Відновлення Української Держави у Львові

Радянська влада покинула Львів увечері 29 червня 1941 року після багатоденних боїв з українськими повстанцями. ЗО червня на світанку український батальон «Нахтігаль» і кілька німецьких частин увійшли в місто. Напад Німеччини на СРСР був другою нагодою для спроби поновити українську державність. Провід ОУН Бандери проголосив ЗО червня 1941 р. у Львові Акт відновлення української самостійної держави. головною метою цього акту було відновлення Української суверенної держави. Цьому передували двомісячні переговори українських політичних угрупувань у травні-червні у Кракові. Цей акт був проголошений і львівською радіостанцією та опублікований у пресі. В Акті проголошення містилося прохання до населення не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада. Наступного дня з’явився другий важливий документ — Пастирський лист Митрополита Андрія Шептицького, яким Українська греко-католицька Церква визнала Акт за початок відновлення Української держави. Тимчасовий український уряд очолив Ярослав Стецько. Українську Національну Раду, як предпарламент, очолив Митрополит Андрій Шептицький, а Кость Левицький став його президентом. Правда, це не завадило німецьким властям уже 12 липня арештувати і вивезти до концтабору Ярослава Стецька, Степана Бандеру та інших керівників ОУН та уряду

Боротьба оун і упа проти гітлерівського і сталінського режимів за відродження української незалежної держави.

Офіційною датою народження УПА стало 14 жовтня 1942 р.УПА нараховувала до 90 тис. чол. ОУН розділялася на бандерівців (ОУН-Б) і мельниківців (ОУН-М), які ворогували між собою. ОУН-Б у 1943 р. фактично злилася з УПА. Вояки ОУН боролися проти всіх, хто виступав проти незалежності України. їх діяльність носила суперечливий характер: з одного боку, вони боролися проти гітлерівського фашизму і сталінського тоталітарного режиму за створення української суверенної держави; з іншого – їх діяльність пов'язана зі співробітництвом з німецькими окупаційними властями (наприклад, створення дивізії СС "Галичина"), терором проти польського населення. УПА очолив Роман Шухевич. За зонами дії УПА розділялася на три групи: УПА – Північ (Волинь і Полісся); УПА – Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття); УПА – Південь (Поділля). Перший бій з німцями відбувся 7 лютого 1943 р., коли перша сотня УПА напала на містечко Володимирець Волинської обл. УПА прагнула закріпитися в Україні як "третя сила" (крім німецької і радянської влади). Тільки в жовтні-листопаді 1943 р. вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Гостре протистояння виникло в УПА з польськими підпільними формуваннями. Початком конфлікту стали масові вбивства українців на Холмщині ще в 1941 р. З виходом Червоної Армії до Дніпра керівництво УПА приймає рішення про зміну тактики. Воно вирішує не втручатися в боротьбу між німецькими і радянськими військами. Це поясню¬валося тим, що УПА не хотіла витрачати сили на війну з німецькими окупантами, владу котрих уже вважала тимчасовою. Частина українських націоналістів пішла ще далі і дала згоду на формування української дивізії в складі німецької армії. Вони вважали, що це поліпшить ставлення німців до українців і підготує кістяк майбутньої армії. УПА як партизанська армія в основному не йшла на відкриті бої з регулярними військами Радянської Армії, хоча окремих сутичок було чимало. Битва за визволення України тривала 22 місяці і складалася з ряду великих операцій (Кор-сунь-Шевченківська, Львівська, Карпато-Ужгородська), в яких брало участь до половини живої сили й бойової техніки всієї Радянської Армії. Вона стала одним з найважливіших етапів на шляху до Перемоги.