Проголошення незалежності України.

Ускладнення подальшої обстановки в СРСР , економічні негаразди та намагання керівництва країною не допустити розвалу СРСР привели до проведення референдуму в березні 1991 р, де пропонувалось і було підтримане питання про оновлений союз. При цьому країни Прибалтики в референдумі участі не брали. Адже вважали свій вихід із складу СРСР справою вирішеною. Підготовка нового союзного договору отримала назву «Новоогарьовський процес» йшла складно. Адже національні еліти, які відчули смак влади, не поспішали підтримати рішення центру про посилення його повноважень. В таких умовах в серпні 1991 р. спроба консервативного крила КПРС на чолі з віце-президентом СРСР Г. Янаєвим, підтримана вищими посадовцями із складу силового блоку та ВПК затримати М.Горбачова, який перебував на відпочинку в Криму і ввести в країні надзвичайний стан зазнала поразки. 24 серпня 1991 р. верховна рада УРСР на позачерговій сесії прийняла Акт проголошення незалежності України. Верховна рада визнала за необхідне створити Раду оборони, Збройні Сили, національну гвардію, прискорити створення Конституційного суду . Уряду доручалось організувати перехід союзних підприємств під владу України, ввести національну грошову одиницю та забезпечити її конвертування. Рішення Верховної Ради підлягали затвердженню на референдумі, який повинен був пройти 1 грудня 1991 р.

З прийняттям Акту процес українського державотворення перейшов в практичну площину. Свідченням того був жовто-синій прапор, який був піднятий разом з прапором УРСР над будинком Київради на Хрещатику. У вересні 1991 р Верховна рада, за участі певної кількості депутатів-комуністів, прийняла рішення про встановлення над будівлею Верховної Ради жовто-синього прапору УНР.

Наступні кулька місяців стали важливим період в законотворчості. Були прийняті закони України «Про громадянство України» «Про державний кордон України», концепцію оборони та розбудови Збройних Сил України. На референдумі. Який відбувся 1 грудня 1991 р. 90 % тих громадян України, які прийняли участь в голосування ( приблизно 32 млн. осіб) підтримали її державну незалежність. Одночасно був обраний перший президент України, яким став Леонід Кравчук. Він виборов свою перемогу в протиборстві з лідером Народного руху України В’ячеславом Чорноволом, набравши вже в першому турі 52 % голосів виборців.

8 грудня 1991 р. в Біловезькій пушці в Білорусії керівники трьох країн Росії, України т Білорусі Б.Єльцин, Л.Кравчук та С.Шушкевич підписали угоду про створення Союзу незалежних держав (СНД). 21 грудня до СНД приєднався Казахстан. Радянський Союз, як держава зник з карти світу, про що заявив 30 грудня 1991 р в своєму телевізійному виступі перший і останній Президент СРСР М.Горбачов.

Україна почала своє життя, як самостійна та незалежна держава.

Роль української діаспори у розбудові держави.

Прикладом активної політичної діяльності, потенціал української діаспори проявився під час т.з. помаранчевої революції, визнання рядом країн Голодомору в Україні в 1932-1933 рр. Лобіювання інтересів українства є характерним для традиції діяльності українських діаспорних громад Європейського Союзу. Враховуючи, що досягнення високих критеріїв ЄС у сфері демократизації суспільства є однією з головних умов євроінтеграції, поширення європейської практики у цій сфері завдяки представникам української діаспори позитивно впливає на утвердження демократії в Україні, відповідність держави критеріям цінностей та вимогам ЄС.

Також важливим чинником розвитку України з країнами ЄС є потенційні економічні можливості української діаспорної мережі. Підприємці з числа української діаспори своєю економічною діяльністю сприяють інтеграції історичної Батьківщини в сферу міжнародної торгівлі, виступають посередниками налагодження зв'язків між підприємцями України та країнами проживання. Активізація економічної взаємодії України з діаспорою підвищує інвестиційну привабливість України, сприяє розвитку систем платежів, банківських переказів, банківської системи в Україні. Частина представників т. з. "четвертої хвилі (поки-що не дуже великої) вже не є бідними заробітчанами, а мають власні підприємства в країнах проживання, бажають вкладати фінансові активи в українську економіку.

Найбільшого успіху,як посередника між Україною та Європейським Союзом, діаспора досягла в культурній сфері – фестивалі, дні української культури, культурна продукція спільного виробництва за участю діаспори ілюструє цивілізаційну спільність між Україною та країнами ЄС. На етапі відновлення держави Україна дуже важливо ефективно використати накопичений Діаспорою величезний капітал знань та можливостей. Європейський Конгрес Українців та Світовий Конгрес Українців зі свого боку бере активну участь у виробленні стратегій взаємин України та діаспори. Це виготовлення спільних меморандумів між урядом України та СКУ.

Проведення спільних міжнародних конференцій під назвою "Діаспора, як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті 2006 р-2008 р.".У цьому випадку Європейський Конгрес Українців виступає співорганізатором разом з Міжнародним Інститутом освіти, культури та зв'язків з діаспорою національного Університету "Львівська Політехніка". Головні положення прийнятих рішень виходили із того, що українська діаспора – це потенціальний фактор суттєвого впливу на державотворчі процеси в Україні, дієвий інструмент політичного, економічного та культурного впливу в країнах проживання і, звичайно, це потужний засіб утвердження позитивного іміджу Української держави в міжнародній спільноті.

Селянські повстання проти більшовицького режиму.

У 1918 році, коли Національний Союз закликав большевиків на допомогу для повалення гетьманату, маси селянства чекали від них землі безплатно і в необмеженому розмірі. Під впливом советської пропаганди вірили, що прийде «влада робітників та селян». З січня 1919 р. перед більшовиками впав Харків, а 5 лютого вони ввійшли до Києва. Тоді їхні війська налічували 25 тис. чоловік. Але за наступних кілька тижнів, коли до них приєдналися два найбільших партизанських отамани — Григор'єв і Махно, вони більш ніж подвоїлися. 14-го лютого 1919 року X. Раковський переніс з Харкова до Києва совстський уряд «Незалежної Української Советської Соціялістичної Республіки». Але відразу виявилося, що, крім назви, новий уряд не має нічого українського. Державна мова була російська, адміністрація — російська. На селах почалася реквізиція запасів збіжжя, худоби. Все це вивозили до Росії. яку Ленін назвав «хрестовим походом по хліб». Але більшовики припустилися ще гіршої помилки. Вони розпочали наступ проти буржуазного принципу приватної власності шляхом упровадження колективних господарств. Як і можна було сподіватися, ці дії розгнівали не лише куркулів, а й середняків. Уряд Раковського також устиг відштовхнути від себе українську інтелігенцію лівих поглядів, як, наприклад, боротьбистів, відмовившись користуватися в управлінні українською мовою й нехтуючи необхідністю її впровадження в культурну та освітню діяльність. У відповідь на зростаючу критику й опір більшовики спустили з прив'язу страшне й ненависне Чека на чолі з латишем Мартіном Лацісом, яке свавільно арештовувало й страчувало «класових ворогів». Наслідки цього було неважко передбачити: селянські партизани, що лише кілька місяців тому билися на боці більшовиків, тепер під проводом боротьбистів та українських соціал-демократів почали масово повставати проти них. Особливо вирішальним став вихід з їхньої армії у березні великих сил на чолі з Григор'євим та Махном. До літа майже все українське село охопило повстання проти більшовиків. Вся Україна була охоплена протибольшевицькими повстаннями. Починаючи з Лівобережжя та Чернігівщини, вони захопили Київщину, Поділля, Катеринославщину, Херсонщину. В кінці квітня 1919 року в одній лише Київщині проти повстанців виставлено 14.000 багнетів, в Чернігівській губернії — 2.500, у Подільській — понад 3.000, Волинській — до 600, разом 21.000 — при 20 гарматах, 140 кулеметах та 3-ох панцерних потягах. За офіційними даними совстського уряду, в червні-липні 1919 року було 328 повстань. Крім селянських, засновуються повстанські партійні організації. Таким був партійний осередок соціял-демократів та соціялістів-революціонерів. Головний штаб його очолював Ю. Мазуренко. Він вислав ультиматум Раковському: протягом 24 годин передати владу повстанським комітетам. Звичайно, жадних наслідків цей ультиматум не мав. Головною зброііною силою його був загін отамана Зеленого, що діяв в околицях Києва. На ці сили сподівався спертися уряд Б. Матроса. У цьому була колосальна, фатальна помилка. Директорія, яка мала військо, фахівців, не прийшла на допомогу селянству і не очолила цей могутній, спонтанний рух. Вона знайшла контакт з партійними соціялістичними осередками, які стояли на радянській плятформі, яку ненавиділо село. Час був загублений. Не зважаючи на те, що большевики придушували повстання з неймовірною жорстокістю, вони захоплювали щораз нові терени, не зустрічаючи поважного спротиву. В середині 1919 року повстанці володіли майже цілою Україною, за вийнятком Волині та Поділля.