2. Предмет, задачі і методи епізоотології як науки
Інфекційні, або заразні хвороби посідають особливе місце серед хвороб тварин і людини. Вони відрізняються наявністю живого збудника, здатністю передаватись від однієї тварини до іншої, можливістю масового ураження тварин, широким територіальним поширенням і завдають значних економічних збитків. Деякі з цих хвороб небезпечні для людей. Цілком природно, що не всі заразні хвороби піддаються зазначеній вище характеристиці. Так, правець не набуває масового поширення і не завдає значних економічних збитків. Разом з тим, окремі риси наведеної загальної характеристики притаманні й незаразним хворобам (хвороби обміну речовин, отруєння, можуть характеризуватися масовістю).
Власне термін «Епізоотологія» склався історично з грецького epi – на, та logos – вчення, тобто наука про масові (заразні) хвороби тварин. Нині історичне визначення втратило своє значення. Відповідно до сучасних уявлень можна дати щонайменше три варіанти визначення епізоотологї.
Епізоотологія – це одночасно теоретична і клінічна дисципліна, яка формує мислення майбутнього лікаря ветеринарної медицини, робить його універсальним фахівцем у науковій та практичній ветеринарній медицині.
Епізоотологія це – наука про закономірності виникнення, поширення та згасання (припинення) заразних (інфекційних) хвороб тварин, методи їх профілактики і боротьби з ними.
Епізоотологія – це наука про способи поширення епізоотій, умови і течії, які цьому сприяють.
За визначенням Нікульшиної Ю.Б. сучасне уявлення епізоотології включає знання:
закономірності епізоотичного процесу та його моніторинг або контроль;
методології прогнозування захворюваності сільськогосподарських тварин;
загальні і спеціальні принци і методи ліквідації інфекційних захворювань тварин;
способи і методи оздоровлення стад;
принципи і методи загальної профілактики інфекційних хвороб на основі зоогігієни та санітарії.
Епізоотологія вивчає: особливості розвитку і прояву окремих інфекційних хвороб, їх причини, особливості патогенезу, діагностики, патолого-морфологічних змін, лікування та профілактики кожного захворювання.
Загальноприйнято розділяти епізоотологію на дві частини – загальну і спеціальну.
Предметом загальної епізоотології є вчення про інфекцію; епізоотологічні аспекти вчення про імунітет; епізоотичний процес, еволюція, номенклатура і класифікація інфекційних хвороб; загальні принципи профілактики та ліквідації інфекційних хвороб.
На відміну від загальної епізоотології, предметом спеціальної епізоотології є вивчення епізоотології окремих інфекційних хвороб, патогенезу, клінічної картини захворювання, точної і специфічної діагностики, патогенетичної (специфічної) терапії кожної конкретної інфекції, методів і засобів специфічної профілактики та заходів з ліквідації кожної інфекційної хвороби тварин.
Будь-яка інфекційна хвороба існує за рахунок безперервності епізоотичного процесу – послідовної передачі збудника від зараженої тварини здоровій безпосередньо або естафетно (за допомогою різних механізмів, елементів зовнішнього середовища тощо).
Епізоотичний процес за різних заразних хвороб відрізняється за характером. Як зазначає професор Ярчук Б.М. безперервну передачу збудника не завжди можна відмічати як достатньо показову. Між окремими випадками захворювання можуть проходити не тільки дні, але й місяці і навіть роки (наприклад, при сибірці). Але виникнення (в т.ч. повторне) хвороби в раніше неблагополучному пункті навіть через декілька років є також ланцюгом безперервності епізоотичного процесу.
Отже, епізоотичний процес проявляється у вигляді закономірностей, які постійно повторюються, крокують одна за одною, які зумовлюються характерним для даної інфекції механізмом передачі збудника. Епізоотичний процес – це складне комплексне явище, що залежить від природних і соціально-економічних (господарських) факторів. Саме епізоотичний процес і є предметом вивчення епізоотології як науки.
Епізоотологія – одна з найбільш важливих дисциплін ветеринарної медицини, оскільки вирішує найскладніші питання науки і практики заразної патології тварин, багато в чому є інтегральною: в ній концентруються значення і досвід як загально біологічних, так і спеціальних ветеринарних наук. Досить доцільною є класична теза: всі науки несуть мливо на млин епізоотології. Вона належить до наук, аналогічних за суттю до популяцій інших великих систематичних груп, зокрема до ряду, що містить епіфітотіологію – для світу рослин і епідеміологію – для людини.
Підсумовуючи вище викладений матеріал можна визначити головні завдання епізоотології: вивчення закономірностей епізоотичного процесу (причин виникнення, розвитку, поширення, згасання і зникнення інфекційних хвороб та впливу умов зовнішнього середовища на інтенсивність цього процесу) і розробку й вдосконалення методів профілактики і ліквідації інфекційних хвороб (активне втручання в епізоотичний процес).
Зазначені завдання, надзвичайно важливі; їх вирішують в усіх країнах світу на державному рівні на основі спеціального законодавства, а також на рівні світового співтовариства.
Нині діють спеціальні організації, Міжнародне епізоотичне бюро (МЕБ, ОIЕ): зі штаб-квартирою в Парижі (Франція), яке співпрацює з Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ, WHO) та Всесвітньою продовольчою організацією (ФАО, FAO). Зокрема МЕБ поєднує протиепізоотичні служби більше ніж 100 країн і координує наукові дослідження в розрізі заразних хвороб тварин; збирає та надає країнам - членам МЕБ інформацію про епізоотії, що виникли, про методи їх профілактики і боротьби з ними; готує за допомогою експертів міжнародні нормативні документи та угоди, що включають питання епізоотичного та ветеринарно-санітарного благополуччя в загальносвітовому масштабі, а також координує поточну роботу в зазначених напрямках.
Епізоотологія як будь яка інша наука має свій власний метод дослідження – метод епізоотологічного обстеження (МЕО).
Рис. 1 - Метод епізоотологічного дослідження