Дмитро Вишневецький

Народився в 1517 році в місті Вишнівці. Діяльність Дмитра Вишневецького переконливо засвідчила, що до другої половини 16 ст. державотворчі тенденції діяльності українського козацтва майже сформувалися. Постійна загроза з півдня від татар і турків вимагала від козацтва і згуртування, і будівництва укріплень, які б захистили козацьку спільноту від ворогів. Саме в цей час і постає на історичній арені Східної Європи Дмитро Вишневецький. Він був першим, хто спробував здійснити мрію українців про власну національну державу. Кажуть, що разом з обов’язком організувати оборону він узяв відповідальність перед українським народом за його майбутнє. Як староста канівський та черкаський, контролював досить велику територію і мав відповідні можливості. Основним завданням було перекрити Чорний шлях, який ішов на північ від Чорного моря, через межиріччя Дніпра та Південного Бугу, а далі, за Житомиром, — на Полісся. Для цього Дмитро вирішив використати угодників та козаків. Дмитро Вишневецький був спроможний об’єднати козацьку вольницю — мав войовничий, авантюристичний характер і був нащадком володарів цієї країни (князі Вишневецькі вели свій рід від Ольгерда Гедиміновича), тож відчував у собі державницьку силу. Тому вирішив утворити осередок козаччини і побудував близько 1552 р. замок на острові Мала Хортиця. Зклавши на Хортиці перший укріплений замок, поводячи себе незалежно від намагань польського уряду тримати Січ у повному підпорядкуванні, почав відособлювати запорозьке козацтво в автономну, а згодом і самостійну від польсько-литовської держави організацію. Вважається, що перші великі й резонансні морські походи запорожців на татар і турків починаються саме за Дмитра. Намагався організувати союз Польщі та Московії, в якому брали б участь і запорожці для боротьби проти Туреччини і Кримського ханства.На початку 1559 р. здійснив вдалий похід у Крим, визволивши з неволі кілька тисяч українських полонених. 1563 р. втрутився в боротьбу за молдавський престол. Під час походу у Молдавію потрапив у полон і був виданий турецькому султану. після жорстоких катувань був скинений з вежі на залізні гаки, вмуровані у прибережну стіну в Константинополі, на яких і помер.

Петро Сагайдачний

(*бл. 1582, Кульчиці — †10 березня 1622, Київ) У 1595-1596 рр. приєднався до запорожців і швидко став загартованим воїном. Маючи неабиякі організаторські здібності, вольовий характер і безстрашну вдачу, впевнено пробився до керівних посад у Запорозькому Війську. Втім, коли вперше П.Сагайдачного обрали гетьманом, достовірно невідомо.Але слава грізного й безстрашного козацького ватажка прийшла до нього після участі у знаменних морських та сухопутних походах проти султанської Туреччини та Кримського ханства, які відбулися у перші десятиліття ХVІІ ст. Переконаний в тому, що козаки все ще поступалися силою Речі Посполитій, зробив примирення з поляками наріжним каменем своєї політики. Збирав і водив великі козацькі сили на підтримку поляків у війнах з Москвою та Оттаманською імперією. Неодноразово намагався відновити в Україні ієрархії православної церкви. Завдяки чому церковна ієрархія в Україні була відновлена в повному обсязі, в тому числі й митрополича кафедра. Однак найвидатнішою заслугою Сагайдачного було те, що він дивився на козаків не лише під кутом зору їхніх особливих станових інтересів, а й як на потенційних рушіїв українського суспільства в цілому. Саме він об’єднав військову силу козацтва з політично слабкою церковною та культурною верхівкою України. Це об’єднання відбулося в досить ефективний спосіб: у 1620 р. Сагайдачний разом зі всім Запорозьким кошем вступив до Київського братства, продемонструвавши, що відтак запорожці стають на підтримку релігійних та культурних потреб України.Брав участь у Хотинській війні 1621 р., під час якої отримав тяжке поранення і поїхав до Києва лікуватися. Кілька місяців провів у своєму домі – прикутий до ліжка,згодом помер.

­­­­­­­­Петро Дорошенко

(14 травня 1627 — 19 листопада 1698) Видатний український державний політичний та військовий діяч, гетьман України (1665-1676 рр.). Брав участь у національно-визвольній війні українського народу 1648-1657 рр.У 1650 р. брав участь у походах на Молдавію. Виконував важливі доручення Б.Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом. 1665 р. обраний тимчасовим гетьманом Правобережної України, на початку січня 1666 р. у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини.

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, при підтримці Київського митрополита провів низку важливих реформ: створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин, встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати нову монету, проводив політику колонізації незаселених земель.Розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою внутрішньої і зовнішньої політики вважав об’єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України.

Після підписання між Московією і Польщею Андрусівського миру (1667 р.), умови якого нехтували державні інтереси України, вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат. 8 червня 1668 р. проголошений гетьманом всієї України, однак гетьманування тривало недовго.Розпочалась боротьба за гетьманську булаву супротивників П.Дорошенка, яку підтримували сусідні країни. У червні 1672 р. за підтримкою Москвії на Лівобережжі обрали нового гетьмана – І.Самойловича, якого 17 березня 1674 р. було проголошено гетьманом всієї України. Після цього московська армія і козацькі полки на чолі з новим гетьманом вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю Чигирин. Турецькі загони закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини султану, руйнували церкви, грабували і захоплювали в полон місцеве населення, яке було змушене тікати на лівий берег Дніпра. Авторитет П.Дорошенко почав падати серед українського населення.В цій ситуації, розчарований політикою Туреччини щодо України, П.Дорошенко зрікся булави. Восени 1675 р. на козацькій раді в Чигирині він склав гетьманські клейноди і склав присягу на вірність цареві Останні роки життя провів у с.Ярополчому під Москвою, де і помер 19 листопада 1698 р.