Лекція 2. Природа скм.

Теорія– філософська категорія, що застосовується для позначення розвитку системи знань, яка достовірно і адекватно відображає сутність і закономірності явищ певної сфери об’єктивної дійсності та є підґрунтям практичної діяльності.

Основні риси теорії СКМ: об’єктивна істина; логічна цілісність; формальна несуперечливість; здатність розвитку; відносна самостійність; активна дія на практику.

Характерна особливість теорії СКМ – її інтеграція з ін.. самостійними теоріями, межі яких визначаються все більш точно. Теорія СКМ інтенсивно розвивається в рамках теорії менеджменту, теорії соціального управління, теорії культури.

СКД – діяльність, спрямована на створення умов для найповнішого розвитку, самоствердження і самореалізації особистості або соціальної групи у сфері дозвілля. Включає в себе усе різноманіття способів організації вільного часу, спілкування, створення і засвоєння культурних цінностей тощо. Головні особливості СКД і свобода вибору, добровільність, різноманіття видів і форм.

Основні форми соціалізації на грунті СКД – аматорські об’єднання, об’єднання шанувальників певних площин культури гуртки, студії у сфері культури. Має різноманітні форми реалізації. Зокрема – КДД, культурно – освітню роботу, позашкільну мистецьку освіту.

СКМ– система управлінської діяльності, що забезпечує успішне функціонування найрізноманітніших соціально – культурних інститутів. Спрямований на створення організаційних та економічних умов саморозвитку культурного життя. Особливість СКМ – значна питома вага діяльності по залученню коштів, зацікавлених донорів – спонсорів, благодійників тощо.

Предметом теорії СКМ є закони і закономірності діяльності осіб, що здійснюють управління СКС, її організаційні форми, технології і методи, принципи управління і організації праці, також сутність і зміст СКД.

Об'єктом теорії СКМ є систематична діяльність керівника і персоналу управління в процесі реалізації СКД.

Теорія СКМ – це сума знань про систему управління діяльності, що забезпечує успішне функціонування соціокультурних інститутів(установ, організацій), спрямовану на створення організаційних і економічних умов діяльності цих інститутів, а також системи знань про закономірності і принципи, організаційні форми, методи і технології управління в СКД.

Основні функції теорії СКМ:

Пізнавальна ф-ція: проявляється в розкритті сутності СКМ;закономірності і принципи , якими вона підпорядковується, виникнення і розвиток СКМ на різних історичних етапах, обґрунтуванні технологій системи СКМ;

Прогнозуюча ф-ція: полягає у визначенні тенденцій подальшого розвитку процесів і системи СКМ, організація форм і методів діяльності персоналу управління.

Завдання теорії СКМ:

- вивчення і узагальнення досвіду управління СКД в певних умовах;

- вивчення і дослідження об'єктів закономірностей управління СКС;

- вироблення практичних рекомендацій по роботі менеджерів і їх апарату управління;

- розробка методів дослідження проблем розвитку СКМ.

Тема 3: Методологія скм

СКМ як наука і сфера діяльності людини розвивається на засадах, які становлять:

1. Систему законів, найбільш загальних принципів, положень і методів, що є пізнавальною базою теорії скм;

2. Становлять сукупність прийомів, способів, процедур, дослідження, що використовуються в СКМ як в науковій дисципліні;

3. Основою теоретичної побудови СКМ є закони категорії, що відображають найбільш істотні загальні та стійкі відносини залежності СКС через констатацію об’єктивних необхідних повторюваних зв’язків між процесами і явищем, які випливають з їх сутності та зумовлюють їх розвиток;

В СКМ функціонують 2 підгрупи законів:

1. Закони, притаманні СКМ як складовій теорії менеджменту на рівні функцій СКС;

2. Закони які діють на рівні організацій;

Закони 1 групи:

Закон єдності системи соц.. управління. За цим законом все соц.. управління в сукупність елементів,

що перебувають у певних відносинах і зв’язках між собою і становлять цілісне утворення, яке має нові властивості відсутні в її елементах.

Складовими системи соц.. управління є:

1)механізм упр. (спосіб формування СКМ з властивими йому формами, методами, засобами, взаємозалежний вплив яких забезпечує найефективніший розвиток соц.. групи організації і сусп.. в цілому.

2) Об’єкт упр. – комплекс діяльності людей, виділений із соц.. середовища до якого належать менші соц.. системи (підпр., установи, та ін.. юридичні особи)

3) Ф-іїупр. (призначення і види упр. діяльн.):-планування; -прогнозування; -координування; -регулювання; -стимулювання; -навчання; - контроль;

4) Організаційна структура –сукупність і підпорядкованість різних елементів упр. які функціонують для досягнення певної мети.

5) Кадри упр. – працівники, які професійно беруть участь у процесі упр. і належать до апарату упр.

6) Процес упр. – вплив органів і кадрів упр. на об’єкт упр. за допомогою обраних методів для досягнення запланованих цілей.

Загалом даний закон свідчить, що СКМ – нерозривний ланцюг відносин управління від вищих органів до нижчих ланок, якому властива єдність цілей ф-ій і методів, що визначають характер його формув. та розвитку.

Закон необхідної пропорційності керованої та керуючої підсистеми;

Закон оптимального співвідношення централізації та децентралізації управління;

Закон визначальної ролі людського фактора в СКМ;

Закони 2 гр.

Економічні закони(пропозиції, попиту,прибутковості, дохідності)

Соціології (соціалізації особистості, соц.. ролей, соц.. контролю та ін..)

Індивідуальної і соціальної психології людини.

Кібернетики.