18. Зобов’язання в сфері передачі у власність основних фондів.

Основні фонди – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше 1 року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік). Законодавство до основних фондів виробничого і невиробничого призначення відносить будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Набуття у власність

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати оренду, надавати безоплатно в тимчасове коритування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Водночас слід мати на увазі, що відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державними підприємствами, здійснюється виключно на конкурентних засадах.

У разі відчуження шляхом продажу загальнодержавного майна рішення приймається безпосередньо підприємством, але дозвіл на продаж дає орган державного управління, уповноважений управляти майном, що належить до загальнодержавної власності, або Фонд державного майна України за умови обов'язкового погодження з відповідним міністерством.

Державному підприємству також надано право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть перебувати в їхній власності.

Передача у користування

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. В Господарському кодексі зазначаються ще такі вимоги до предмета лізингу: майно, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого нема обмежень про передачу його в лізинг. Майно, яке є державною чи комунальною власністю може бути об’єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди