Варшавський договір

У квітні 1920 року почалася війна між Радянською Росією та Польщею, з нагоди якої польський уряд щосили намагався розширити кордони своєї держави за рахунок українських і білоруських земель, які перебували під радянським контролем. 22 квітня 1920 року у Варшаві, між головним отаманом С. Петлюрою та керівником Польщі, був укладений воєнно-політичний договір. 1) Польський уряд визнавав право Української Народної Республіки на незалежне існування на території в межах, які будуть означені договорами УНР з сусідами; Польща визнавала Директорію та Головного Отамана С. Петлюру за найвищу владу УНР. 2) Кордони між УНР та Польщею встановлювалося вздовж р. Збруча, 3) Польща визнає за УНР територію до кордонів 1772 року. 4) Польський уряд зобов’язується не укладати жадних міжнародніх угод, шкідливих для УНР. Те саме зобов’язується УНР. 5) Національнокультурні права забезпечуються для обох національностей. 6)Укладається військова конвенція. 7) Угода залишається таємною і не може бути опублікована без згоди обох сторін. 8) Угода вступає в силу негайно по її підписанні. Таким чином, Польща визнавала за Україною право на незалежність, але за це діставала Східню Галичину, Західню Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся. Згідно з військовою конвенцією 24 квітня 1920 року, Польща мала велику перевагу: воєнні дії мали відбуватися тільки під польським командуванням; економічне життя було підпорядковане Польщі; мала бути спільна валюта; залізниці — підпорядковані польському управлінню. Український уряд зобов’язувався постачати польському військові харчування, коней, волів тощо.

Другий зимовий похід 1921р

Після Ризької мирної угоди українські прибічники УНР залишилися сам на сам у протистоянні з Польщею. У тилу Червоної армії й далі діяли десятки партизанських загонів, численністю близько до40 тис.осіб. Антибільшовицькі повстання охоплювали Поділля, Катеринославщину.ю Київщину та Полтавщину. На допомогу народу було сплановано повстання під командуванням Ю. Тютюнника. Повстання отримало назву Другого зимового походу. В нього вирушило майже 1,5 тис. українських добровольців. Перейшовши кордон в ніч на 4 листопада 1921 р., 7 листопада група під командуванням Ю.Тютюнника здобула Коростень. Однак втримати місто не вдалося. Більшовицьке командування кинуло проти Волинської групи двотисячну дивізію. Під натиском переважаючих сил ворога група відступила на північ від Коростеня, потім на південь в район Радомишля, а потім на північний схід на Київщину. Набагато сильніший ворог скрізь чекав на них - на всіх маршрутах і у всіх важливих пунктах. 17 листопада війська УНР були розбиті більшовиками, лише сотні бійцям вдалося вирватися з оточення та відійти на територію Польщі. 29 грудня 1921 року Поділська група під командуванням М. Палія та С. Чорного, з тиском більшовицьких сил, змушена була відступити назад до Польщі. Бессарабська група після першого прориву в більшовицький тил вимушена була відступити на територію Румунії. Відсутність у Ю. Тютюнника чисельної кінноти стало однією з головних причин невдачі Другого Зимового походу. Ще одна проблема, яка є характерною для всіх повстанських армій, – це нестійкість партизанських підрозділів внаслідок слабкої навченості бійців і недостатньої згуртованості загонів. 359 учасників Другого зимового походу були розстріляні поблизу Базару на Житомирщині.