59. Співвідношення категорій “розірвання” та “припинення” договірних зобов’язань

Розірвання договору – це припинення його дії, один з випадків припинення зобов’язань. При розірванні договору зобов’язання сторін припиняються.

Поняття розірвання договору пов’язано з фактом часткового або повного невиконання договору.

Припинення та розірвання співвідносяться як ціле і частина

Договір може бути розірваний в суді, господарському суді, третейському суді на вимогу однієї із сторін. При цьому розірвання розглядається як дострокове припинення договірних зобов’язань. Оскільки одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, розірвання договору може здійснюватися лише з підстав, передбачених законом або договором. Як правило, ці підстави є наслідком невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх договірних обов’язків або обставинами форс-мажорного характеру. Наприклад,

наймач може вимагати дострокового розірвання договору найму, якщо наймодавець не робить капітального ремонту майна, що лежить на його обов’язку або майно в силу обставин, за які наймач не відповідає, виявляється в стані, непридатному для користування (ст.270 ЦК).

Таким чином, підстави розірвання договірних відносин можна диференціювати на такі види:

а) підстави, погоджені самими сторонами в договорі;

б) підстави форс-мажорного характеру, передбачені законом або договором;

в) інші підстави, визначені законом;

г) у разі невиконання однією із сторін договірних зобов’язань.

Виконання умов договору сторонами також є підставою припинення договірних відносин.

Договір може бути припинений угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного договірного зобов’язання іншим між тими особами. В такому разі попередній договір припиняється. Закон передбачає й інші підстави припинення зобов’язань, що базуються на договорі (збіг боржника і кредитора в одній особі, зарахування зустрічних вимог, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи, неможливість виконання,яка викликана обставинами, за які боржник не відповідає)

60. Учаники зобовязальних відносин

Основними учасниками ЗВ є його сторони – кредитор (має право вимагати від боржника вчинення дії чи утримання від неї) і боржник (обов’язок вчинити певну дію чи утриматись). У ЗВ існує так звана „множинність осіб”, коли на стороні кредитора або боржника виступає декілька осіб (відповідно – активна і пасивна множинність). Ідеальною є модель, коли на боржника покладено виключно певний обов’язок, якому кореспондує право вимоги кредитора. Проте більшість зобов’язань має двосторонній характер, коли обидві сторони мають і права і обов’язки.

Зобов’язання із множинністю за розподілом прав і обов’язків поділяються на:

* часткові (кожен із кредиторів має право вимагати виконання від боржника зобов’язання у рівних частках)

* солідарні (кожен з кредиторів має право вимагати від усіх боржників або 1 з них виконання зобов’язання повністю чи частково)

* субсидіарні (кредитор має право вимагати виконання зобов’язання іншим боржником у разі незадоволення вимоги основним боржником)

В межах одного зобов’язання зі сторонами у правовому зв’язку можуть перебувати 3 особи, які не є сторонами ЗВ – це зобов’язання за участю 3 осіб. ЦК передбачає такі їх види:

* регресні (особа, яка виконала зобов’язання замість іншої особи має право пред’явити до неї зворотню вимогу)

* зобов’язання на користь 3 особи (боржник вчиняє дію не лише кредитору, але й вказаній ним 3 особі, яка має право такої вимоги; на 3іх осіб не можуть покладатися обов’язки – лише права)

* зобов’язання, які виконують 3 особи (боржник покладає виконання свого обов’язку на 3 особу – передоручення виконання)