Концепція інформаційного суспільства

Концепція інформаційного суспільства.

Управління інформаційною культурою.

1. Інформаційне суспільство - це:

   1. суспільство, в якому більшість пра­цюючих зайнята виробництвом, зберіганням, обробкою та реалізацією інформації, особливо вищої її форми – знань;

   2. суспільство, в якому все спрямоване на виробництво і споживання товарів;

   3. це концепція постіндустріального сус­пільства, тобто нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головни­ми продуктами виробництва є інформація і знання.

2. Відмітними рисами інформаційного суспільства - є:

   1. індустріалізація народного господарства;

   2. розвиток авіаційної галузі;

   3. підвищення інформації і знань в житті суспільства;

   4. підвищення рівня технічного забезпечення сільського господарства.

3. Поштовхом до розвитку суспільства, побудованого на використанні різної інформації, що отримало назву інформаційне сус­пільство послужило:

   1. розвиток промисловості та сільського господарства;

   2. розвиток комп'ютерної техніки та інформаційних техно­логій;

   3. розвиток тяжкої промисловості.

4. Перерахуйте особливості інформаційного суспільства є:

   1. збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;

   2. зростання частки інформаційних комунікацій, продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті;

   3. створення глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їхній доступ до світових інформаційних ресурсів та задоволення їхніх потреб в інформаційних продуктах і послугах;

   4. розвиток технологій військової промисловості.

5. До основних позитивних рис інформатизації суспільства можна віднести такі складові:

   1. розвиток новітньої інформаційної техніки і сучасних технологій;

   2. вдосконалення сфери соціальної діяльності людини;

   3. розвиток тяжкої промисловості;

   4. розв’язок суперечності між інформаційною лавиною та інформаційним голодом;

   5. удосконалення засобів інформатики;

   6. все вище перераховане.

6. Вирішення суперечності між інформаційною лавиною та інформаційним голодом досягається через:

   1. формування інформаційної єдності всієї людської цивілізації;

   2. розв’язання проблем інформаційної кризи;

   3. забезпечення пріоритету інформації в порівнянні з іншими ресурсами;

   4. надання статусу пріоритетної форми розвитку інформаційній економіці.

7. Розвиток новітньої інформаційної техніки і сучасних технологій можливий, якщо:

   1. сформована інформаційна єдність всієї людської цивілізації;

   2. в основу розвитку суспільства покладені автоматизовані генерація, зберігання, обробка і використання знань;

   3. створені різні бази даних ресурсів регіонів і держав.

8. До основних негативних рис інформатизації суспільства можна віднести такі складові:

   1. проблема забезпечення якості та достовірності інформації;

   2. збільшення впливу засобів масової інформації;

   3. збільшення швидкості обміну якісною інформацією;

   4. небезпека конфлікту між „інформаційною елітою” і споживачами;

   5. проблема адаптації людей до середовища інформаційного суспільства;

   6. інформаційні технології здатні розвивати корпоративні інтереси організацій і приватне життя людей.

9. До складу інформаційної культури належать такі складові:

   1. вміння художньо оформляти інформацію;

   2. володіння основами аналітичної обробки інформації;

   3. вміння знаходити інформацію з різних джерел;

   4. вміння працювати з різними видами інформації;

   5. знання особливостей інформаційних потоків в конкретній сфері діяльності людини;

   6. здатність використовувати комп’ютерні інформаційні технології;

   7. навики використання технічних пристроїв;

   8. здатність представляти інформацію в зрозумілому вигляді та вміння її ефективного використання.

10. Знання, які відчу­жені від тих людей, які їх накопичували, узагальнювали, аналізували, створювали тощо, що матеріалізувалися у вигляді документів, баз даних, баз знань, алгоритмів, комп'ютерних програм, а також витворів мистецтва, літератури і науки, називаються:

    1. матеріальними ресурсами;

    2. інформаційними ресурсами;

    3. природними ресурсами;

    4. фінансовими ресурсами.

11. Розвиток світових інформаційних ресурсів дав можливість:

    1. сформувати світовий і внутрішньодержавний ринок інформаційних по­слуг;

    2. утворити різні бази даних ресурсів регіонів і держав, до яких можли­вий порівняно недорогий доступ;

    3. розвинути промисловість та сільське господарство;

    4. перетворити діяльність з надання інформаційних послуг в глобальну людську діяльність;

    5. підвищити обґрунтованість і оперативність ухвалення рішень в ор­ганізацій банках, біржах, промисловості, торгівлі тощо за рахунок своєчасного використання необхідної інформації.

12. Сукуп­ність даних, сформована виробником для розповсюдження в матеріальній або нематеріальній формі, називається:

    1. інформаційним продуктом;

    2. інформаційною культурою;

    3. інформаційною етикою.

13. Бази даних з позиції використання для систематизації інформаційних послуг і продуктів можна класифікувати як:

    1. бібліографічні і небібліографічні;

    2. бібліотечні і небібліотечні;

    3. сталі та змінні.

14. Бази даних, що містять вторинну інформацію про докумен­ти, включаючи реферати і анотації, відносяться до:

    1. бібліографічних;

    2. небібліографічних;

    3. сталих;

    4. бібліотечних.

15. Бази даних, що містять довідкову інформацію про різні об’єкти, явища, повні тексти первинних документів, кількісні та якісні характеристики об’єктів тощо відносяться до:

    1. бібліографічних;

    2. небібліографічних;

    3. сталих;

    4. небібліотечних.

16. Система економічних, правових і організаційних відносин щодо торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційній основі називається:

    1. ринком інформаційних продуктів і послуг;

    2. інформаційним ринком;

    3. промисловим ринком;

    4. фондовим ринком.

17. Сукупність засобів, методів і умов, що дозволяють використовувати інформаційні ресурси, називається:

    1. матеріальним потенціалом суспільства;

    2. інформаційним потенціалом суспільства;

    3. фінансово-економічним потенціалом суспільства.

18. Найважливішими компонентами ринку ін­формаційних продуктів та послуг є наступні складові:

    1. технічна, технологічна, нормативно-правова, інформаційна, організаційна;

    2. технічна, технологічна, ергономічна;

    3. промислова, економічна, нормативно-правова, соціальна.

19. Сучасне інформаційне устаткування, потужні комп'ютери, розвинена комп'ютерна мережа і відповідні їм технології переробки інформації становлять наступні складові ринку інформаційних продуктів та послуг:

    1. технічну та технологічну складову;

    2. технічна та ергономічну складову;

    3. інформаційну складову.

20. Юридичні документи: ухвали, які забезпечують цивілізовані відносини на інформаційному ринку, становлять наступні складові ринку інформаційних продуктів та послуг:

    1. організаційну складову;

    2. нормативно-правову складову;

    3. інформаційну складову.

21. Довідково-навігаційні засоби і структури, що дозволяють знаходити потрібну інформацію на ринку інформаційних продуктів та послуг, називаються:

    1. організаційними складовими;

    2. нормативно-правовими складовими;

    3. інформаційними складовими.

22. Елементи державного регулювання взаємодії виробників і розповсюджувачів інформаційних продуктів і по­слуг ринку це:

    1. організаційна складова;

    2. технічна та ергономічна складова;

    3. інформаційна складова.

23. Сукупність секторів ринку, кожний з яких об'єднує групу людей або організацій, що пропонують однорідні інформаційні продукти і послуги називається:

    1. методологію інформаційного ринку;

    2. інфраструктурою інформаційного ринку;

    3. інформаційну систему ринку.

24. Ринок інформаційних продуктів та послуг складається з таких секторів:

    1. ділова інформація;

    2. інформація для спеціалістів;

    3. інформація для споживачів;

    4. послуги освіти;

    5. забезпечуючі інформаційні системи і засоби;

    6. все вище перераховане.

25. Матеріально-технічною базою інформаційного суспільства стають:

    1. системи на базі комп’ютерної техніки і комп’ютерних мереж, інформаційної технології, телекомунікаційного зв’язку;

    2. системи виробництва матеріальної продукції;

    3. енергетичні системи.

26. Інформаційна інфраструктура включає устаткування, засоби і заходи, що створюють умови для:

    1. відпочинку працівників підприємства;

    2. отримання інформації;

    3. встановлення зв’язку;

    4. формалізації управлінської інформації.

27. У процесі розвитку глобальної економіки вирішальна роль належить:

    1. розвитку енергетичних запасів;

    2. створенню запасів сировини;

    3. освіті, інформації, науці, технологіям;

    4. конкурентній боротьбі.

28. Інформаційна культура спрямована на створення умов для того, щоб:

    1. компанія використовувала інформацію відповідно до своєї стратегії;

    2. інформація містила елементи культури;

    3. культура була інформативною;

    4. культура не залежала від інформації.

29. До характерних рис інформаційного суспільства належить таке:

    1. обмежений доступ до використання глобальних комп’ютерних мереж;

    2. необмежений доступ до використання природних ресурсів;

    3. забезпечення пріоритету інформації порівняно з іншими ресурсами;

    4. забезпечення пріоритету природних копалин в розвитку економіки держав світу.

30. У сучасних компаніях співіснують такі види інформаційної культури, саме:

    1. функціональна, взаємодії, дослідження, відкритості;

    2. функціональна, нормативно-правова, взаємодії, регресії;

    3. функціональна, дослідження, взаємодії, регресії.

31. Функціональна інформаційна культура має такі ознаки:

    1. менеджери і фахівці достатньою мірою довіряють один одному і тому можуть обмінюватися інформацією, важливою для удосконалення процесів і росту ефективності виробництва;

    2. інформація циркулює в організації у будь-якому напрямі;

    3. обмін інформацією відбувається в межах виконуваних функцій;

    4. інформацію використовують для впливу на інших.

32. Інформаційна культура відкритості означає, що:

    1. пануючою інформаційною поведінкою є передбачення;

    2. службовці і менеджери відкриті для нового розуміння природи криз і радикаль­них змін;

    3. інформація служить, насамперед, для управління і контролю;

    4. найбільш важлива інформація – це інформація для удосконалення процесіві росту ефективності виробництва.

33. Інформаційна культура взаємодії має такі ознаки:

    1. менеджери і фахівці достатньою мірою довіряють один одному і тому можуть обмінюватися інформацією, важливою для удосконалення процесів і росту ефективності виробництва;

    2. інформація циркулює в організації у будь-якому напрямі;

    3. обмін інформацією відбувається в межах виконуваних функцій;

    4. інформацію використовують для впливу на інших.

34. Інформаційна культура дослідження має такі ознаки:

    1. менеджери і фахівці достатньою мірою довіряють один одному і тому можуть обмінюватися інформацією, важливою для удосконалення процесів і росту ефективності виробництва;

    2. менеджери і службовці прагнуть поліпшити своє розуміння майбутніх тенденцій;

    3. обмін інформацією відбувається в межах виконуваних функцій;

    4. інформацію використовують для впливу на інших.

35. До різновидів дисфункціональної інформаційної поведінки належить:

    1. посилення комунікацій для вирішення проблем;

    2. підвищення ролі комп’ютерних технологій;

    3. реактивна поведінка, зацикленість на контролі;

    4. прогресивна поведінка.

7