49. Припинення зобов’язання з ініціативи однієї із сторін

За загальним правилом одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається. Водночас у разі порушення зобов’язання однією із сторін друга сторона має право відмовитись від його виконання. Така відмова може бути повною або частковою і є оперативною санкцією за невиконання зобов’язання. Одностороння відмова не позбавляє винну сторону обов’язку відшкодувати заподіяні збитки. Наслідком односторонньої відмови від зобов’язання є його припинення.

Відповідно до ЦКУ забороняється припинення договірних зобов’язань з ініціативи однієї із сторін, якщо інше не передбачено договором або законом.

Отже, одностороння відмова від договору у повному обсязі або частково можлива, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Наприклад, ЦК вказує, що в односторонньому порядку можуть змінюватись чи припинятись за певних умов договори поставки, дарування, з обов'язком передати подарунок у майбутньому, надання послуг, комісії тощо. (Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився. Обдарований теж має право у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього. ) У разі односторонньої відмови необхідним є письмове повідомлення іншої сторони.

В цивільному кодексі потрібно чітко зафіксувати положення про можливість одностороннього припинення зобов’язань за окремими договорами з відшкодуванням збитків іншому контрагенту. Так ст. 347 ЦКУ передбачено право замовника при наявності поважних причин в будь-який час до закінчення роботи відмовитись від договору, сплативши підрядчику винагороду за виконану частину роботи і відшкодувати шкоду. Але є така думка, що положення «з поважних причин» слід викреслити, бо за договорами підрядного типу замовник у всіх випадках матиме право на припинення договору з відшкодуванням збитків іншій стороні.

50. Проаналізуйте правова природа фінансового лізингу

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Бачимо, що договір лізингу поділяється на 2 види : прямий лізинг і непрямий лізинг. Фінансовий лізинг за змістом співпадає із непрямим лізингом, тобто якщо лізингове майно було спеціально придбане лізингодавцем у продавця за попередньою домовленістю із лізингоодержувачем.

Важливим питанням при зясуванні правової природи договору фінансового лізингу є визначення того, до яких саме угод дво- чи багатосторонніх він відноситься. Питання щодо віднесення договору фінансового лізингу до дво- чи багатосторонніх угод в літературі є дискусійним. Одні вчені, серед яких В.В, Вітрянський, виходять з того, що договір фінансового лізингу – це двостороння угода між лізингодавцем та лізингоодержувачем, заперечуючи при цьому, що договір фінансового лізингу є тристоронньою угодою. Інша група авторів охарактеризовують договір лізингу як тристоронню угоду. На думку І.О. Решетнік, фактично існуючий договірний зв'язок між лізингоодержувачем та продавцем базується на особливому виражені волі цих суб’єктів. Особливий характер їх волевиявлення проявляється в тому що ця воля виражена непрямим шляхом. Російський автор Лисименко пише що договір лізингу є багастороннім договором який складається щонайменше з двох, пов’язаних між собою і залежних одних від одних договорів.

Більш правильною позицією є думки авторів про те що договір лізингу є двосторонньою угодою, оскільки саме у цьому випадку його назва відповідатиме змісту. Якщо ж лізингодавець, лізингоодержувач і продавець виріщили укласти один договір у формі багатосторонньої угоди, то за змістом це буде змішаний договір, у якому поєднуються елементи договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу. За загальною характеристикою договір фінансового лізингу є: - двосторонній - консенсуальний - відплатний

Договір фінансового лізингу має бути укладений у письмові формі.