Прояв і динаміка інфекційної хвороби

Виникнення, розвиток і наслідки інфекції залежать не лише від вірулентності та кількості патогенних мікробів, що потрапили в організм, або воріт інфекції, але й від ступеня стійкості організму генетично сприйнятливого виду тварин. Ось чому у прояві інфекції роль макроорганізму і умов довкілля, які впливають на його резистентність, є не меншою, ніж найголовнішого етіологічного фактора - збудника інфекції. Сприйнятливість організму — це здатність організму тварини до зараження і подальшого захворювання внаслідок контакту зі збудником інфекції. Будучи одним з головних факторів, що визначають можливість прояву патогенної дії мікроба, сприйнятливість як якісний стан макроорганізму генетично детермінована на рівні виду тварин.

Стан, протилежний сприйнятливості і відображає потенційні адаптаційні здібності тваринного організму протистояти патогенному впливу збудника інфекції в конкретних умовах існування, називають стійкістю (природною резистентністю). Резистентність безпосередньо пов’язана з імунореактивністю організму і як стан визначається багатьма факторами самого організму (конституцією, статтю, віком, видовими анатомо-морфологічними особливостями, розвитком імунної системи тощо) і довкілля (стресори, особливості годівлі, розташування, експлуатації тощо). Отже, однією з умов виникнення інфекційної хвороби є необхідність проникнення патогенного мікроба в генетично сприйнятливий організм з ослабленою природною резистентністю, не здатний достатньою мірою проявляти свої захисно-пристосувальні функції і тим самим протистояти (чинити опір) зараженню. Якщо ж патогенний мікроб потрапляє в генетично сприйнятливий організм, але досить стійкий, інфекційна хвороба може не розвинутись. Наявність реактивних взаємовідносин між патогенним мікробом і організмом тварини сприйнятливого виду є однією з елементарних умов виникнення інфекційного процесу.

Проте не можна стверджувати, що для виникнення інфекційної хвороби в усіх випадках достатньо лише наявності вірулентного збудника і сприйнятливої до нього тварини. Таке формулювання питання має своє значення при порівняно не багатьох інфекційних хворобах, що перебігають гостро, і при яких контакт тварини із збудником інфекції, як правило, призводить до виникнення інфекційної хвороби (наприклад, ящур, сибірка, класична чума свиней, віспа овець). Збудники цих хвороб повністю відповідають так званій тріаді (постулату Генле і Коха):

1. Мікроба-збудника знаходять у хворих в усіх випадках подібного захворювання за наявності певних патологічних змін і клінічної картини.

2. Збудника не знаходять при інших захворюваннях.

3. При зараженні сприйнятливої тварини чистою культурою збудника відтворюється аналогічна хвороба.

Існує досить поширена група інфекційних хвороб, для виникнення яких зустрічі мікро- і макроорганізмів зовсім недостатньо, оскільки необхідні або певні умови зовнішнього середовища, що спричиняють стрес, або асоціація декількох біологічних агентів, включаючи бактерії, віруси, мікоплазми тощо. Збудники цієї групи інфекційних хвороб, як правило, не повністю відповідають вимогам постулату Коха. їх виділяють від здорових і хворих іншими хворобами тварин, вони мають низьку вірулентність, тому хворобу важко відтворити за допомогою цих збудників, навіть в умовах експерименту. Патологічні зміни і клінічні ознаки, як правило, не є суворо специфічними і хвороба часто проявляється у вигляді загального синдрому. Ось чому на практиці їх специфічність, як збудників інфекційної хвороби, нерідко встановлюється досить важко.

Якщо в конкретних умовах у патогенезі таких хвороб одночасно беруть участь асоціації специфічних агентів (бактерії, віруси, мікоплазми) і неспецифічні причини (різні стрес-фактори), то розвивається повний, клінічне виражений симптомокомплекс хвороби. Коли ж у патогенезі не бере участі асоціація біологічних агентів, а діє лише один із видів мікроорганізмів бактеріального, мікоплазмового або вірусного походження без впливу неспецифічного фактора, то клінічно хвороба проявляється неповним симптомокомплексом у вигляді легкого або безсимптомного перехворювання. Як приклад можна навести виникнення і розвиток у телят респіраторного та ентеритного симптомокомплексів, а також цілий комплекс порушень, які частіше класифікуються за зоотехнічними критеріями (погане вживання кормів, повільний ріст, низька продуктивність).

Отже, виникнення інфекційної хвороби і характер її клінічного прояву залежить від багатьох факторів: вірулентності мікроба та його кількості, воріт інфекції, ступеня резистентності сприйнятливої тварини і факторів зовнішнього середовища, включаючи асоціативні зв’язки біологічних агентів. Всі ці чинники і складають етіологію (причину) виникнення інфекційної хвороби. Таким чином поняття "етіології" як причини інфекційної хвороби набагато ширше від поняття основного етіологічного фактора - збудника інфекції. Значення етіологічних факторів не однакове при різних інфекційних хворобах. Мікроорганізми, які мають високу вірулентність, потрапляючи у сприйнятливий організм (наприклад, при сибірці, класичній чумі свиней, емкарі), мають вирішальне значення у виникненні і наслідках інфекційної хвороби. При інших хворобах, спричинених менш вірулентними мікроорганізмами (сальмонельоз, ешерихіози, лептоспірози, мікоплазмози, туберкульоз, парагрип-3 тощо), виникнення і наслідки інфекційного процесу більшою мірою визначаються властивостями органа, що уражується. Як правило, всі фактори зовнішнього середовища, які послаблюють захисні функції організму (переохолодження, перегрівання, нераціональна годівля, хронічне отруєння тощо), сприяють виникненню і клінічному прояву хвороби.