лякали дітей іменем Сірка. 1675 р Сірко здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів, які вдерлися на Україну. 1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. Повертаючись з походу, занедужав і поїхав з Січі в село Грушівка. Там він помер.

Військово-територіальний устрій як спосіб поширення реєстрового козацтва на городову Україну

Причини утворення реєстрового козацтва: захист своїх південних кордонів, бажання встановити контроль над козаками і в такий спосіб уникнути загострення відносин з Османами, намагання не допустити антипольських повстань.

З 1572 року згідно з королівським універсалом короля Сигизмунда Августа перші 300 козаків були залучені до служби, за що повинні були отримували платню. Проте грошей у польського короля вистачило ненадовго і залучення козаків до служби у найманому війську було припинено. За часів короля Стефана Баторія в 1578 р. новим універсалом було встановлено офіційний реєстр в 500 козаків, був затверджений герб козацького війська. Одночасно реєстровим козакам було надано привілеї, які полягали в :звільненні від державних податків та повинностей, крім військової;право власної військової та судової влади, яку обирали самі козаки (обраний гетьман затверджувався королем);підпорядкування своїй старшині, окреме судочинство, право земельного володіння, дозвіл на промисли та торгівлю, отримання грошової та натуральної ( сукно) винагороди;володіння м. Трахтеміровим, де розміщувався арсенал, (зброя, порох), а також монастир, що був тут розташований, для створення шпиталю для старих та немічних козаків;отримання клейнодів, прапору, литавр та гармат.

Надання реєстровому козацтву певних прав та привілеїв означало визнання польською владою українського козацтва, як стану. У такий спосіб було узаконено козацький лад, що сформувався на Запоріжжі. І хоча рішення польського уряду стосувалося лише невеличкої частки козаків, це давало змогу вести боротьбу за розширення прав та привілеїв на якомога більшу кількість козаків. Саме намагання збільшити козацький реєстр, отримання прав і свобод, притаманних козакам, було однією з причин, що породжувало чисельні виступи українського козацтва, особливо характерних для першої половини ХУІІ ст.