8.Договір франчайзингу

Договір комерційної концесії є одним із новітніх договірних інститутів у цивільному праві України. У світовій практиці відповідний інститут має назву «франчайзинг».

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належ­них цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК України).

За юридичною метою договір комерційної концесії спрямо­ваний на передання права користування комплесом прав, що належать правоволодільцеві. Йдеться, в першу чергу, про пра­ва на об'єкти інтелектуальної власності.. Водночас слід зауважити, що договір комерційної концесії не є різновидом ліцензійного договору, як це іноді пропонується у літературі. Відповідно до ЦК України договір комерційної концесії є самостійним видом цивільно-правового договору.

Сторонами у договорі виступають суб'єкти підприємницької діяльності.

Для договору комерційної концесії передбачена письмова форма укладення. Додаткова вимога встановлена ст. 367 ГК України — договір комерційної концесії має бути викладений у формі єдино­го документа.

Поряд із вимогою щодо письмової форми договору комерцій­ної концесії ЦК України закріплює необхідність його державної реєстрації. Проте передбачивши вимогу державної реєстрації, законодавець не передбачив правового механізму її здійснення. –проблема

Предмет, умова про плату за використання комплексу прав. Строк,Територія,не є істотною умовою договору.

Договір комерційної концесії є підставою виникнення низки прав та обов'язків його сторін. Правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, 1) забезпечити державну реєстрацію договору; 3) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

Користувач зобов'язаний: 1) використовувати торговельну марку та інші позначення

правоволодільця визначеним у договорі способом; 2) забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються, 3) дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, 6) не розголошувати секрети виробництва право володільця.

Проблема- Сьогодні законодавча база комерційної концесії в Україні перебуває на стадії формування. Договір комерційної концесії врегульований положеннями глави 76 ЦК України «Комерційна концесія». Крім цього, окремі норми про цей договір містяться у ГК України (глава 36). Для більш детального регулювання відносин за договором комерційної концесії передбачається прий­няття в Україні спеціального закону.

9. Зміна змісту зобовязання.

Передбачені в договорі умови є обов’язковими для виконання сторонами. Водночас можуть виникати ситуації, коли в зміст договору необхідно внести зміни. ЦКУ забороняє односторонню зміну умов договору, за винятком випадків передбачених законодавчими актами. Зміна договору стосується будь-якої умови, з якої сторони досягли домовленості і включили в зміст договору. Вимога щодо взаємної згоди сторін є обовязкова для зміни умов дог. В окремих випадках договір може бути змінено незалежно від волі однієї, а інколи і обох сторін. Зокрема, якщо ідеться про підприємницькі договори, які укладенні на обов’язковому для контрагентів державному замовленні. Порядок внесення змін може бути визначений і самим договором, укладеним між сторонами. Це може стосуватись розрахунків, строків виконання. В такому разі у змісті договору мають бути передбаченні обставини, при настанні яких змінюються конкретні умови, а також процедура зміни. Треба врахувати, що зміна умов договору повинна здійснюватись у тій же формі. В якій був укладений договір.

Суб’єкти цив. правовідносин, укладаючи договір, можуть застерегти в ньому право всіх чи будь-якої зі сторін вчинити односторонню відмову від нього або вдатися до односторонньої зміни його умов. За своєю природою і правовими наслідками одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов, вчинена з підстав, передбачених законом або договором, є одностороннім правочином у розумінні ч. 1 ст. 202 ЦК України, оскільки вона спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Зі змісту ст. 525 ЦК України випливає, що одностороння зміна його умов може бути правомірною і неправомірною. Про правомірну односторонню зміну його умов йдеться тоді, коли така відмова або зміна вчинюються на підставі відповідної вказівки закону або договору наприклад, ч. 4 ст. 4 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб", абз. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державне оборонне замовлення". одностороння зміна його умов є одним із законних способів поведінки сторони зобов’язання в тому випадку, коли інша сторона порушила зобов’язання, тобто не виконала його або виконала неналежним чином.. Натомість неправомірною в тому разі, коли її вчинено за відсутності законної чи договірної підстави.

Зустрічаються випадки, коли необхідно замінити одне фінансове зобов’язання іншим (наприклад, з віддаленішим строком платежу), об’єднати кілька зобов’язань в одне (консолідувати платежі) тощо. Принцип, виходячи з якого, мають змінювати умови контрактів, називається фінансовою еквівалентністю зобов’язань. Принцип фінансової еквівалентності полягає в тому, що за будь-якої заміни умов контрактів фінансові зобов’язання до і після вказаних змін залишаються однаковими, тобто зберігається незбитковість для обох сторін.