Ліквідація запорізької січі (1775 р.)

1.Оскільки кримські татари після захоплення Криму російськими військами більше не загрожували Російській імперії, Катерина II вирішила, що збереження на кордонах Кримського ханства Запорізь кої Січі втратило будь'який сенс. 2.Через те що у володіннях запорожців кріпацтво було відсутнє, сюди постійно стікалися кріпаки-втікачі; знаходили тут притулок і бунтарі гайдамаки з Правобережної України й учасники повстання 1773—1774 рр. під проводом Омеляна Пугачова. 3.прагнення царської влади привласнити собі багаті землі Півдня України, що запорожці традиційно вважали своєю власністю. Доля запорізьких козаків була остаточно вирішена 23 квітня 1775 р., коли новоросійський генерал-губернатор Г. Потьомкін запропонував імператриці проект ліквідації Запорізької Січі. Здійснити цю акцію повинні були російські війська під командуванням генерал поручика П. Текелі, що поверталися після війни додому. Під час вторгнення військ, розуміючи, що пручатися безглуздо, запорожці погодилися капітулювати. 29 червня 1775 р. вийшов указ Сенату, в якому пояснювалися причини ліквідації Запорізької Січі й містився дозвіл видати грошову допомогу лояльно налаштованим старшинам і козакам. Частина запорізької старшини не тільки зберегла свої господарства, але одержала також додаткові ділянки землі й офіцерські чини. Однак кошовий отаман Петро Кальнишевський, писар Іван Глоба та деякі інші були засуджені й на настійну вимогу Потьомкіна заслані у віддалені монастирі.

Культура в добу Гетьманщини

Православна церква століттями виступала центром та рушієм культурного життя на Україні. В боротьбі з польським католицизмом вона стала втіленням української самобутності. Але самобутність ця поблякла із вступом на арену Російської імперії як оборонця всього православ'я, включаючи українське. Позбавлена сенсу існування, українська церква втратила свою рушійну силу. Приблизно в цей же час вона перестала існувати як окреме ціле. Освіта в Гетьманщині досягнула високого рівня. За даними, у 1740-х роках існувало 866 початкових шкіл. Однак на Правобережжі, де більшість шкіл контролювали єзуїти, а польська початкова освіта для українських селян була практично недоступною. Щодо середньої освіти, то Лівобережжя могло похвалитися кількома колегіями, зокрема у Чернігові, Переяславі та Харкові. Головним осередком вищої освіти була Києво-Могилянська академія, яка отримала цей статус у 1701 р. Композитори Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель поклали початок українським та російським традиціям хорової музики. Здобули визнання у живописі Дмитро Левицький, в архітектурі — Іван Григорович-Барський. На початку століття завдяки фінансовій підтримці Мазепи в стилі так званого козацького барокко було споруджено ряд церков, що порівняно з західноєвропейськими виглядали більш стриманими й елегантними. Пізніше піднялись такі чудові зразки бароккової архітектури, як Успенська церква в Києво-Печерській лаврі, Андріївська церква в Києві та собор Св. Юра у Львові. Водночас на селі поширився народний театр (вертеп) і з'явилося багато мандрівних бандуристів.