Підготовка українсько-московського союзу.

Вже на етапі підготовки Переяславської ради яка відбулась 8 січня 1654 р, виникають розбіжності у підходах до нового союзу. Російські посли відмовилися принести присягу за царя, боярин Бутурлін, який очолював російську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вільностей після того, як договір набере чинності. З боку козаків не всі полки присягнули на вірність царю.Переяславська рада лише започаткувала оформлення московсько-українських відносин, бо ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити подальші переговори у Москві. Кожна зі сторін бачила союз двох держав по-своєму. Український уряд, укладаючи союз із Московією, послідовно виступав за рівні права його учасників, виходив із західноєвропейської моделі міждержавних стосунків. У Москві ж дотримувалися інших позицій. Московський уряд уже тоді прагнув перетворити Україну на свою провінцію, позбавлену всяких прав, а на українців включно із гетьманом дивилися як на підданих та холопів його царської величності. Проте в момент переговорів на цьому з тактичних міркувань не наголошувалося. Москва, образно кажучи, застосувала тактику «поступового ковтання удавом кролика» і мала поступово обмежувати суверенітет України, щоб врешті звести його нанівець. Натомість представники московського уряду щедро сипали обіцянки не порушувати «прав і вільностей» України. Козацькі пропозиції складалися з 23 статей від імені гетьмана й Війська Запорозького. Основна ідея цих статей — встановлення в принципі таких міждержавних відносин, за яких Україна зберігатиме як внутрішню, так і зовнішню самостійність. Саме з цими статтями українське посольство, очолене генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником Павлом Тетерею, прибуло до Москви. Проект документа українські посланці подали московському урядові 14 березня 1654 р. Внаслідок тижневих переговорів проект дещо змінили, узгодили 17 статей, а з 6 дуже важливих узгодження відклали на пізніший термін. Згідно з «Березневими статтями» — ядром договору, гетьмана й старшину козаки мали обирати на раді. Українські адміністрація та суд лишалися самостійними і не підпорядковувалися Москві. Збирання податків покладалося на український скарб. Чисельність козацького війська встановлювалася в 60 тисяч. Свій проект угоди підготувало й міщанство. Українські міщани намірялися зберегти всі свої права і вільності, дані їм іще литовськими князями та польськими королями, насамперед міське самоврядування. Це право було їм підтверджено. Тривалі переговори православного духівництва України скінчилися безрезультатно. Українська православна церква не погоджувалася на залежність від патріарха московського, якої прагнули московський уряд і Російська православна церква.Отже, лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою — тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.

Згідно з документами, затвердженими під час переговорів 1654 p., встановлювалися міждержавні відносини, що не обмежували незалежності України. Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об'єднання України й Московії у своєрідну конфедерацію.Адже договір між двома державами загалом був рівноправний і (за умови дотримання) взаємовигідний. Водночас він був незавершений, недосконалий, діяв нетривалий час (кілька років) і тому дуже швидко втратив чинність.