8.Сутність, зміст соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини – це процес взаємодії між сторонами – найманими працівниками та роботодавцями, суб’єктами й органами сторін за участі держави і місцевого самоврядування; вони пов’язані з найманням, використанням, розвитком робочої сили, винагородою за працю та спрямовані на досягнення високих рівнів якості життя та ефективності виробництва. Ці відносини охоплюють широке коло питань – від організаційно-економічних і правових інститутів, які забезпечують індивідуальні і колективні переговори, укладання договорів і угод, визначення умов та розмірів трудових доходів, до участі найманих працівників в управлінні виробництвом, злагодженні трудових конфліктів тощо. Основною умовою виникнення і функціонування соціально-трудових відносин у сучасній економіці є існування товарного виробництва й відповідних йому рис, відносин, інститутів, сторін, механізмів. Не менш важливою є юридична незалежність сторін цих відносин. Важлива риса сучасних соціально-трудових відносин – їх функціонування на конкурентних засадах. Конкурують між собою як наймані працівники, що надають послуги робочої сили так і роботодавці. Ще до рис соціально-трудових відносин віднесено їх динамічність та постійність у взаємодії.

9. Строни і субєкти соціально-трудових відносин

До сторін ств належать: роботодавець, найманий працівник, держава і місцеве самоврядування.

Роботодавець – це сторона ств – юридична чи фізична особа, яка є власником засобів виробництва, створює робочі місця та використовує найману працю згідно з трудовим договором.

Найманий працівник – сторона ств – фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх обєднаннях або у фізичних осіб, які використовують нацману працю.

Специфіка держави як сторони ств в тому, що її функції багатоманітні. Ця сторона може відігравати роль власника, посередника, арбітра, координатора, гаранта прав і свобод тощо.

У взаємовідносини роботодавці та наймані працівники можуть вступати як безпосередньо, так і через свої представницькі органи, тут значення набувають суб’єкти ств.

Суб’єкт ств – це юридична чи фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами в ств.

Відмінність між сторонами і суб’єктами ств в тому, що сторони є носіями первинного права в ств, а суб’єкти можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями права.

Виділяють 4 групи суб’єктів ств:

первинні носії прав та інтересів ( роботодавець, найманий працівник, держава і місцеве самоврядування);

представницькі організації та їх органи- носії делегованих повноважень (обєднання роботодавців, профспілки);

органи, через які реалізується соціальний діалог ( Національна тристороння соц-економічна рада);

органи, покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів, запобігати загостренню ств (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри), а також навчальні, інформаційні, консультативні та ін формування.