- •2. Зобов’язання щодо передачі об’єктів інтелектуальної власності: аналіз
- •3. Безоплатне користування майном.
- •5. Дії як підстава виникнення зобов»язань.
- •6. Довіреність і договір доручення як підстава виникнення зобовязань.
- •7. Договір зберігання
- •8.Договір франчайзингу
- •9. Зміна змісту зобовязання.
- •10. Зобовязання у житловій сфері
- •11. Зобовязання у зовнішньоекономічній сфері
- •14. Зобовязання у сфері довірчого управління.
- •15. Зобовязання у сфері корпоративних відносин.
- •16. Зобов’язання в сфері надання послуг.
- •17 Зобов’язання у сфері надання послуг юридичного характеру
- •18. Зобов’язання в сфері передачі у власність основних фондів.
- •23. Зобовязання в сфері страхової діяльності.
- •21. Зобовязання в сфері транспортних послуг
- •22. Зобов’язання з безпідставного придбання або збереження майна
- •23. Зобовязання з договорів купівлі-продажу (особливості термінології та окремих видів зобовязань).
- •1.Загальні положення про купівлю-продаж.
- •5. Кореспондуючий характер прав та обов’язків сторін договору купівлі-продажу.
- •24. Зобовязання з договорів про виконання робіт.
- •Особливості договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт
- •25. Зобов’язання з договорів про користування майном
- •1) Двосторонній; 2) консенсуальний; 3) відплатний.
- •26. Зобовязання з договорів про передачу безоплатно майна у власність
- •27. Зобовязання з договорів поставки товарів і продукції
- •28. 3Обов’язання, що виникають з рятування державного або колективного майна.
- •30. Зобовязання, повязані з виконанням договору підряду.
- •31. Зобов’язання , пов’язані з відшкодуванням шкоди, зоподіяної неповнолітніми
- •32. Зобов'язання, що виникають з договорів про надання послуг (особливості об’єкту)
- •33. Зобов’язання,що виникають з кредитно-розрахункових відносин.
- •34. Класифікація зобов’язань з договорів про передачу майна у власність
- •36. Найм як підстава виникнення зобов’язань
- •37. Особливсті зобов’язань в роздрібній торгівлі.
- •39. Підстави виникнення зобовязань (аналіз і проблематика).
- •40. Підстави виникнення зобовязань залежно від волевиявлення їх учасників.
- •42. Посередницькі послуги
- •43. Послуга як об”кт зобов”язальних правовідносин
- •44. Послуги в сфері страхової діяльності
- •46.Правове регулювання лізингу
- •47. Принципи виконання зобов’язань в умовах переходу до ринкової економіки.
- •48. Припинення зобов’язання.
- •49. Припинення зобов’язання з ініціативи однієї із сторін
- •50. Проаналізуйте правова природа фінансового лізингу
- •51. Проблеми вдосконалення правового регулювання зобов'язальних правовідносин.
- •53.Проблеми виникнення зобов’язань при відшкодуванні шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
- •54. Проблеми забезпечення виконання зобовязання
- •55. Проблеми припиння зобовязаннь, пов*язаних з ліквідацією юр.Ос
- •56. Проблеми припинення недоговірних зобов’язнаь
- •57. Систематизація зобов’язань
- •59. Співвідношення категорій “розірвання” та “припинення” договірних зобов’язань
- •60. Учаники зобовязальних відносин
31. Зобов’язання , пов’язані з відшкодуванням шкоди, зоподіяної неповнолітніми
Неповнолітня особа (14-18 р) несе відповідальність за заподіяну нею іншим особам шкоду на загальних підставах, тобто самостійно. У разі коли у неї немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування, то заподіяна шкода у відповідній частині або в повному обсязі має бути відшкодована її батьками (усиновлювачами), піклувальниками, а також закладом, який за законом здійснює функції піклувальника щодо неповнолітньої особи, за умови, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. (Відповідно до положень Цивільного кодексу України винною поведінка батьків, піклувальників визнається тоді, коли шкода, завдана неповнолітнім, стала наслідком несумлінного здійснення або нездійснення нагляду за ним (відсутність необхідної уваги, потурання, заохочення пустощів, хуліганських дій тощо), результатом чого стала негативна поведінка дітей, яка і спричинила шкоду - «Цивільне право» Панченко)
Навчальні, виховні, лікувальні та подібні заклади, які здійснюють лише нагляд за дітьми на час їх перебування в цих закладах, до додаткової відповідальності не залучаються.
Відповідальність батьків (усиновлювачів), піклувальників, а також закладу, який за законом здійснює функції піклувальника є додатковою або субсидіарною, тобто похідною від відповідальності неповнолітніх.
Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальників, а також закладу, який здійснює щодо неповнолітнього функції піклувальника, із відшкодування шкоди припиняється при досягненні неповнолітнім 18 років або в разі появи в нього до досягнення ним повноліття майна або заробітку, достатніх для відшкодування шкоди. Оскільки зазначені особи несуть відповідальність за власну неправомірну винну поведінку, вони після відшкодування шкоди не можуть вимагати від своїх дітей сплачених ними коштів.
Відповідно до ЦК особа, яка є повністю дієздатною, вправі своїми діями створювати для себе обов’язки та самостійно їх виконувати і нести самостійну майнову відповідальність у разі їх невиконання. Тому шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах.
Додаткова відповідальність батьків (усиновлювачів) або піклувальників має місце за певних обставин:
1)в разі відсутності у неповнолітньої особи. Яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди; 2)якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності; 3)якщо не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини.
Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоду повноліття.
Якщо шкода заподіяна діями кількох неповнолітніх осіб, то ці особи несуть часткову відповідальність залежно від ступеня вини кожного. Розмір відшкодування визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.
32. Зобов'язання, що виникають з договорів про надання послуг (особливості об’єкту)
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
ЦК розглядає договори про надання послуг як:
- переважно двосторонні (договір про безоплатне надання послуг (ст. 904) може бути й одностороннім).
- як відплатні, так і безоплатні, сторони в договору повинні обов’язково визначати
- більшість договорів про надання послуг є консенсуальними, однак деякі договори, наприклад договір перевезення багажу (ст. 909 ЦК), є реальними.
- може бути укладений як у письмовій, так і усній формі, з підпорядкуванням при цьому загальним правилам статей 205-210, 639 ЦК і спеціальних законів.
- сторонами договору про надання послуг є виконавець і замовник. (виконавцем, і замовником можуть бути як фіз, так і юрид особи, однак певні обмеження можуть установлюватися спеціальним законодавством (у випадку ліцензування діяльності, специфічності об’єкта послуги, деякі види послуг (наприклад туристичні) підлягають обов'язкової сертифікації).
- багато договорів про надання послуг укладається як публічні договори і як договори приєднання.
Щодо особливості об’єкту:
Категорія «послуги» дістала досить широке втілення у ЦК, загальні засади чого складає ст.177, яка містить пряму вказівку на послугу як самостійний об'єкт цивільних прав.
Окремі питання, пов'язані з наданням послуг споживачам регулюються в: ЗУ «Про захист прав споживачів» «Про туризм» «Про поштовий зв'язок» «Про телекомунікації»
Немає спільного визначення послуги в різних актах законодавства.
З окремими уточненнями, що стосуються специфіки цивільно-правового регулювання, послуга в самому загальному виді може розглядатись як певне благо — продукт діяльності виконавця, що досягається в результаті вчинення дій чи здійснення діяльності і є засобом задоволення конкретної потреби замовника, не пов'язаний зі створенням (поліпшенням чи відновленням споживчих властивостей) речі чи об'єкта інтелектуальної власності.
Ознаки послуги:
- відсутність, за загальним правилом, речового результату; - невіддільність від джерела або від одержувача;
- синхронність надання й одержання;- неможливість зберегти, нестійкість якості.
Проблема: вузьке тлумачення об’єкта послуги – «споживається в процесі надання», призводить до виключення із зазначених договірних відносин матеріального результату послуги, що має місце при деяких видах договорів про надання послуги. Звідси – не гарантування замовнику виконавцем послуги результату, відсутність відповідальності за результат у таких відносинах.
За загальним правилом діяльність з надання послуг не породжує речового результату; це і складає її принципову відмінність від виконання робіт. Однак цілком природним і ніяк не суперечливим суті послуги буде не тільки присутність у ній матеріальних предметів, а й передача їх замовнику.
Існують також відносини, в яких результат стає невід'ємною складовою частиною дій як. У цьому випадку слід виходити з принципу: немає результату — немає і дій, тобто наявність чи відсутність такого результату дозволяє визначити, зроблені чи не зроблені виконавцем відповідні дії (аудиторські послуги та ін.).