Військово-територіальний устрій реєстрового козацтва як основа створення органів влади на місцях в період Хмельниччини

Найвищим органом державної влади в Україні була загальновійськова рада, у якій брали участь різні верстви населення. Скликав раду гетьман, розсилаючи універсали. Рада обирала гетьмана, старшину, генеральний уряд. Вона також мала право позбавити їх влади. Виконавчу владу очолював гетьман. Він командував військом, очолював адміністрацію, визначав напрями політики. Найважливіші питання вирішував спільно з радою генеральної старшини (парламент) – скликалася перед кожною загальновійськовою радою. Генеральний уряд обирали разом із гетьманом на загальновійськовій раді. До його складу входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний під скарбний, два генеральні осавули, хорунжий і бунчужний. Центральне місце в уряді займала генеральна військова канцелярія, яка була військовим, адміністративним і фінансовим органом управління.

В адміністративному плані Україна поділялась на полки, а полки на сотні. На чолі полку стояв обраний полковник. У його руках зосереджувалося управління, судочинство й військове командування. До полкової адміністрації входили обозний, писарі, осавул, хорунжий, яких обирали на полковій раді. Існувала полкова рада, яка вирішувала питання полку. На чолі сотні стояв виборний сотник. Існувала також сотенна адміністрація на зразок полкової. Помічниками сотника були сотенний писар, осавул, отаман. У кожному полковому і сотенному місті був виборний отаман. Сільська громада обирала війта, а козаки – отамана. Селяни і міщани підпорядковувалися сотенній, полковій і гетьманській адміністрації.

Дипломатія Хмельницького

Хмельницький був свідомим державником, і дбав не просто про вигоду козаків та Січі, він прагнув державності для України. Однією з найважливіших ознак держави є міжнародне визнання. А його треба було ще отримати попри протидію Речі Посполитої. Хмельницький не дозволяв собі просто іти курсом зближення лише з однією державою. Він намагався з усіма мати контакти. Готуючись до війни, гетьман також завдяки своїм здібностям до переговорів вирішив проблему нестачі легкої кінноти,залучивши до війська татар. Існувала посольська служба і посли були не просто гінцями з повідомленнями, а дипломатами, які могли самі приймати рішення в межах наданих їм повноважень. На хвилі перемог під Жовтими Водами і Корсунем починається новий етап дипломатії Б. Хмельницького, який вирізнявся дуже цікавими діями. Зокрема, гетьман вів одночасно переговори з офіційним польським урядом, з деякими впливовими магнатами, які могли б підтримати козаків та навіть з Литвою (від останньої треба було добитися нейтралітету, щоб уникнути війни на два фронти). Влітку 1648 року гетьман звернувся і до московського царя, просячи військової допомоги. Хоча цього не було гарантовано, але козаки досягли домовленості про те, що Москва на боці Польщі не виступить. Але найвидатнішим кроком дипломатичної служби Богдана Хмельницького є договір з Туреччиною. Він давав Україні найважливіше, що може бути в дипломатії – визнання.