§ 2. Методи регулювання правочинів з іноземним елементом

У МПП застосовуються різні методи регулювання стосовно правочинів з іноземним елементом залежно від їх виду.

У сфері споживчих (побутових) правочинів головним чином діє колізійне внутрішньодержавне право.

Регулювання зовнішньоекономічних договорів (міжнародних комерційних правочинів) здійснюється з використанням двох методів — матеріального і колізійного. При цьому переважним методом регулювання виступає матеріально-правовий і все більше матеріальних норм набувають уніфікованого характеру, одержуючи закріплення в міжнародних договорах та інших міжнародних правових актах.

До міжнародних договорів, що регулюють зовнішньоекономічні договори (контракти), належать:

— Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р.;

— Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.;

— Конвенція про представництво в міжнародних договорах купівлі-продажу товарів 1983 р. (Україна не бере участі);

— Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1986 р. (Україна не бере участі);

— Конвенція про міжнародний факторинг 1988 р. (Україна не бере участі);

— Конвенція про фінансовий лізинг 1988 р. (Україна не бере участі).

До міжнародних комерційних договорів також застосовуються джерела недержавного регулювання, які в сукупності часто іменуються наднаціональне комерційне (торгове) право (lex mercatoria), такі як:

— Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА 1994 р.;

— Принципи європейського контрактного права (Принципи є результатом роботи Комісії з європейського контрактного права. Проект в основному був закінчений 1996 року (частини 1 і 2). Надалі в текст вносилися зміни і доповнення редакційного плану. 25 травня 2002 року була підготовлена частина 3 Принципів (глави 10—15);

— Уніфіковані правила і звичаї, що публікуються Міжнародною торговельною палатою (найбільш відомими є Правила ІНКОТЕРМС, Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, Уніфіковані правила по договірних гарантіях тощо);

— Типові контракти і рекомендації з їх складання, що розробляються різними міжнародними організаціями (наприклад, Асоціація з торгівлі зерном і кормами (ГАФТА) пропонує для використання понад 70 типових контрактів, ЄЕК ООН опублікувала понад 30 типових контрактів).

Більшість з цих документів може розглядатись як торгові звичаї, кодифіковані (зведені воєдино) впливовими недержавними організаціями.

Застосування звичаїв, включаючи міжнародні, санкціоновано нормами вітчизняного законодавства. Господарський процесуальний кодекс України закріплює, що «у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини з участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї» (ст. 4). Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж» встановлює: «В усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з урахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди» (ч. 4 ст. 28).

Безперечне визнання як регулятори цивільних правовідносин отримали звичаї та типові договори в ЦК. Так, ст. 7 ЦК встановлює, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Але звичай, що суперечить договору чи актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. Стаття 630 ЦК передбачає таке: договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку, а якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК. У ч. 4 ст. 213 ЦК передбачено, що якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, судом поряд з іншими обставинами до уваги беруться звичаї ділового обороту й текст типового договору. У ч. 2 ст. 637 ЦК встановлено, що при тлумаченні умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на них.

Практика ж санкціонування окремих торгових звичаїв і зводів правил за допомогою спеціальних указів Президента чи інших нормативних актів є недоцільною.